Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Люстрація без очищення

«Не було системності й готовності всієї влади назвати тих, що були, по суті, злочинцями», — експерт
23 березня, 2016 - 19:19
КАРИКАТУРА ВІКТОРА БОГОРАДА

Минулого понеділка до Верховної Ради було повторно внесено виконані на зауваження Венеційської комісії зміни до закону про люстрацію. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив народний депутат Леонід Ємець. «Незважаючи на всі спроби зробити так, щоб Конституційний Суд мав підстави стверджувати, що закону немає у парламенті, ми все-таки вийдемо на розгляд в КСУ із зареєєстрованим законопроектом», — зазначив Ємець.

Закон «Про очищення влади» було ухвалено ще у вересні 2014 року — під тиском громадськості і з підпаленими шинами під Верховною Радою. Запровадили люстрацію із запізненням мінімум на 20 років, оскільки саме на початку 1990-х можна було говорити про її доцільність відносно колишніх комуністів та співробітників радянських спецслужб. Тож, вочевидь, основним об’єктом закону були високопосадовці часів режиму Януковича. Таким чином ця формальна ознака стала ключовою для звільнення тих чи інших осіб. Критерії професіоналізму та патріотизму, які є ключовими для побудови сильної держави, були фактично знівельовані. Тож «разом із водою вилили і немовля».

Найбільш яскравим прикладом цього стало звільнення через люстрацію заступника міністра оборони України Ігоря Кабаненка. Другий приклад — екс-перший заступник начальника ГШ ЗСУ Геннадій Воробйов. Розширювати список прикладів можна довго. Водночас жоден високопосадовець режиму Януковича, в тому числі сам екс-президент, досі не отримали судового вироку.

КАРИКАТУРА ВІКТОРА БОГОРАДА

Тож які наслідки люстрації через півтора року від її запровадження? Це та інші питання «День» обговорив з одним із авторів Конституції України 1996 року, професором Києво-Могилянської академії Віктором МУСІЯКОЮ.

«ВЕСЬ СУСПІЛЬНИЙ ЗАПАЛ ВИЙШОВ У ГУДОК»

— Щойно ухвалили Закон «Про очищення влади», з низки питань я вважав його неприйнятним. Минуло більше року з моменту, коли Венеційська комісія сказала про потребу змінити його, але цього досі не відбулося. Це також говорить про те, що, можливо, його ініціатори так «ніжно і дбайливо» ставилися до документа, сподіваючись, що він пройде в такому вигляді і вдасться вирішити якісь проблеми. Мін’юст весь час доповідав про кількість люстрованих, але це зовсім не ті масштаби, на які розраховували при ухваленні закону.

Закон про люстрацію мав бути рамковим, оскільки, крім нього, був Закон «Про повернення довіри до судової влади» — в сумі вони мали надати системні інструменти, щоб очистити владу і почати будувати підвалини інструменту громадянського суспільства, яким є держава, щоб вона діяла в інтересах народу. Але вийшло так, що у ньому не було достатньо механізмів. Наприклад, коли приймався закон про відновлення довіри до судової влади, передбачалося, що Тимчасова спеціальна комісія з перевірки судів загальної юрисдикції протягом півроку мала збирати заяви про перевірку суддів. Але у суспільстві виникли сумніви, що даний механізм буде застосовуватися достатньо чесно. Заяв щодо діяльності суддів було не так багато, а кінцеве рішення мала приймати Вища рада юстиції, яку на той момент ще не сформували. Тож весь цей суспільний запал вийшов у гудок.

Треба визнати, що було провалено ідею, яка, можливо, була правильна, але при її втіленні було надто багато революційного ентузіазму замість того, щоб створити діючі механізми, які б ґрунтувалися на законі і правових принципах.

Все це потрібно врахувати, внести необхідні зміни і чітко визначитися з тими, щодо кого буде застосовуватися люстрація. Окрім цього, даний механізм не буде діяти, якщо вся влада не буде підпорядкована функціонуванню цих правових механізмів. Оскільки одні займаються вивченням обставин для люстрації, а інші суб’єкти влади або намагаються допомогти уникнути люстрації можливим фігурантам цих справ, або ніяким чином не реагують на відповідні сигнали тих, хто займається люстрацією.

«ВЗЯЛИСЯ ЗА ТИХ, ХТО БЛИЖЧЕ І КОГО НІХТО НЕ ЗАХИЩАТИМЕ»

 — Але щодо кого все ж потрібно було застосовувати люстрацію?

— Потрібно встановлювати наявність ознак злочину з боку тієї чи іншої людини, хто був поплічником Януковича, допомагав йому в захопленні влади і встановлені диктатури. Цього не було реалізовано. Сьогодні ми бачимо, скільки представників чинної влади, в тому числі молодого покоління, дуже добре вживаються із поплічниками Януковича. Проблема у тому, що не було системності і готовності всієї влади займатися очищенням від тих, що були, по суті, злочинцями. Те ж стосується справ відносно Євромайдану: слідчих, суддів, силовиків, які стріляли по мітингувальниках і т.д. Де вироки відносно них?

Під час люстрації взялися за тих, хто ближче і кого ніхто не захищатиме. Наприклад, комуністи — у нинішній ситуації ці люди вже не здатні заподіяти ніякої шкоди для держави. Тож вони стали основними суб’єктами, хто підпав під удар. А ті, хто, по суті, мав владні важелі за часів Януковича і мають відносини вже з чинною владою, або абсолютно уникли покарання, або просто втекли за межі держави.

Минулої п’ятниці Конституційний Суд «розтлумачив» поняття «наступна чергова сесія» таким чином, що тепер це будь-яка сесія після тієї, на якій законопроект був прийнятий у першому читанні. Ваша реакція як конституціоналіста?

— Я сподівався, що КСУ буде дбати про свою репутацію і сприйняття їх як професійного органу конституційного нагляду. По суті, ці судді фактично були співучасниками злочину, коли в 2010 році допомогли Януковичу узурпувати владу. Тож вони могли б спробувати очистити свої ім’я і, безумовно, стояти на конституційних засадах. І хоча 6 із 16 суддів проголосували проти, це рішення пройшло.

Аналізувати це рішення я вважаю певним приниженням. В Законі «Про Конституційний Суд України» є ст.18, в якій йдеться, що якщо якесь питання вже розглядалося, КСУ мав би відмовити в розгляді аналогічного подання. 17 жовтня 2002 року Конституційний Суд, посилаючись на ст. 155 КУ, встановив, що зміни до Основного закону робляться на двох сесіях поспіль. Немає сумніву, що сесії мають іти одна за одною. В нещодавньому ж рішенні вони зазначили, що «існують різні підходи» до цього тлумачення.

У цьому є небезпека, оскільки якщо в 2010 році рішенням КСУ було здійснено антиконституційний переворот прямо, то дане рішення формує підвалини для прийняття певних рішень, незалежно від того, скільки сесій пройде, щоб так чи інакше склалася політична ситуація. Через подібне ставлення влади Конституція перестає бути регулятором суспільних відносин, а недостатньо зріле суспільство не може захистити конституційний лад, тому ми у небезпеці.

«ПИТАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ ГЕНПРОКУРОРА НАБУЛО ГРОТЕСКНОГО ХАРАКТЕРУ»

У мережі з’явилася інформація, що народні депутати збирають підписи за призначення Юрія Луценка генеральним прокурором. Чому президенти в нашій країні бояться призначати незалежних очільників ГПУ?

— Прокуратура поки по суті залишається органом, який має і політичні функції. Але зараз створені антикорупційні структури, далі буде запущено Слідчий комітет, і ГПУ матиме все менше повноважень, до генерального прокурора ставитимуться із меншим пієтетом.

Та поки питання призначення генпрокурора набуло гротескного характеру: якщо Шокін вже подав заяву, то потрібно поставити у парламенті питання про його звільнення. У нас же він почав відпочивати, потім не збиралася Верховна Рада, потім вона зібралася, але сповістила, що Шокіну потрібно підготуватися до свого візиту. Далі ВРУ ще півмісяця не збиратиметься.

Щодо фігури Юрія Луценка на посаду очільника ГПУ, то сам він ставиться до цього із гумором, хоча як керівник фракції «БПП» міг би припинити недолугий процес збирання підписів за нього. Він не має юридичної освіти, якої вимагає закон, проте депутати збирають підписи. Потім якийсь молодий депутат пропонує змінити закон. Якщо змінювати закон під людей, то це вже не гумор, а сатира.

Можливо, це наша проблема — недостатня кваліфікованість та несерйозність ставлення до професії політика?

— Мені болісно споглядати, як функціонує сьогоднішня політична система. Зневага до Конституції, ігнорування обов’язкових законодавчих положень у роботі Верховної Ради — як відбуваються її засідання, як розглядають питання, як приймають рішення... Я не можу уявити, щоб подібне було кілька скликань тому, не кажучи про ІІ скликання, коли всі рішення приймали згідно з процедурою, обговорюючи кожну статтю. Сьогодні ж це буває як випадок.

Окрема тема — як себе поводять і як реагують на ті чи інші події депутати. Таке враження, що ці люди прийшли просто з вулиці, не знаючи мети, окрім бажання закріпитися у владі: «Одних звільнимо, інших посадимо, а що далі робитимемо — вирішимо». Вони беруть на озброєння найгірші зразки поведінки у владі. Все це викликає дуже недобрі передчуття майбутнього.

«РЕВОЛЮЦІЯ — РОЗЧАРУВАННЯ — РЕВОЛЮЦІЯ»

 — Чи знаєте ви рецепт від цієї проблеми?

— Революції ніколи не давали того ефекту, який від них очікували. Лише еволюційний шлях, який ми зірвали. Ми знаходимося у замкнутому колі «революція — розчарування — революція» — так взагалі можна втратити державу. Замість цього всім потрібно працювати на одну мету і цінність, визначену у Конституції: людина, її інтереси, життя, честь, гідність, здоров’я та інші блага. Заради цього має існувати держава. А у нас, як в анекдоті: «Все в ім’я людини, все для людини — я навіть бачив ту людину». Люди приходять до влади і починають дбати лише про утилітарні речі, пов’язані із власними, а не суспільними проблемами. Тому доки у нас не з’явиться реальне громадянське суспільство, здатне впливати на владу, формувати її, нам доведеться пройти довгий шлях.

Я був одним з ініціаторів ідеї конституційних зборів близько 8 років тому. Але до цього потрібно дуже ретельно підготувати суспільство, щоб воно розуміло, що суспільний договір між громадянами є основою того, що через вибори наймаються люди, які приходять до влади і отримують державний інструмент, щоб діяти в інтересах суспільства. Тому ці люди мають продемонструвати свої програми та показати, що, згідно з цілями Конституції, вони робитимуть. Суспільство має давати оцінку їхнім діям та контролювати їхню діяльність.

Дмитро КРИВЦУН, «День»
Газета: