Тільки наука змінить світ. Наука в широкому розумінні: і як розщеплюється атом, і як виховувати дітей… І дорослих теж.
Микола Амосов, український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики

Чому стала можливою катастрофа 1933-го року?

Історик Василь Марочко — про ключові проблеми вивчення терору голодом
25 листопада, 2021 - 19:14
ФОТО ВАЛЕНТИНА ТОРБИ / «День»

Напередодні скорботних днів пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932-1933 років необхідним є підбиття здобутків, стану та проблем української та світової гуманітаристики, насамперед - історичної науки. Завдяки фундаментальним працям Джеймса Мейса, Роберта Конквеста, Іди Ковальської та низки інших вітчизняних та зарубіжних учених наші знання й уявлення про цю найбільшу катастрофу української історії набули глибших, системних рис.

Особлива, виняткова заслуга тут належить, безперечно, Джеймсу Ернесту Мейсу (18.02.1952 — 03.05.2004), який неспростовно довів наявність злочинних намірів кремлівського тоталітарного режиму знищити мільйони українців — селян, національну інтелігенцію, студентство, школярів, жінок, дітей, старих — і тим самим раз і назавжди, як , власне , і ставив за мету Сталін, придушити в народі волю до свободи, до опору, до незалежного життя. Великою, історичною заслугою Джеймса Мейса є те, що в своїх працях він чітко показав, чому, якими саме методами, коли і з використанням якої конкретно терористичної політики більшовицька верхівка на чолі зі Сталіним здійснила цей людиноненависницький злочин.

Це винятково важливо. Безумовно, наукове просування є. Водночас залишається засаднича, базова проблема: як подібне стало можливим? На це запитання належить шукати відповідь всім нам — бо від цього визначальною мірою залежить майбутнє українців. Така відповідь, безперечно, не може бути однозначною, проте слід чітко розуміти, що саме руйнування Української держави Гетьмана Павла Скоропадського (в поєднанні з наслідками соціалістичних експериментів керівників Центральної Ради та УНР), котре призвело до більшовицької окупації України,  уможливило через півтора десятиріччя Голодомор. Ця спільна поразка українців, яка позбавила націю державності, і стала першопричиною страшної трагедії.

«РЕКВІЄМ» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Саме про це, а також і про низку інших актуальних проблем, зокрема,  кількість мільйонів людей, які втратила Україна під час Голодомору-Геноциду; зв’язок між колективізацією і Голодомором; що заважає визнанню низкою країн Голодомору геноцидом українського народу, йшлося під час бесіди кореспондентів «Дня» з доктором історичних наук Василем Марочком, одним з відомих дослідників Голодомору, знаним науковцем, провідним науковим співробітником Інституту історії України НАН України.

Пропонуємо читачам газети конспект цієї розмови.

ПРОЛОГ ДО ТРАГЕДІЇ

«Якби ми мали повноцінну державу чи трапився Голод? Тут є контраргумент — так, адже є рішення українських партій (III Універсал — ред.) про ліквідацію інституції приватної власності на землю. Бо для селянина в 1917-му році ліквідація приватної власності на землю — це замах на його соціально-економічну стабільність, на соціально-економічні підвалини його родини. Після великої реформи він цю землю купив здолавши кріпосне право, приниження гідності і нарешті став господарем.

Коли кажуть, що в 1917-му році більшовики дали землю селянам, то це міф, з якого професійні історики сміються. Більшовики забрали землю у селян і через так званий закон про соціалізацію, зрівняльний розподіл взяли у заможних, у фермерів і у різний спосіб наділили інших чим підрізали економічне коріння. Земля була конфіскована і в дикий спосіб до Павла Скоропадського пограбована селянами. Але за Скоропадського селяни перелякались і навіть почали сплачувати податки поміщику, щоб той повернувся. Скоропадський таким чином навів порядок, повернув інститут приватної власності і почалась відносна для тих часів стабільність.

Всі сподіваються, що відповідь має бути однозначною, одномоментною і вичерпною. Але причинно-наслідкові зв’язки мають еволюцію. Голодомору 1932-1933 років передували принаймні два масових голоди — це голод 1921-1923 років і локальний 1928-1929 років. Аби дати об’єктивну відповідь, нам треба переглянути існуючі історіографічні схеми. Чомусь так склалось, що період УНР ми повинні висвітлювати як поразку національно-визвольних змагань. Це так. І ми з’ясували причини. Але ми не бачимо іншої сторони. УНР була суб’єктом міжнародних відносин, суб’єктом української державності. Але була військова окупація з боку Росії і, як наслідок, політична окупація України через нав’язування адміністративно-територіального поділу і нав’язування відповідних адміністрацій. А також економічна окупація через нав’язування форм господарювання, так званого соціалістичного сектору економіки, через одержавлення, націоналізацію, привласнення промислового комплексу, який тоді зберігся, але мав відбудовуватись. Для того чомусь обрали найбільш рентабельніші трести, найпродуктивніші галузі економіки (вугільну, металургійну), а нам залишили Наркомат канцелярських виробів. Була соціальна і ідеологічна окупація з нав’язуванням монопартійної ідеології і, як наслідок, Голодомор.

1921-1923 роки — предтеча, генеральна репетиція, наслідок військово-політичного впливу на Україну, коли ленінський Голодомор торкнувся й центральних губерній, навіть поліських — Волинської і Чернігівської. Це був наслідок продрозверстки, наслідок воєнно-комуністичного методу управління. Бо це не був експеримент. Так Ленін собі вважав, що воєнний комунізм — це форма правління, а не експеримент. Вони весь час марили про комунізм і ось він настав. Всіх зовнішніх ворогів розбили і давайте його впроваджувати шляхом декрету. Не вийшло, бо не можна командувати економікою. Вона має свої закони розвитку. Цей голод, за моїми підрахунками з посиланням на демографа Арсена Хоменка, забрав понад 5 мільйонів осіб. Арсен Хоменко — це єдиний з демографів, який в той час досліджував демографічний аспект наслідків голоду 1921-1923 років».

ПЕРШОПРИЧИНА

«1928-1929 роки — це запровадження продрозверстки «по-сталінські». Це так звані надзвичайні заходи, а по суті повернення продрозверстки, але більш жорстокої із застосуванням вже не революційних трибуналів, а статей Кримінального кодексу . Голодомор 1932-1933 років — це вже окрема тема, яку треба розглядати окремо і до якої треба підходити по різних напрямках — політичних, економічних, соціальних, національних. Її не можна зводити лише до того, що Сталін, як божевільна фігура, як модерновий Іван Грозний, вирішив знищити всіх і вся. Є листування між Сталіним і Кагановичем, Молотовим і партноменклатурою в Україні, відомих і більшою мірою невідомих розмов між Сталіним , Постишевим і Косіором в кремлівському кабінеті. Є лише запис відвідування кремлівського кабінету Сталіна , з якого видно, що тривалість цих розмов була до двох годин, і інтенсивність виклику — щомісяця на килимку у Сталіна бували Косіор, Постишев і меншою мірою Чубар. Тому, звичайно, настанови відбувались. В цьому сенсі однозначно видна причетність Сталіна до Голодомору. Але коли говорять «назвіть постанову, слова, рішення Сталіна , які б свідчили про те , що він хоче знищити українців», то я відповідаю, що в листуваннях Молотова, Кагановича зі Сталіним під час перебування його в Сочі вождь не згадує політичні схеми і не згадує політичну термінологію «соціалізм», «радянська влада», «більшовики». Він постійно використовує етнонім «українці». В розмові між ними видно, що вони думали про національне і етнічне в Україні.

А далі немає наказу, хоча є окремі цитати, про більше 10 тисяч колгоспників, які «швендяють» територією СРСР, сіють розмови і скиглення про те, що в Україні голод. Так вождь відгукується про селян — біженців від голоду. І багато інших подібних висловлювань є в особистому фонді Сталіна в Москві.

Першооснова — хлібозаготівлі. Треба відмовитись від традиційного тлумачення цього терміну і самого явища. В енциклопедії Голодомору, яку я в 2018-му році опублікував, попрацювавши  над нею 7 років, нарешті я осягнув, що хлібозаготівлі і є першопричиною. В сенсі системи свідомого позбавлення селян продовольства, хліба і інших засобів існування. І секторальний підхід — як забирати у одноосібників, селян — колгоспників, колгоспів, радгоспів. Листування Сталіна і Кагановича про те, що «треба скосити 40 мільйонів пудів», «ми Україні більше не дамо», моделювання кількості — це по суті система позбавлення сіл, сільських рад, районів, це порушення хлібофуражного балансу.

Сталін про це чудово знав, бо про це доповідали і в наркомземі СРСР, про це доповідали і Чубар, і Петровський, коли вони наважились і написали листа Сталіну, що в Україні голод. Щонайменше 100 районів охоплено масовим голодом і їх кількість збільшується. Це був червень 1932-го року. Не кажучи вже про апогей в 1933-му році. Тому було порушення хлібофуражного балансу і усвідомлення цього факту керівництвом. В Україні було вивезено понад 7 млн тон з 12,4 млн тон врожаю, тобто залишилось лише 5 млн тон , чого не вистачило на утримання навіть тільки людей. А ще поголів’я худоби, а ще як мінімум 2,5 млн тон для того , щоб завершити сівбу. В 11 разів зменшилась кількість худоби з 1928-го по 1933-й рік, а це — продовольча база, як в індивідуальному селянському секторі , так і в колгоспників та загалом в сільському господарстві.

Не досіяли 3,5 млн гектарів. Як це так? З якого дива? Український селянин ніколи б цього не допустив.

Колективізація забрала у селян землю. При всіх розмовах про усуспільнення, світле майбутнє у селянина було десять десятин. І навіть при мізерній врожайності родина ніколи б не померла з голоду.

Якщо говорити про класичні причини колективізації, які історики з’ясували і не заперечують, то ми іноді не проникаємо в дуже виразні і показові деталі. Бо колективізація і створення колгоспів не вплинули і не змінили врожайності. Пересічна врожайність як була 8-9 центнерів з гектару в 1920-х роках за винятком зразкових господарств (так званих «куркулів») , такою вона лишалась і в колгоспах, бо агротехнічний рівень сільського господарства бажав бути кращим. Інша справа, що у 24 тисячах колгоспів легше було забрати хліб ніж у 5,2 млн селянських дворів. Це було першим тактичним завданням Сталіна. Другим завданням його було унеможливити самостійне «розбазарювання хліба», як він його називав. Колективізація послабила стабільність сільського господарства і кожного селянського господарства зокрема. Поміщицькі господарства (а це 650 млн пудів хліба ) зникли, як сектор. Відбулось розкуркулення дуже потужних господарств. Із села зникли поміщики, зникли заможні фермерські господарства. Бідний або середній селянин втратив соціального гаранта, адже до того міг позичити хліб у поміщика, у сусіда куркуля без сівби. Це було свого роду кредитне натуральне товариство. Такої можливості не стало».

ЦИФРА

«Якщо дивитись суто з історичної точки зору, то цифра в 15 мільйонів загиблих від голоду, як максимальний рівень, називається ще в 1930-х роках. Зокрема німецький дипломат Отто Шиллер називає цю цифру в своїх доповідних записках, які він надсилав до Берліна. Консул Німеччини Генке в Києві називає 2,5 млн лише в трьох областях з посиланням на його людей серед партійної радянської номенклатури. Консул Італії Серджо Ґраденіґо теж називає цифру в 15 мільйонів. Чи могли ці матеріали демографічної статистики проникнути назовні? Так. Далі співробітник київського облстатбюро Руденський надає аналітичну довідку, яка зберігається в архівному фонді, і називає 10,5 мільйона, але в межах СРСР , ця цифра не померлих, а скорочення населення.

Я переймаюсь цими підрахунками два роки і склав формули підрахунку порайонної кількості населення на 1932-й рік і на червень 1936-го року. Ми виходимо на пересічний відсоток порайонних втрат. Якщо взяти, наприклад, Київську область, то це до 2 млн зменшення кількості. Таким чином , у мене вийшло 10,6 млн зменшення кількості сільського населення.

Цифра, яка є сьогодні в матеріалах судової експертизи, за наслідками порушеної справи СБУ по організації голоду — 10,5 млн стосується всієї території СРСР, де компактно проживали українці, але головно України. Що стосується України, то ми доходимо до 8 млн».

ОРГАНІЗОВАНИЙ ГОЛОД

«Вважаю більш точним термін — організований голод, а не штучний голод. Адже термін «штучний голод» нівелює наслідок стихійного лиха. Треба бути об’єктивними і сказати, що від голоду дуже багато померло і етнічних росіян , зокрема на Донеччині. Новопсковський район, Навоайдарський... Там зникли унікальні общини старообрядців. Спочатку їх депортували, а потім тих , хто лишився , виморили голодом. Але не може бути контраргументом в політичній і правовій оцінці Голодомору як злочину геноциду те, що помирали від голоду не лише українці, але й росіяни, євреї, меншою мірою німці меноніти, поляки, білоруси і навіть сильно постраждало село Старошведське, де мешкали ще нащадки бійців армії Карла XII. На жаль , цього нюансу дехто не розуміє. А можливо , не хоче цього сприймати. Це не той випадок, коли ми можемо говорити про пропорції. Юристи — міжнародники на сьогодні дійшли висновку, що достатньо від 300 тисяч до 1,5 мільйона загиблих, щоб кваліфікувати злочин геноциду.

І тут виникає форма заперечення не лише через брехню чи нівелювання, а через інтерпретацію, через нав’язування дискусії, через запрошення на наперед неправдивий зміст самої дискусії. Він виглядає на перший погляд об’єктивно, мовляв, давайте подискутуємо , чи мало місце антиукраїнське спрямування чи ні. Після того , як був ухвалений Закон 2006 року про визнання Голодомору геноцидом — в будь-якій правовій державі принципові дискусії мали б припинитися. Вони мають бути серед науковців, адже науку, як спосіб пізнання, не можна зупинити.

Чомусь в питаннях Голокосту подібних інтерпретацій не існує. Хоча я міг би теж сказати, що цифра в 6 млн не є достовірною лише тому, що в таборах Освенцима не було статистики за національною ознакою. Але ми визнаємо, що Голокост є геноцидом. Ці дискусії набувають непристойних форм через заперечення кількості жертв Голодомору. Кажуть, що уповноважені по хлібозаготівлях були етнічні українці. Вони були членами більшовицької партії, членами громадських організацій і виконували злочинні накази свідомо чи не свідомо і тому вони підлягають зовсім іншій юридичній оцінці. ...

Чому в німецький історіографії Голокост фактично не досліджували? Німцям було важко переступити через почуття провини. Тож смерть єврейського хлопчика в гетто, як і смерть українця в селі в 1933-му , нічим не відрізнялись.

Чи причетний Сталін, чи ні? Чи мав він намір, чи була в його вчинках злочинна дія? Чи в тих ста постановах ЦК ВКП (б) була наявність дії з намірами? Більш ніж! І це докази. Нинішні кремлівські керманичі теж сповідують такий підхід «зелених чоловічків» — «их там нет». А Марія Захарова взагалі заявила, що Голодомор не є історичним фактом.

Голодомор, як геноцид, вирізняється серед інших форм геноциду XX століття , тому що проти мирного населення у мирний час було скоєно акт геноциду. Кампучія, Хорватія, євреї Другої світової війни, вірмени Першої світової — це геноциди, які були скоєні в роки війни, коли соціальний шовінізм та національна ненависть зашкалювали. В нашому випадку є інша специфіка. Тому не всі країни спішать визнавати Голодомор геноцидом.

Але справа, яку ми 7 вересня цього року презентували в Українському Домі, де фігурує цифра 10,5 мільйонів українців, як жертв Голодомору на теренах СРСР, не є випадковістю. Вона є наслідком 1,5-річної роботи експертів, в тому числі юристів (Володимир Василенко), істориків, географів, демографів, лінгвістів, психіатрів (Семен Глузман) і навіть слідчих СБУ. За кожним з них ім’я і відповідальність. А ще 18 експертів, які підписали цю справу, в тому числі я, як історик. Були дуже запальні дискусії, але ми дійшли спільного висновку. Адже це не монографія, а саме судова справа з конкретними посиланнями на правові статті та документи. Сподіваюсь, що буде рішення суду. Тоді це буде стосуватись всіх , в тому числі і нас, науковців. Бо ми можемо дискутувати, але ми маємо сприймати цей факт».

Ігор СЮНДЮКОВ, Валентин ТОРБА, «День»
Газета: 
Рубрика: