Демократія - це коли два вовки і ягня голосують щодо обіднього меню. Свобода - це коли добре озброєнне ягня оспорює результат такого голосування
Бенджамін Франклін, один із засновників США, політичний діяч, дипломат, вчений, письменник, журналіст, видавець, масон

Римська угода замість Версальської

Про актуальність Першої світової війни, що закінчилася 100 років тому
8 листопада, 2018 - 10:26
11 ЛИСТОПАДА 1918 РОКУ. В ЛОНДОНІ НА ТРАФАЛЬГАРСЬКІЙ ПЛОЩІ ЗІБРАЛИСЯ ЛЮДИ ДЛЯ СВЯТКУВАННЯ КІНЦЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Перша світова війна, що закінчилася 11 листопада 1918 року Комп’єнським перемир’ям, а 1919—1920 рр. Версальською й іншими мирними угодами, перевернула життя людства, як це бачиться сьогодні, набагато радикальніше, ніж Друга світова війна, що спалахнула після неї та виросла з неї, була більш кровопролитною та руйнівною. Вважається, що з початком 1914 року Першої світової війни завершилося Велике ХІХ століття, що почалося 1789 року з Великої Французької революції, і почалося Мале двадцяте століття, що завершилося 1991 року розпадом СРСР і радянського блоку та падінням комунізму в Європі.

У Першій світовій, безумовно, було ще щось від воєн XIX століття. Певною мірою дотримувалися міжнародних конвенцій про ведення війни, полонених не морили голодом, їх відвідували представники Міжнародного Червоного Хреста, дозволялися посилки з батьківщини. А геноцид якщо і був, то лише на периферії війни, в азійській Османській імперії, яка назавжди залишилася в XIX столітті. Перша світова запам’яталася новим видом озброєнь — бойовими отруйними речовинами, широким застосуванням підводних човнів і аеропланів, появою танків. Але насамперед вона запам’яталася тим, що, на відміну від колишніх воєн, набула тотального характеру, вимагала напруги всіх сил народів і держав, що брали участь у ній, причому далеко не всі змогли протриматися до кінця. У колишніх війнах основні бойові дії зводилися до однієї або кількох генеральних битв, у перервах між якими активні бойові дії не велися, і суцільних фронтів не було. Тривалість же таких воєн, як правило, не перевищувала півтора року, після чого у сторін вичерпувалися грошові кошти та матеріальні ресурси. Втрати в Першій світовій війні виявилися на порядок більшими, ніж у попередніх війнах, а фінанси держав, які воювали, були катастрофічно підірвані.

У російсько-японській війні 1904—1905 років, що продовжувалася близько 18 місяців, загинуло в цілому близько 180 тисяч людей, а якщо додати сюди близько 20 тисяч загиблих китайських мирних жителів, то загальні безповоротні втрати можна оцінити в 200 тисяч людей. Дві Балканські війни 1912—1913 років, що продовжувалися трохи більш ніж 9 місяців, забрали, за максимальною оцінкою, близько 220 тисяч життів, до того ж, не менше половини — від хвороб. А в Першій світовій війні, що тривала 4 роки і 3,5 місяця, коли бойові дії відбувалися практично безперервно й існували суцільні фронти, загинуло понад 10 млн людей. Найбільших втрат убитими та померлими в цій війні зазнала Російська імперія — 2,2 млн людей. Після неї Німеччина — 2,1 млн людей, Австро-Угорщина — 1,8 млн людей, із них — 300 тисяч мирних жителів, померлих внаслідок бойових дій або з голоду, Франція — 1,4 млн людей, Англія — 0,95 млн.

Україна майже до самого кінця Першої світової війни не була незалежною державою. Українці брали участь у війні, б’ючись у складі двох протиборчих армій Російської та Австро-Угорської імперій. При цьому лише в австро-угорській армії існувала українська національна частина — Український легіон, що складався з однієї бригади. Втрати українців у Першій світовій війні можна порахувати лише дуже приблизно, взявши до уваги їх частку в довоєнному населенні Росії й Австро-Угорщини. Згідно з переписом 1897 року, в Російській імперії проживало 22 380,6 тисячі осіб з рідною українською (малоросійською) мовою, тоді як усе населення імперії, без Фінляндії, складало 125 640,0 тисяч людей. Таким чином, українці, до яких, вочевидь, тоді належала і більшість кубанських козаків, становили 17,8% населення Російської імперії. Передбачивши, що приблизно такою ж була частка українців у безповоротних утратах російської армії в Першій світовій війні, кількість українців, загиблих у цій війні на боці Росії, можна оцінити в 390 тисяч осіб. Згідно з переписом населення Австро-Угорщини 1910 року, українці становили близько 8% населення Австро-Угорщини. 1911 року австро-угорське населення збільшилося за рахунок приєднання Боснії та Герцеговини, населення якої 1914 року складало 3,5% від усього населення Австро-Угорщини. Тому частка українців упала до 7,7%. Якщо передбачити, що приблизно такою ж була частка українців і в безповоротних утратах Австро-Угорської імперії, разом з утратами мирного населення, в Першій світовій війні, тоді кількість українців, загиблих на боці Австро-Угорщини, можна оцінити приблизно в 140 тисяч осіб. Сумарні втрати тільки українців у Першій світовій війні, не рахуючи втрат інших народів, що заселяли тоді територію нинішньої України, можна оцінити в 530 тисяч осіб. Це можна порівняти з кількістю загиблих в Італії, одній із тодішніх великих держав, чиї втрати в Першій світовій війні, за нашою оцінкою — 503 тисячі осіб убитих і померлих.

Стійкість тієї чи іншої держави в Першій світовій війні багато в чому визначалася рівнем її економічного розвитку. Згідно з оцінкою американського дослідника Пола Кеннеді, 1914 року національний дохід на душу населення складав у США 377 доларів, Великобританії — 244, Німеччині — 184, Франції — 153, Італії — 108, Австро-Угорщині — 57, Російській імперії — 42 і в Японії — 36. У таких учасників Першої світової як Сербія, Чорногорія, Румунія, Болгарія і Туреччина національний дохід був ще нижчим. Варто зауважити, що найменш стійкими виявилися якраз найбільш бідні країни, а серед переможців — найбільш багаті. Росія фактично вийшла з війни вже в кінці 1917 року, переживши дві революції. А в німецькому блоці раніше Німеччини капітулювали Болгарія, Туреччина й Австро-Угорщина. Виняток тут лише Японія. Але її участь у війні була багато в чому символічною. Без зусиль захопивши на початку війни німецькі володіння на Тихому океані, які Берлін і не розраховував утримати, японці надалі свою участь у війні обмежили постачаннями озброєння та матеріалів російській армії.

Добре відомо, що Версальсько-Вашингтонська система, створена після Першої світової війни, не задовольнила ні переможених, ні переможців. Однією з фатальних помилок творців Версаля було вибіркове застосування «принципу національностей», проголошеного президентом США Вудро Вільсоном, лише до переможених, а не до переможців. Зокрема, проголошеній після розпаду Австро-Угорській республіці «Німецькій Австрії» у складі нинішньої Австрії та населених переважно німцями районів Чехії (Судетська область) держави Антанти відмовили в праві добровільно приєднатися до Німеччини, хоча на плебісцитах за таке приєднання висловилася переважна більшість населення. Результатом стало створення нежиттєздатної Австрії та Чехословаччини, що роздирається міжнаціональними протиріччями. А якби аншлюс був тоді здійснений, якби кордони Угорщини були встановлені з дотриманням «принципу національностей», із збереженням у її складі Північної Трансільванії, Південної Словаччини та деяких прикордонних югославських територій, якби Болгарії залишили Південну Добруджу та вихід до Егейського моря, якби Німеччину не давили непосильним тягарем репарацій, не відняли б у неї Саар, не обмежили до мінімуму її військові можливості, то Європа отримала б набагато стабільнішу післявоєнну ситуацію та уникла б небезпеки приходу до влади в Німеччині екстремістів, що об’єдналися у націонал-соціалістичну робітничу партію Адольфа Гітлера, та німецького реваншизму.

Другою проблемою, на яку наразилися творці Версальсько-Вашингтонської системи, було те, що поза нею виявилася Радянська Росія, проте, яка збереглася як імперія, що хоча і втратила деякі прикордонні території. Невипадково 1939 року саме Німеччина та Радянський Союз разом докінчили Версаль і розв’язали Другу світову війну. Разом із тим під час революцій 1917—1918 років утворилися майже всі ті держави та відповідні їм національні рухи, на які на початку 90-х років розпалися Радянський Союз, Югославія та Чехословаччина. Після Жовтневої революції 1917 року та скинення більшовиками Тимчасового уряду на більшій частині сучасної України утворилася Українська Народна Республіка. А після падіння Австро-Угорщини за підтримки Українського легіону була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, що контролювала значну частину Східної Галіції. З нею УНР у січні 1919 року встигла на короткий час об’єднатися. Проте 1919—1920 рр. держави Антанти не підтримали велику частину держав, що утворилися на території колишньої Російської імперії, і як наслідок — збереглася Радянська імперія. Адже якби національні держави, що виникли 1917—1918 рр. на території Росії, змогли зберегти свою незалежність, подальший розвиток Європи та світу в цілому відбувся б зовсім іншим шляхом.

Давайте лише уявимо собі, що в перші роки після закінчення Першої світової війни від Російської імперії відокремилися б не лише Польща, Фінляндія, Естонія, Латвія та Литва, але і, приблизно в сучасних кордонах, Україна, Грузія, Вірменія й Азербайджан, то тієї частини Радянського Союзу, що залишилася, напевне б, не вистачило на імперський реванш. Тоді не мало б принципового значення, чи стала б Росія частиною післявоєнної системи мирного врегулювання, чи залишилася б поза нею. За таких умов у Європі створилася б абсолютно інша геополітична ситуація, ніж та, що справді виникла після укладення Версальської й інших мирних угод. Європа складалася б із безлічі порівняно невеликих держав, а домінування на континенті Франції значною мірою врівноважувалося б Німеччиною. У цих умовах безліч пан’європейських проектів, що висувалися в міжвоєнний період, мали б значно більше можливостей на успіх. Вірогідно, що історичне примирення Франції та Німеччини, що започаткувало підвалини для нинішнього Євросоюзу, сталося б не в 50-х, а вже у 20-х роках минулого століття. І тоді ж міг виникнути якщо не сучасний Євросоюз, то хоч б його попередник — Спільний ринок, повноправним членом якого напевно б стала Україна. Проте держави-переможниці, перебуваючи в ейфорії від розгрому Німеччини й Австро-Угорщини, тоді не думали про європейську інтеграцію, яка лише і могла б стати непереборною перешкодою для спалаху Другої світової війни.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments