Держзрада проти свободи слова

Іван Сафронов-молодший, радник голови «Роскосмосу» Дмитра Рогозіна і колишній військовий кореспондент «Коммерсанта» і «Ведомостей», 7 липня заарештований за підозрою у державній зраді. Одночасно прийшли з обшуком до колишньої дівчини Івана, а також до його сестри і матері. У Лефортовському районному суді Сафонов заявив: «Провини не визнаю». До зали суду його завели під вигуки колег-журналістів: «Тримайся!» Слідчі органи звернулися з клопотанням про взяття Сафронова під варту. На першому ж допиті він відмовився давати свідчення, пославшись на 51 статтю Конституції РФ, яка дозволяє обвинуваченому не свідчити проти себе. Кілька годин до Сафронова не пускали адвокатів. А на пікетах на захист заарештованого журналіста біля будівлі ФСБ було затримано сім журналістів. Газета «Коммерсантъ» випустила заяву на підтримку колишнього співробітника. Все це не завадило суду заарештувати Сафронова на два місяці.

Розслідуванням кримінальної справи про держзраду Івана Сафронова займається слідчий Слідчого управління ФСБ Андрій Креков, відомий за розслідуванням справи щодо колишнього члена правління «Інтер РАО» Карини Цуркан, обвинувачуваної ФСБ у шпигунстві на користь Молдови. 10 червня її арешт було вкотре подовжено до 24 серпня. Справа Цуркан тягнеться вже два роки. Карина провини не визнає, а захист наполягає на фальсифікації доказів слідством. Сафронова ж підозрюють у тому, що він працював на одну із спецслужб НАТО і передавав їй секретні відомості про військово-технічну співпрацю та оборонну безпеку Росії. Раніше в «Роскосмосі» заявили, що радник Рогозіна не мав доступу до державної таємниці, оскільки «був запрошений для висвітлення діяльності «Роскосмосу». Доступу до закритої інформації не мав». Швидше за все, так воно і є, оскільки Сафронов фактично повинен був виконувати роль прес-секретаря глави «Роскосмосу».

Швидше за все, обвинувачення, висунуті Сафронову, пов’язані з подіями, що стосуються періоду його роботи в «Коммерсанте». Звідти Іван був звільнений у травні 2019 року після публікації про можливу відставку Валентини Матвієнко і призначення на пост голови Ради Федерації глави СЗР Сергія Наришкіна. Тоді на знак солідарності разом із ним заяви про звільнення написали всі інші співробітники відділу політики «Коммерсанта». Але увагу ФСБ, швидше за все, привернула інша публікація Сафронова, яка з’явилася в «Коммерсанте» 18 березня 2019 року. Там ішлося, з посиланням на двох топ-менеджерів підприємств оборонної промисловості, про контракт на постачання до Єгипту винищувачів Су-35 на 2 млрд доларів. Після її публікації держсекретар США Майк Помпео погрожував Єгипту санкціями у разі купівлі російських літаків.

Після цього проти «Коммерсанта» в червні 2019 року було порушено адміністративну справу за розголошення держтаємниці, а стаття зникла із сайту видання, але досі доступна в кеші (https://www.kommersant.ru/doc/3915675). Як справедливо вважає журналіст Андрій Солдатов, «до 2012 року було практично неуявно звинуватити журналіста в держзраді, оскільки журналісти за визначенням не мають доступу до держтаємниці, і ФСБ доводилося неабияк хитрувати, щоб притягнути журналістів за цією статтею. Коли редакція статті змінилася на прохання ФСБ (тепер за держзраду можна притягнути і в разі розголошення несекретних відомостей. — Б. С.), стало зрозуміло, що правила змінилися. Однак тоді існувала думка, що жертвами нової редакції статті стануть швидше експерти, ніж журналісти. Сьогодні стало зрозуміло, що це не так, і ФСБ дала нам це зрозуміти максимально публічно. Я можу придумати лише одне пояснення, чому це відбувається: нам пояснюють, які ще важливі для суспільства теми тепер закриті для всіх, крім тих, «кому положено».

Юрист «Команды 29» Іван Павлов, який кілька разів брав участь у справах про держзраду, також упевнений: «Група ризику об’єднує всіх тих, хто так чи інакше працює з інформацією і має якісь міжнародні зв’язки з закордонними колегами. І вчені, і журналісти, і громадські розслідувачі, і правозахисники — всі вони входять до групи ризику. Я дивувався, що серед обвинувачуваних за 275-ою статтею так довго не було нікого з журналістів, але здивування тривало недовго. Сьогодні ми маємо приклад з Іваном Сафроновим, а це означає, що ось цей ящик Пандори відкрито, влада вже не вважає журналістів за якусь недоторканну касту і буде переслідувати всіх тих, хто так чи інакше входить до названої мною групи ризику». Доволі ймовірно, що ФСБ хоче на Сафронові випробувати поправки до законодавства, які дозволяють притягувати журналістів та ЗМІ за розголошення держтаємниці.

Багато відомих журналістів і керівників ЗМІ піднялися на захист Івана Сафронова. Як зауважив колишній головний редактор «Ведомостей» Ілля Булавінов, який знав Івана і за роботою в «Коммерсанте», де Сафронов «крім іншого, працював у президентському пулі. А значить, російські спецслужби перевіряли його вздовж і впоперек. Якось одне з другим не в’яжеться». А журналіст Іван Голунов із «Медузы», який не так давно сам став жертвою необґрунтованого переслідування з боку російських правоохоронних органів, вважає, що після «справи Івана Сафронова» «журналістика в Росії буде іншою. І гучна історія з дописом Івана про відставку Валентини Матвієнко, і нехай навіть допис про постачання озброєння до Єгипту — це все історії, написані на інформації від джерел. Напевно, було б правильно працювати на запобігання витоків інформації, а не переслідувати журналістів, яким вдалося роздобути інформацію».

Як вважає спеціальний кореспондент «Медузы» Максим Солопов, «багато років Іван проходив усі можливі перевірки, отримуючи доступ до будь-яких топ-менеджерів найбільш закритих держкорпорацій, літав країною, супроводжуючи президента, міністрів і віце-прем’єрів. Він при всіх міг підійти і пошептатися з найбільш високопоставленими людьми в галузі. Не можу навіть уявити, що за нинішнього стану контррозвідки нам могли б надати як незаперечні докази роботи Івана на «розвідку однієї з країн НАТО». Очевидно, що жодні посилання на секретність не врятують слідство від загальної недовіри, коли йдеться про людину з такою репутацією. Або це грандіозний успіх, або — найганебніший провал. На жаль, в успішні операції наших спецслужб я давно вже не вірю, а от гучних провалів і криворуких рухів я спостерігав предостатньо в безпосередній близькості. Все вказує на те, що вкотре живу людину намагаються розміняти в грі навколо чиїхось кар’єр на самому верху».

Засновник і власник видання The Bell Єлизавета Осетинська закликає боротися за Івана Сафронова, «як востаннє. У цій справі все буде виправдовуватися секретністю: обставини — таємниця, засідання — закриті, адвокати під підпискою. Була людина, і нема. Інакше всіх з’їдять поодинці, і сліду не залишиться, як у 37-му». Спеціальний кореспондент російської служби ВВС Ілля Барабанов зауважує, що «в Росії фактично стає злочином, державною зрадою звичайний журналістський обов’язок — збір інформації». А колишній редактор відділу політики «Коммерсанта» Гліб Черкасов вважає, що справа проти Сафронова — це спроба розправитися за те, що Ваня робив як журналіст».

Батько Івана Сафронова, Іван Іванович Сафронов-старший, полковник у запасі, теж був військовим журналістом у «Коммерсанте» і теж відзначався чесністю та безкомпромісністю, через що й загинув. 27 лютого 2007 року Сафронов-старший прилетів у відрядження до Об’єднаних Арабських Еміратів, щоб відвідати міжнародну виставку озброєнь IDEX-2007. Він хотів перевірити отриману ним інформацію про продаж партії винищувачів Су-30 до Сирії і зенітних ракетних комплексів С-300В до Ірану, причому поставки повинні були здійснюватися таємно, через Білорусь. З Абу-Дабі Сафронов телефонував до редакції і говорив, що отримав необхідні підтвердження, але після повернення матеріал у реакцію так і не представив. Він також розповів колегам, що отримав інформацію про підписання Росією і Сирією контрактів на постачання зенітних ракетно-гарматних комплексів «Панцир-С1», винищувачів МіГ-29 і оперативно-тактичних ракет «Іскандер-Е», але писати про ці контракти не буде, оскільки у випадку розголосу вибухне міжнародний скандал, а ФСБ заведе на нього справу про розголошення держтаємниці й «доведе її до кінця». 2 березня Сафронов відвідав лікаря, який спостерігав його виразку шлунка. Повертаючись додому, журналіст зайшов по продукти, а потім вирушив додому і випав із вікна, що розташоване над його квартирою. Слідство визнало це самогубством, але багато журналістів досі вважають, що або Сафронова-старшого довели до самогубства, або він був убитий, а вбивство було замасковане під самогубство.

Залишається сподіватися, що доля його сина буде щасливою. І багато чого залежатиме від того, наскільки рішучо російські журналісти будуть висловлювати солідарність зі своїм колегою.