Найбільше лихо, що його може заподіяти нам ворог, - це привчити наше серце до ненависті.
Франсуа де Ларошфуко, герцог, принц де Марсіяк, видатний французький письменник-мораліст

Чим небезпечне розширення «феодальних вотчин»?

Політтехнолог Олег Постернак — про підсумки місцевих виборів і вплив олігархів
29 жовтня, 2020 - 18:57
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Голоси виборців ще продовжують рахувати, але основна картинка щодо результатів місцевих виборів в Україні вже зрозуміла. Можливі лише незначні коригування й зміни в підсумкових розкладах. А от багаторівневі торги, як у центрі, так і на місцях, зараз як раз у повному розпалі. Про підсумки виборчої кампанії та результати голосування ми вже писали в матеріалі «Партійний дефолт» («День», № 202 за 26 жовтня 2020 р.), сьогодні ж ми аналізуємо поствиборчу ситуацію і яким чином може змінитися ситуація в країні в найближчому майбутньому. На наші запитання відповідає політтехнолог Олег Постернак.

«ВЛАДА ЗАГАЛЬМУЄ РЕФОРМУ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ЧЕРЕЗ ФОРМУВАННЯ ПОТУЖНИХ «ФЕОДАЛЬНИХ УГРУПОВАНЬ»

— На ваш погляд, як пройшли ці місцеві вибори, зважаючи на децентралізацію, нову виборчу систему та низьку явку виборців?

— На цих виборах низька явка виборців була очікуваною, і причина полягала не лише у відсутності статті мобілізації електорату деяких провідний партій, зокрема «Слуги народу», а й у заплутаності нової виборчої системи, її непрактичності й складності, тому що більшість виборців (відсотків 70) узагалі не розуміли, як правильно заповнювати бюлетені. Часто люди зверталися до членів комісії з проханням роз’яснити й отримували об’єктивну відповідь, що члени комісії не можуть втручатися у волевиявлення виборця...

Загальні підсумки місцевих виборів такі: по-перше, на ці вибори прийшли виборці, які мали мотив проголосувати за свої політичні бренди: «Європейська солідарність», «ОПЗЖ» тощо. Виборець, який голосував за «Слугу народу» 2019 року — нині, у своїй більшості, залишився вдома і не став обтяжувати себе обов’язком у черговий раз віддавати свій голос за бренд.

По-друге, визначення вибору за такого величезного різноманіття кандидатів, як зараз, промивання мізків політрекламою у ЗМІ (причому абсолютно беззмістовною) призвело до того, що коли виборець усе ж прийшов на дільницю, то керувався виключно орієнтацією позиції того бренду, з яким він асоціює свою думку. Тому на південному сході ми бачимо такий результат — «ОПЗЖ» і «Партія Шарія», в центральних і західних областях — «Європейська солідарність»...

По-третє: всі говорять, що на місцевих виборах локальні проекти очікувано отримали перевагу й тут немає ніяких винятків. Наприклад, у Львові — це «Самопоміч», в Києві — «УДАР», у Дніпрі, Черкасах і деяких інших містах — «Пропозиція», у Херсоні — «Нам тут жити», в Одесі — «Довіряй справам», у Харкові — «Блок Кернеса 2020 року — Успішний Харків», у Маріуполі — «Партія Блок Вадима Бойченка», у Запоріжжі — Партія Володимира Буряка «Єднання» тощо. Тобто величезна кількість місцевих проєктів, очікувано і в силу інтересів багатьох мерів, які хочуть забезпечити собі страховку у майбутніх міських радах, отримали шанс бути представленими в органах місцевого самоврядування. Однак 80-90% цих проєктів в умовах національної кампанії не «злітають». За великим рахунком              — це суто місцева кон’юнктура, яка й продиктована саме логікою децентралізації.

Хоча я думаю, що зараз влада трошки загальмує реформу децентралізації через формування потужних «феодальних угруповань», особливо на ключових для України, з геополітичної й геоекономічної точки зору, територіях. Це явно вказує, що слід посилювати доцентрові тенденції, а саме через реформу Конституції, тобто запровадження посад префектів в обласних і нових районах для контролю над органами самоврядування. До речі, в контексті реформи децентрализації дуже важливо, що, наприклад, «партії мерів» раніше обмежувалися виключно своїми обласними центрами, а нині отримали непогане представництво в областях. Таким чином, такі мери, як Труханов, Кернес, Садовий (хоча у нього складніша ситуація в конкуренції), поширюватимуть свій вплив на область, чого раніше не було. А отже, збільшується розмір «феодальних вотчин», і Україна набуває негативну, мозаїчну тенденцію, коли значні «шматки» території потрапляють під вплив мерів.

Четвертий висновок — повний провал рекламного напрямку. Такі партії, як «За майбутнє», «Перемога Пальчевського», які витратили величезні кошти на бордову кампанію, на платну рекламу у facebook, youtube, на контекстну рекламу в мережі — зазнали поразки. Найбільшим провалом є «Перемога Пальчевського», адже були вкладені величезні кошти, сформовані поспіхом команди, і багато депутатів, які могли реально бути обраними від інших партій, довірилися Пальчевському, що стало для них фатальним, — у Києві це дуже показово.

П’ятий момент — дуже важливий: маркером усіх цих перегонів стали довибори до Верховної Ради на 208 окрузі і провал «політичного аксакала» Олега Ляшка, який мав упевнено виграти (і сам був упевнений у своїй перемозі), але з різницею приблизно в 1400 голосів можна вітати його опонента — представника партії «Слуга народу» Анатолія Гунька, і це знаковий програш Олега Ляшка у своєму рідному окрузі, який яскраво демонструє ставлення старих політиків до своєї вотчини.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«НЕПРАВИЛЬНО ВВАЖАТИ РЕЗУЛЬТАТ ОПЗЖ РЕЗУЛЬТАТОМ ПОСИЛЕННЯ ПРОРОСІЙСЬКИХ ТЕНДЕНЦІЙ В УКРАЇНІ»

— Ви говорили про домінуючу позицію ОПЗЖ на південному сході, ми також бачимо, що у Києві, на багатьох дільницях, вони отримують друге-третє місця. Чим, на ваш погляд, зумовлена така тенденція?

— Я далекий від того, щоб вважати, що ОПЗЖ непогано виступила на цих виборах. Поясню чому: практично жодна парламентська партія не може бути задоволена своїм нинішнім результатом, адже картина вкрай мозаїчна! ОПЗЖ спочатку поставила собі за мету — отримання повної більшості в обласних і міських радах південно-східного регіону. Цієї мети вони не досягли через те, що регіональні, локальні проєкти забрали значну кількість голосів виборців. Тому перетікання голосів «Слуги народу» відбулося лише  певною мірою на ОПЗЖ, а більшою мірою — на регіональні проєкти (блоки Кернеса, Світличної            — на Харківщині, або «Довіряй справам» і «Наш край» — в Одеській області, «За майбутнє» і т.д.). Я не вважаю, що за ОПЗЖ голосувала так звана «вата» і «п’ята колона» — ні! Для багатьох виборців голосування за «Опозиційну платформу «За життя» було просто актом помсти владі та Президенту Зеленському, бо народ роздратований відсутністю системних змін у країні. Абсолютно неправильно вважати результат ОПЗЖ результатом посилення проросійських тенденцій в Україні — це просто результат, скажімо так, десь вдалої інформаційної стратегії, десь злагодженої роботи команд у місцевих організаціях, а десь суто інерція проголосувати протестно проти нинішньої влади.

«СЛУГИ» ОТРИМАЛИ БІЛЬШЕ ВПЛИВУ І МІСЦЬ У МІСЬКИХ І РАЙОННИХ РАДАХ, НІЖ «БПП» П’ЯТЬ РОКІВ ТОМУ»

— Чи можна стверджувати, що поразка партії влади зумовлена неспроможністю в цілому парламентських партій?

—  Щодо «Слуги народу» — я не вважаю, що це повне фіаско партії. На останньому брифінгу Олександр Корнієнко, очільник партії СН казав про частку обласних і районних депутатів, а я ще два місяці тому коментував на телеканалах, зауважуючи, що стратегія «Слуг народу» — в здобутті щонайменше чверті місць в обласних і районних радах. Тому що ці органи для влади э більш принциповими. Було вочевидь, що «Слуги» не візьмуть висоти в обласних центрах. Хоча в Ужгороді від «Слуг народу» Віктор Щадей отримав другу позицію і разом з мером Богданом Андрєєвим, що діяв, балотуватиметься в другому турі виборів. І там можуть бути варіації, оскільки розрив кількості голосів у цих кандидатів не такий уже значний.

До речі, деякі мери, балотуючись від «Слуг народу», перемагають, так в  Ізмаїлі (Одеська область) їхній висуванець — нинішній міський голова Ізмаїла Андрій Абрамченко  отримав 87 %.  Партія влади непогано представлена  в обласних радах, у тому числі в південно-східній Україні і матиме свої фракції, які визначатимуть конфігурацію альянсів у кожній обласній раді. Якщо ми хочемо порівнювати, то недоречно порівнювати результати «Слуг народу» на парламентських і місцевих виборах. Тому краще порівняти результати «БПП», наприклад 2015 року в обласних радах. Тоді минуло 1,5 року  правління Петра Порошенка, зараз 1,5 року — влади Володимира Зеленського, і подивитися: скільки депутатських місць тоді отримав «БПП» і скільки зараз — «Слуги народу». Поки є проміжні розрахунки по всіх місцевих радах. Так от, «Слуги», як партія влади, отримали більше впливу та місць у міських і районних радах, ніж президентська партія Порошенка опісля півтора року. Тому стверджувати про поразку я не буду.

З іншого боку, є негативні моменти, зокрема, участі  президента Зеленського (ініційоване ним опитування). Йому не варто було втручатися в хід цієї кампанії, а навпаки відійти і бути арбітром. На жаль, він обрав іншу тактику. Ще один момент — це команди та  їхній склад. Після низки скандалів під час президентської кампанії, не зовсім вдалої депутатської фракції у ВР, і ця інерція «Слуг народу» позначилася на місцях. Хоча в деяких містах є дуже гідні команди. Наприклад, у київській команді було мінімум претензій з боку спостерігачів за виборами. В інших партіях були ще гірші списки.

Що стосується реклами, то це питання суто технологічне, і кожен вирішує, як дивитися на роботу своїх конкурентів, опонентів. Тут по-різному. Одні вважають рекламу кандидата в мери Ірини Верещук невдалою і критикують її похід в «ТіК-ТоК». А для якоїсь аудиторії — це дуже креативно. Ця кампанія була насичена яскравими «фішками»  і змусила деяких виборців її підтримати. Хоча як наслідок — результат Верещук виявився дуже скромним. Думаю, що зараз у партії «Слуга народу» почався процес з’ясування обставин — хто винен у такому безрадісному підсумку в боротьбі за крісло мера.

ПОРАЗКА ЧИ ПЕРЕМОГА ОЛІГАРХІВ?

— Якщо казати про роль олігархів на цих виборах — вона  значна, як і раніше?

—  Не є таємницею, що за таким проектом, як «За майбутнє» стояв Ігор Коломойський, але мені здається, що вони не виправдали довіри фінансово-промислових кіл, хоча в деяких областях отримали очікуваний результат. Думаю, що Віктор Пінчук продовжить фінансувати партію «Голос» і після цих виборів. У деяких сегментах, які вони поставили собі за мету закріпитися, вони зуміли це зробити і пройшли. Хоча ці вибори могли стати для партії точкою неповернення, але цього не сталося. Наприклад, у Києві «Голос» узяв 5% бар’єр. І це невеликий плюс для діяльності цієї політсили.

Партія «Батьківщина» на цих виборах продавала франшизу, і деякі місцеві «феодали»-бізнесмени користувалися цим. Наприклад,  у Закарпатті завели людей Михайла Ланьо, який конкурує з групою Балоги за ключовий вплив в органах самоврядності. З іншого боку, наприклад, агрохолдинг «Миронівський хлібопродукт», який має ключові позиції у своїх регіонах. Менеджери заводів Юрія Костюка активно беруть участь у житті громад і можуть реалізувати багато позитивних стратегій розвитку економіки й інфраструктури. Тому десь вплив бізнесу на місцеві вибори дає позитивні результати, а десь — це абсолютно кон’юнктурно. Думаю, що Коломойський планував після успішного результату почати торги щодо переформатування монобільшості у ВР і посилення свого впливу в Києві. Але, схоже, що це не станеться, оскільки «За майбутнє» показала на місцевих виборах скромний результат.

«МІСЦЕВІ ВИБОРИ НЕ Є СТРАТЕГІЧНИМИ НІ ДЛЯ ВИБОРЦІВ, НІ ДЛЯ ТОП-ПОЛІТИКУМУ»

— У вас не виникає відчуття, що низька явка на виборах зумовлена не лише проблемами рекламних кампаній партій, пандемією коронавірусу, але і байдужістю людей, розмиванням ідей, нерозумінням для чого потрібно брати участь у виборах?

— Будь-яка виборча кампанія є віддзеркаленням певного психоемоційного тла, який є в українському суспільстві. На сьогодні, здійснивши електоральну революцію  2019 року, українці видали карт-бланш новій владі, і тому на проміжні  вибори, які більше стосуються життя громад чи обласних, районних рад, не прийшли. Тому що місцеві вибори не є стратегічними ні для виборців, ні для топ-політикуму. Чому ми вважаємо, що український народ — дурний? Мене приголомшує сприйняття деяких політиків, що виборці зобов’язані ходити на вибори і за них голосувати (як, наприклад, думає Ляшко). Нині більшість громадян  не бачили для себе мотивації йти на вибори, тому що ця кампанія не вирішальна для інтересів усієї країни. А ще не слід забувати, що країна живе під час пандемії,  нині щоденна кількість хворих на COVID-19 зростає, і це теж позначилося на активності виборців. Приблизно 15% виборців, які завжди ходили на вибори, нині відмовилися приходити на дільниці через карантинні обмеження і загальну істерію, яка зараз панує та підігрівається медіа.

Аліса ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 
Рубрика: