Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна.
Олена Пчілка, українська письменниця, меценатка, перекладачка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка

«Це симптом і хвороба»

Про «лондонські розборки» українських олігархів
9 листопада, 2017 - 19:08

«Трафальгарська битва» українських олігархів». Так назвали свою програму журналісти програми «Слідство.інфо» (hromadske.ua), які, посилаючись на нещодавно оприлюднені «райські папери», розкривають певні деталі мирової угоди між українськими олігархами Віктором Пінчуком з одного боку та Ігорем Коломойським і Геннадієм Боголюбовим з іншого. Пінчук ще в 2013 році подав у Високий суд Лондона позов на Коломойського та Боголюбова. Про це зокрема нагадує журналіст-розслідувач Дмитро Гнав на своїй сторінці у facebook. Він стверджував, що в середині 2000-х передав їм гроші для купівлі одного з найбільших в Україні підприємств з видобутку залізної руди, але не отримав від Коломойського та Боголюбова ні підприємства, ні грошей. Утрачений за всі ці роки прибуток Пінчук оцінив у 2 мільярди доларів. Але в 2016-му олігархи уклали мирову угоду, таким чином припинивши з’ясування стосунків в суді. 

Так от, журналісти стверджують, що «гроші за українське підприємство, яке українські олігархи ділили між собою, навіть не потрапляли в Україну. Ба більше, вони навіть не мали потрапити в Британію, позаяк усі розрахунки планувалося провести через офшорні рахунки, зареєстровані в податкових гаванях, зокрема на Острові Мен. Скільки планувалося провести коштів? Подальший розвиток ситуації показує — сотні мільйонів доларів».

Отже, в програмі йдеться про те, що частиною угоди була передача елітної нерухомості у володіння Пінчука: «Перша будівля, якою Коломойський і його партнер, за нашими даними, розрахувалися з Пінчуком – офісний центр на вулиці 27 Найтсбрідж в одній з центральних частин Лондона, в престижному районі Белгрейвіа. Її вартість на кінець 2015-го року оцінювалася в 75 мільйонів 650 тис. фунтів. Утім, справжнім королівським трофеєм для Пінчука стала друга будівля. Це будинок «Grand Buildings» на Трафальгарській площі. Помпезна споруда, в якій колись розміщувався лондонський «Гранд Отель». Торік вартість «Grand Buildings» у фінансових документах офшорного власника Barlaya Limited оцінювалася в 305 мільйонів фунтів». 

Про що свідчить вся ця історія? «Це симптом і хвороба, якою вражено все українське суспільство, тому що в нього немає довіри до владних інституцій, насамперед, до судів як основи справедливості і правосуддя, - коментує «Дню» правник і публіцист Геннадій ДРУЗЕНКО. - Просто пересічні громадяни не можуть дозволити собі поїхати в Лондон, а олігархи, які самі ж вибудували антиправила в нашій країні, мають для цього всі можливості, таким чином показуючи, що для них Україна – цей дійна корова, а жити і судитися вони збираються в інших країнах. Я думаю, що в такому разі має бути відповідне ставлення до них і української влади. Якщо ти судишся за українські активи закордоном, зокрема в Лондонському суді, тоді виникають питання з приводу морально-політичної відповідальності, бо юридично тут все чисто. Потрібно обмежити тих, хто не збирається жити в Україні і вибудовувати систему, якій довіряє все суспільство, включаючи самого олігарха. Тут без здорового протекціонізму, який був в усіх розвинених країнах, просто не обійтися. Коли ми говоримо про протекціонізм в економіці, маємо подумати і про здоровий протекціонізм щодо основних прав олігархів в інтересах держави, бо ці люди визначають нашу політику, але не збираються користуватися її плодами».

Тут пригадується випадок, коли вже після Євромайдану на засіданні парламентської комісії з приватизації, яку очолював нинішній мер Дніпра Борис Філатов, прийшов Ігор Коломойський. Можна по різному ставитися до цієї людини, але тоді він фактично запропонував всім олігархам доплатити країні за так звану приватизацію стратегічних підприємств держави (за безцінь) під час президентства Кучми. Все закінчилося тим, що Коломойського, який прийняв Дніпропетровську область в найскладніші часи війни Росії проти України, звільнили з посади голови ОДА.  

«Приклад Коломойського показує, що якщо ти був готовий змінити правила гри, або підвести риску під правилами 1990-х, тебе знімуть з посади і ти збіднієш, - каже Геннадій Друзенко. - Якщо ж ти захотів продовжити до болю знайомі правила гри часів пізнього Кучми, тоді ти як Рінат Ахметов і Віктор Пінчук суттєво набудеш статків. Насправді, це вирок кардинальності і справжності наших реформ. Ігор Валерійович достатньо контраверсійна особа, але він був чи не єдиний олігарх з першого ешелону, який інвестував в захист країни і сприйняв війну проти України серйозно. Він допоміг зупинити її там, де вона зупинилися. Ті ж, хто домовлявся з росіянами і президентом, стали багатшими, тобто ця стратегія виявилася вигіднішою. І тут виникає проблема демотиватора, тобто бажання взагалі бути патріотом, захищати батьківщину, намагатися досягнути справедливості, бо тоді ти програєш, а ті, хто за стару систему, виграє. Це дуже небезпечний меседж. Потрібно не реанімувати (тут моя давня суперечка з Реанімаційним пакетом реформ), а вбити монстра і наново народити державу, новий суспільний договір, бо як показує традиція, якщо ми його не вбиваємо, він відроджується і душить всю країну разом».  

Іван КАПСАМУН, «День»
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments