Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
Леся Українка, українська поетеса, письменниця, перекладач, культурний діяч

Боротьба «стратегій»

або Про вбивчу силу пацифізму
5 лютого, 2018 - 18:32
ФОТО З FACEBOOK-СТОРІНКИ «НАЦІОНАЛЬНІ ДРУЖИНИ». ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Четвертого лютого у Києві відбулася акція (масовою її не назвеш — кілька десятків юнаків і юнок), заявлена організаторами як акція проти створення «Національних дружин». Ціла низка мас-медіа розповіла про неї в такій приблизно стилістиці: мовляв, за словами учасників акції, вони побоюються, що такі організації можуть чинити наругу над певною групою людей (йдеться про людей із лівоцентристськими поглядами). На їхню думку, ризик пов’язаний із присутністю у таких формуваннях ультраправих сил. Учасники акції пройшли маршем від Контрактової площі до Поштової із гаслами: «Ми не хочемо ніяких дружин», «Національній дружині — незачьот», «За суспільство без насильства!» «We want personal and economic freedom» тощо.

А напередодні автор цих рядків ознайомився зі статтею «Як Україна може побудувати армію, щоб перемогти Путіна» (How Ukraine can build an army to beat Putin), опублікованою на сайті Kyiv Post 31 січня. Написана стаття британським військовим експертом полковником Гленом Ґрантом (Glen Grant), який працював в Україні з 2010 року та майже постійно перебував тут із самого початку війни Росії проти України в 2014 році. Стаття, як на мене, надзвичайно серйозна й глибока; багато які її сюжети збігаються з тим, про що впродовж останніх років вели мову експерти «Дня», а багато які йдуть іще далі, розставляючи крапки над «і» в питанні готовності/неготовності ЗСУ до сучасної повномасштабної війни та відсічі російській агресії одразу на кількох фронтах (а британський полковник вважає таку агресію вельми ймовірною вже за рік-два, зважаючи на особистість Путіна й особливості політичної системи РФ). Я рекомендую всім охочим уважно прочитати цю статтю, тут же наведу одне з її положень: «Добровільні резервні підрозділи треба створити, обладнати та навчити як єдині підрозділи, а не на основі індивідуального резерву, як це є сьогодні. Цей індивідуальний метод був дискредитований багато років тому на уроках воєн у багатьох країнах... Індивідуальні резерви рідко можуть вписуватися у діючі бойові підрозділи, якщо вони не служили в цьому підрозділі протягом останніх 1—2 років. Додані до нових підрозділів, вони потребують 3—4 роки тренування, щоб бути повною мірою боєздатними. Резервісти, які в великій кількості приєднуються до підрозділу, роблять його слабкішим, а не сильнішим, оскільки їм потрібен додатковий час тренування, щоб освоїти особливості методів управління та культури підрозділу. Грузинська армія намагалась це зробити і програла».

І от, з одного боку, вдумливий професійний аналіз полковника Глена Ґранта, а з іншого — плакати учасників акції: «Там, де ходять строєм, свободи не буде». «Проти нацизму та мілітаризму». «Моя сила — любов, мій порядок — співтворчість, мій добробут і безпека — знання і людяність» тощо. Буяння демократії? Як на мене, ні — буяння історичної безграмотності та політичної дурості з боку молодих «лівоцентристів» (які насправді лівоцентристами, тобто соціал-демократами, не є і бути не можуть). В чому відмінність цих юнок і юнаків від тих пенсіонерок, які під час «русской весны» 2014-го скандували: «Путин, приди!»? У знанні англійської мови? А в політичному сенсі — жодної. Бо вони де-факто закликають Путіна вдертися до України, як це робили французькі комуністи у 1939—1940 роках щодо Гітлера, розкладаючи потужною пацифістською пропагандою суспільство й армію. Що ж, фюрер гідно «віддячив» за допомогу: французьку компартію недаремно називали по тому «партією розстріляних». А якби Франція у 1940-му встояла, то, зокрема, й Голокост не набув би таких страхітливих масштабів. Але, схоже, у деяких столичних вишах учать щось абсолютно фантастичне, а не світову історію, бо ж інакше учасники маніфестації розуміли би: якраз саме там, де по периметру Росії не ходять строєм власні військовики та резервні формування (якими, зокрема, на моє переконання, мусять стати і «Національні дружини»), там свободи не буде. А юні «борці проти нацизму та мілітаризму», чиє волосся пофарбоване у кольори веселки, сповна відчують на собі, що таке справжній неонацизм і мілітаризм (у найкращому разі — поголять волосся й відправлять служити «великій Росії» кудись на полярне коло...). Ну, а тим, для кого їхня безпека — знання і людяність, варто було би поближче поспілкуватися з криміналітетом і різноманітною шпаною, може би, знань про реальний світ і додалося б...

І, до речі, гасла на кшталт «Проти нацизму та мілітаризму» і «Проти рейху в моїй країні» широко використовувалися ліворадикальним і пацифістським рухом у Західній Німеччині з кінця 1960-х; щиросерді молоді активісти у ті часи вважали «рейхом» демократичну ФРН, «нацистами» — ХДС/ХСС, а «мілітаристами» — членів НАТО. Потім, уже після розпаду СРСР, з’ясувалося, що Кремль і Луб’янка (плюс східнонімецька спецслужба «Штазі») щедро фінансували через посередницькі структури ті ліворадикальні і пацифістські рухи, включно з терористичною організацією Rote Armee Fraktion (до речі, її ядром стали недавні високоінтелектуальні антимілітаристи-антифашисти...).

КРАЙНОЩІ НЕБЕЗПЕЧНІ. ЯКЩО ТИЖДЕНЬ ТОМУ ЦЕНТРОМ КИЄВА МАРШИРУВАЛИ СОТНІ ЧЛЕНІВ «НАЦІОНАЛЬНИХ ДРУЖИН», ТО ВЖЕ ЦІЄЇ НЕДІЛІ ДЕСЯТКИ ЛЮДЕЙ ПРОВЕЛИ АКЦІЮ ПРОТИ НАЦДРУЖИННИКІВ ПІД ГАСЛАМИ ПРОТИ МІЛІТАРИЗМУ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «ДЕНЬ»

І нарешті. Принаймні, один плакат на акції, спрямований проти civil war, себто «громадянської війни», — це очевидна калька путінської пропаганди. З чим і вітаю «лівоцентристів» і тих, хто співчутливо про них пише (це їм якраз і варто виставити «незачьот»...).

Автор цих рядків далекий від ідеалізації «Національних дружин», що він і засвідчив своїми статтями. Проте наразі мова не про них, а про речі куди серйозніші: про намагання завадити загальнонаціональній мобілізації під час війни, тим більше, в переддень можливого відкриття Путіним нових фронтів проти України, про що пише полковник Ґрант. Отож закінчити статтю я хочу монологом іншого полковника — князя Андрія Болконського з роману «Війна і мир» визначного російського письменника Льва Толстого, виголошеним напередодні Бородінської битви: «Нам толкуют о правах войны, о рыцарстве, о парламентерстве, щадить несчастных и так далее. Все вздор... Грабят чужие дома, пускают фальшивые ассигнации, да хуже всего — убивают моих детей, моего отца и говорят о правилах войны и великодушии к врагам... Это великодушничанье и чувствительность — вроде великодушия и чувствительности барыни, с которой делается дурнота, когда она видит убиваемого теленка; она так добра, что не может видеть кровь, но она с аппетитом кушает этого теленка под соусом... Война не любезность, а самое гадкое дело в жизни, и надо понимать это и не играть в войну. Надо принимать строго и серьезно эту страшную необходимость. Все в этом: откинуть ложь, и война так война, а  не игрушка».

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments