Безлад не створює порядку. Якщо око зодчого — хаос, будівля буде Вавилонською вежею.
Віктор Гюго, французький письменник

20 років з... правдою

Але без вироку замовникам вбивства Георгія Ґонґадзе
16 вересня, 2020 - 18:49

В 20-ту річницю викрадення вбивства журналіста було багато пафосних слів і імітації діяльності начебто заради правди. Власне, як ми і прогнозували напередодні ( day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/faktor-moralnogo-rozkladannya ). Національна спілка журналістів України оприлюднила перелік заходів до дня пам’яті українських журналістів, який відзначається у третю п’ятницю вересня, та з нагоди 16 вересня, дня викрадення Георгія Ґонґадзе. Зокрема це відкриття меморіальної дошки Ґонґадзе на фасаді центрального офісу НСЖУ, а також різні пам’ятні заходи у Києві та регіонах, де вшановуватимуть вбитих журналістів. А їх, на жаль, за роки незалежності десятки: Вадим Бойко, Борис Дерев’янко, Ігор Александров, Вадим Комаров, Василь Сергієнко...

Починаючи з 1991-го, в Україні кожного року вбивали, або калічили журналістів. Безумовно, кожний злочин, де б він не був скоєний, наскільки відоме ім’я людини і чи є конкретна кримінальна справа резонансною, має бути розслідуваний, а винні покарані. І те, що журналісти пам’ятають, вшановують і вимагають розслідування вбивств і нападів на своїх колег — абсолютно правильно. Однак ця діяльність не є постійною і принциповою, часто маючи формальний характер, коли про злочин згадують раз чи два на рік. В цьому плані лакмусовим папірцем стала «справа Ґонґадзе-Подольського». Не дивлячись на резонансність і звучання на весь світ, самі журналісти (частина з них) забули про неї, або продалися в обмін на мовчання. 

Більш того, дехто, в тому числі політики і експерти, вперто тиражує версію, яка вигідна реальним замовникам, про російський слід. Причому роблять це люди, здавалося б, які мають бути поінформовані. «І тоді (на початку 2000-х. — Ред.), і сьогодні я стою на позиції, що це була спецоперація іноземних, російських спецслужб, глибоко інспірованих в українських інституціях. Впевнена, за цим стояла Москва, і доля Георгія стала частиною страшної спецоперації», — пише у ФБ колишня журналістка, а наразі народна депутатка Ірина Геращенко.

Слухайте, ну вже стільки написано-переписано з цього приводу, але ми все одно чуємо про спецоперацію російських спецслужб. Безумовно, Москва долучилася до того, аби використати цю справу і підсадити тодішнього президента України на додатковий слухняний гачок, хоча сама ж його і приводила до влади в далекому 1994-му. Але ж ніхто не змушував Леоніда Кучму наговорити все те, що він наговорив на записах Миколи Мельниченка. Саме за слова, сказані в Адміністрації Президента, і мають нести відповідальність головні «герої» відомих плівок. Не кажучи про те, що крім записів є інші докази причетності до злочину другого президента. Про це абсолютно чітко заявила днями адвокат потерпілого у справі Олексія Подольського — Тетяна Костіна (https://www.youtube.com/watch?v=jegRghppbtQ&feature=youtu.be&fbclid=IwAR...).  

Наступний важливий момент. «Георгій за життя не зміг зупинити Кучму й диктатуру, що насувалася на Україну, але він зупинив її своєю смертю. Кучма не зміг стати українським Лукашенком, Путіним або Назарбаєвим. Траєкторія історії змінилася», — це вже пише у ФБ Мирослава Ґонґадзе.

Насправді, проблема набагато глибша. «...прочитала, що своєю смертю Ґонґадзе зупинив диктатуру, яка насувалася. І Кучма, мовляв, «...не   зміг стати  українським Лукашенком...». Все набагато складніше. Жертва Гії, справді, дала шанс... Але його не втримали, опустили, продали... А тепер пам’ять топлять в єлеї. В Білорусі — центр «системи» явний, — А в Україні — за кулісами... І ще невідомо, — кому складніше», — відреагувала у ФБ головна редакторка газети «День» Лариса Івшина. 

До слова, нагадаємо, що за останній рік нова влада встигла призначити і звільнити Кучму з представництва України на переговорах в Мінську. Перед цим до його послуг звертався також п’ятий президент Петро Порошенко. А якщо покопати ще глибше, то виявиться що в 2004-му «Данілич» нікуди не пішов. Не дарма ж він пізніше заявив, що все, що вам потрібно знати про українську політику, — це те, що у владі і в опозиції, мої люди.  

Тому поки в українській журналістиці, політикумі і суспільстві не усвідомлять глибину проблеми, усунути корінь зла буде дуже складно. І ще. До 20-річчя вбивства Георгія Ґонґадзе багато хто на ФБ-сторінках додав до своїх аватарок напис: «20 років без правди». Можливо, хтось це зробив свідомо, а хтось — не задумуючись над сутністю слів. Але ж різниця велика. Насправді, правильно буде так: 20 років з правдою (бо все давно відомо), але без вироку замовникам... Певною мірою це навіть вирок нашій державній системі, суспільству, журналістам.., які за два десятка років, не дивлячись на всі події і зміну влади, не здатні поставити крапку, щоб нарешті очиститися.

Звичайно, це стосується не всіх. Є ті, хто лупає цю скалу. Ми свою справу робимо — послідовно і принципово.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 
Рубрика: