334: «великий психологічний ефект...»

За відповідне рішення в четвер проголосували всі фракції, окрім колишніх регіоналів з «Опозиційного блоку» та декількох позафракційних. Незважаючи на позитивне голосування, під час обговорення змін до Основного Закону в залі лунало багато критики. Майже всі, хто виступав із різних фракцій і груп, наголошували, що вони — за євроатлантичну інтеграцію України і обов’язково проголосують за запропоновані президентом зміни, однак підкреслювали, що це робить Петро Порошенко перед самими президентськими виборами заради піару. До речі, буквально через кілька годин стане відомо, що Центральна виборча комісія офіційно зареєструвала діючого главу держави кандидатом у президенти.

Безумовно, це позитивний для нашої країни крок, як і у випадку з отриманням Томосу та створенням єдиної Православної церкви України. Але потрібно також розуміти, що нинішній президент використовуватиме це питання і в політичних цілях заради власного переобрання. «Сьогодні історичний день, — заявив під час виступу в парламенті Петро Порошенко. — Зараз ми маємо рішуче рухатися вперед, дорогою до членства в ЄС і НАТО. Великий друг України і великий мій друг Єнс Столтенберг цього тижня заявив про те, що двері НАТО відкриті для будь-якої країни, яка здатна реформувати країну і забезпечити виконання цілей Вашингтонського договору. Це саме про Україну. П’ять останніх років ми саме тим і займаємося».

А ще президент пригадав: «9 — 10 років тому в цій залі лунали заклики до багатовекторності, лунали безвідповідальні заклики до позаблоковості. Хочу всім нагадати — в 2014 році, в лютому, агресія Росії почалася тоді, коли Росія напала на Україну, яка мала позаблоковий статус. І не від чого це не врятувало».

ГЕРОЇ ТА АНТИГЕРОЇ ТИЖНЯ / ФОТО АНДРІЯ КРИМСЬКОГО

Тут важливо розставити акценти. Коли і які шанси мала Україна на шляху до НАТО та як ми опинилися в позаблоковому статусі. Ще до 2000 року в України була достатньо послідовна і змістовна співпраця з Альянсом. Згадаємо, що наша країна з 1994 року брала участь у програмі «Партнерство заради миру» (ПЗМ), потім була «Хартія про особливе партнерство Україна — НАТО 1997 року», діяв Комітет Україна — НАТО (КУН), також відбувалося багато різних зустрічей і робочих контактів. Формувалась атмосфера довіри між Україною і НАТО. Головою Державної комісії зі співпраці з НАТО в грудні 1999 року було призначено секретаря РНБО Євгена Марчука. Далі відбулася кардинальна інтенсифікація від простої співпраці до узаконення курсу на вступ України у майбутньому до НАТО.

Про намір України приєднатися до Північноатлантичного альянсу вперше на офіційному рівні було заявлено 23 травня 2002 року на засіданні РНБО. Вже у жовтні 2002 року у Верховній Раді відбулися парламентські слухання щодо НАТО. В результаті великих дискусій було ухвалено рішення: «Визначальним чинником успішного просування України цим курсом є підготовка України до членства в НАТО...» Наміри України щодо інтеграції в структури Північноатлантичного альянсу підтвердив Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року, який було ухвалено конституційною більшістю. Проголосувала тоді навіть фракція Партії регіонів. У статті 8 Основних напрямів державної політики з питань національної безпеки було проголошено, що у зовнішньополітичній сфері Україна провадить активну міжнародну політику з метою «...набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами СНД, а також іншими державами світу».

Створював основу, представляв, доповідав і відповідав на запитання на всіх етапах цього процесу Євген Марчук. До літа 2003 року вже була створена вся необхідна правова база для реалізації цього курсу. Але і це ще не все. Більш конкретно наміри України щодо приєднання до НАТО було викладено у новій редакції «Воєнної доктрини України», яка була схвалена РНБО. Потім вона набула чинності Указом Президента 15 червня 2004 року. Серйозна налаштованість України на членство в Альянсі змінила ставлення самого НАТО до нашої країни. На Празькому саміті організації було введено новий, більш високий режим відносин України з НАТО — «План дій».

Відповідь Кремля не забарилася. Вже влітку 2004 року — після Стамбульського саміту НАТО — Леонід Кучма робить розворот на 180 градусів від Альянсу. Коли стало зрозуміло, що Україна дуже близька до підписання ПДЧ (Плану дій щодо членства в НАТО), і саме в цей час Леонід Кучма на один-два дні разом із Володимиром Путіним зникли з поля зору преси десь на Азовському морі. Повернувшись, Кучма дає команду негайно виключити з воєнної доктрини згадану формулу про співпрацю з НАТО... Далі, прийшовши до влади в 2010 році, команда Віктора Януковича вилучила цю формулу через парламент і зі згаданого Закону «Про основи національної безпеки України». Тоді було прописано, що Україна є позаблоковою державою, про що згадав Петро Порошенко.

Також треба згадати історію про Бухарестський саміт 2008 року, коли німецький канцлер Ангела Меркель та тодішній президент Франції Ніколя Саркозі заблокували надання Україні та Грузії ПДЧ. І, як результат, у серпні того ж року Росія напала на Грузію і незаконно окупувала 20 відсотків території цієї країни. А 2014-го Москва, очевидно, розуміючи, що НАТО не буде реагувати, як у випадку із Грузією, незаконно анексувала Крим і частину Донбасу і дотепер продовжує агресію на сході України. Так само треба наголосити: якби свого часу другий президент — Кучма — не грався із зовнішнім курсом, як і Віктор Янукович, навряд чи Росія наважилася б на відкриту агресію. Україна мала б зовсім інший статус і відносини з Альянсом.

Сьогодні влада виправила старі помилки. Але країна вже знаходиться зовсім в інших — складних умовах, коли частина нашої території окупована і триває війна Росії проти України. Тому на фоні ейфорії після позитивного голосування в парламенті виникає абсолютно логічне запитання: що зміниться для нашої країни в практичному плані, адже відсутність таких змін у Конституції не заважали нинішній владі в останні п’ять років активніше впроваджувати стандарти ЄС та НАТО? Це ж не тільки геополітичний, а й ціннісний вибір, який означає безпеку, верховенство права, соціальні стандарти, захист прав і свобод громадян, невідворотність покарання...

Віце-прем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Ганна Гопко та народний депутат Вікторія Пташник оприлюднили коротке відео, в якому розповіли, що означають внесені до Конституції зміни: «Зобов’язують активізувати роботу по виконанню річної національної програми під егідою комісії Україна — НАТО. На часі реформи Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки та закупівель, які відповідають стандартам НАТО. А також закони, які захистять нашу мову та інформаційно-культурний простір. А ще запровадження ефективної антимонопольної політики, лібералізація економіки, захист власності, державний ринковий нагляд за кращими європейськими стандартами та подальша імплементація Угоди про асоціацію з Євросоюзом».

«Великий психологічний ефект, — пише у себе на сторінці в ФБ головний редактор газети «День» Лариса Івшина. — Рідкісна нагода похвалити і підтримати наших депутатів! «День» уже 22 роки — газета євроатлантистів, і ми завжди вперто відстоювали цей курс (який, до речі, проклав Євген Марчук), незважаючи на мінливу політичну кон’юнктуру. Наше суспільство, яке вели «політичні сусаніни», проходило цей шлях по «трясовині» і з великими втратами, але все ж таки повертається до надійних орієнтирів... Незважаючи на чималу кількість кандидатів у президенти, парламент проголосував за ініціативу діючого Президента — конкурента багатьох. Гарний прецедент! А тепер до головного — якісного, не декларативного виконання заявленого курсу. Вибирати не менше із зол, а краще з непоганих. Це була б саме та конкуренція, яка нам давно потрібна».

«ФІКСАЦІЯ КУРСУ КОНСТИТУЦІЙНОЮ БІЛЬШІСТЮ МАЄ ЗНЯТИ ПЕВНІ ЗАНЕПОКОЄННЯ НА ЗАХОДІ»

Володимир ХАНДОГIЙ, дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України у сполученому королівстві Великобританії та Північної Iрландії:

— Суверенне право країни — записувати в Конституцію все, що вона хоче. Тому прийняте рішення про конституційні зміни щодо курсу України до ЄС і НАТО цілком правомірні. Інша справа, що якщо взяти курс на НАТО, то серед критеріїв вступу до Альянсу немає вимог відповідних змін до Конституції держави.

Якщо говорити про вступ до ЄС, то він вимагає певних внутрішніх рішень від країни, які спрямовані на те, що частково буде обмежений суверенітет держави-члена ЄС у деяких питаннях. Такі зміни у внутрішньому законодавстві потім дозволяють жити цій країні згідно із загальним правом ЄС. Щодо НАТО, то там існує важливий критерій — підтримка суспільством прагнення членства в Альянсі. Ухвалений Закон насправді є потужним поштовхом для консолідації суспільства. 334 голоси в парламенті — це вагомий аргумент. До того ж цей аргумент важливий як для самих українців, так і для наших західних партнерів. І це певною мірою запобіжник до можливих змін цього курсу в майбутньому.

Всі ми знаємо, що Україна тривалий час вагалася в своєму курсі, обирала позицію позаблоковості. Зрештою в 2008-му така позиція стала одним із факторів не надання Україні ПДЧ. Не допомогли навіть підписані листи трьома представниками влади. Все одно Захід не вірив у те, що українці остаточно визначилися щодо євроатлантичного курсу. Фіксація ж такого курсу конституційною більшістю має певною мірою зняти подібні занепокоєння на Заході.

Таким чином, Верховна Рада зробила дуже важливий крок у плані дипломатично-психологічного прийому. Але окрім цього існує величезний список у порядку денному того, що треба зробити ще. Це торкається продовження якісних реформ щодо відповідності стандартам Альянсу, узгодження позиції України з більшості питань, які стоять перед ЄС, тощо.