...коли дві нації борються, то білі рукавички треба скинути.
Юрій Горліс-Горський, український військовий і громадський діяч, письменник, старшина Армії УНР

«Фронт» розширюється

Громадський діяч і потерпілий у справі Ґонґадзе-Подольського Олексій ПОДОЛЬСЬКИЙ подав заяву у Європейський суд з прав людини
10 січня, 2022 - 18:26
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Про цю резонансну справу в Україні час від часу згадують, але для багатьох це вже історія давно минулих днів. Далекий 2000-й, наступний рік після переобрання Леоніда Кучми за допомогою російських технологій і фальсифікацій на другий термін президента (осінь 1999-го), рік, який запам’ятався низкою злочинів проти опонентів влади. Лютий – замах на тодішнього народного депутата Олександра Єльяшкевича. Червень – викрадення, вивезення зі столиці і побиття громадського діяча Олексія Подольського. Вересень – викрадення, вивезення за місто і вбивство журналіста Георгія Ґонґадзе. Пізніше останні два злочини об’єднали в одну кримінальну справу, оскільки вони мали однаковий сценарій реалізації з єдиною ключовою відмінністю – Подольський залишився живий.  

За довгі роки виросло нове покоління українців, які розглядають ці трагедійні події як частину новітньої історії своєї країни. Але історію незавершену. Тому і тим більше про неї варто пам’ятати всім, особливо активним громадянам (громадським діячам, політикам, журналістам, експертом…), бо це те, що тримає нас в минулому, адже за довгі роки у цій історії немає остаточної і справедливої крапки. Рядові виконавці міліцейської наружки у справі Ґонґадзе-Подольського засуджені ще за часів Ющенка і вже навіть відбули свої терміни (один з них помер в тюрмі). Їхній керівник Олексій Пукач, який командував обома групами міліціонерів (двома у випадку Подольського і трьома у випадку Ґонґадзе), був затриманий в 2009 р. і засуджений до довічного ув’язнення.

А от замовники не покарані досі (пішов 22-й рік). Всі президенти обіцяють, навіть псують таке слово як «честь», генпрокурори клянуться, дискредитуючи слово «пам'ять», але ніхто з них не наважився, тому що або бояться, або вась-вась із замовниками, або мають від них солідний ґешефт. В Генпрокуратурі вже багато років розповідають про те, що начебто існує окрема справа по замовникам. Але де тоді результат їхнього розслідування? Відповідь на це запитання давати, схоже, ніхто не хоче. «Змушені констатувати, що в Україні вище керівництво країни двадцять один рік забезпечує безкарність замовників жорстоких злочинів проти Ґонґадзе, Подольського та Єльяшкевича, і так звана ухвала Верховного Суду просто документально це оформила», - йдеться в офіційній заяві представників потерпілого Подольського у вересні 2021 р.

Справа в тому, що крапка щодо вироку головному виконавцю злочинів проти Подольського та Ґонґадзе Пукачу була поставлена лише влітку минулого року. Весь цей час (майже 12 років), тривала довга епопея протистояння сторін в суді. Рішення першої інстанції (Печерській районний суд Києва) винесли в січні 2013 р., апеляційної (Київський апеляційний суд) – в січні 2016 р. і нарешті касаційної (Верховний Суд України) – в липні 2021 р. Вердикт Печерського суду всі наступні інстанції залишили в силі. Однієї статті точно не вистачить для того, щоб описати всі ті порушення Конституції і законів, які відбувалися в судах протягом багатьох років (про це в «Дні» написано десятки матеріалів). Зазначимо лише те, що в суді першої інстанції всі питання у справі незаконно розглядалися без потерпілого Подольського, а в апеляційній та касаційній інстанціях його взагалі незаконно і під надуманими приводами видалили з судових засідань. 

Чому? Бо він та його захисники, наприклад, у тому ж Верховному Суді вимагали головного – повернути справу на повторний розгляд в апеляційну інстанцію з тим, щоб там з’ясувати мотиви злочину Пукача проти Ґонґадзе і Подольського. Адже сам засуджений під час засідання заявив, що «у мене зовсім не було мотиву», а за версією прокуратури і суду – він скоїв злочини заради кар’єрного росту і отримання генеральського звання. Але хтось же давав йому накази, і саме це мав з’ясувати суд, щоб вийти на замовників вбивства Ґонґадзе та викрадення і побиття Подольського. Натомість Верховний Суд залишив все як є і повністю розписався під позицією сторони обвинувачення, яке просило залишити вирок першої інстанції та рішення апеляційного суду без змін. Підтримала таку позицію і присутня на засіданні представниця потерпілої Мирослави Ґонґадзе – Валентина Теличенко. Нова колегія суддів на чолі з Станіславом Голубицьким відмовилася виконувати рішення касаційного суду про її видалення, яке було прийняте в травні 2017-го попередньою колегією суддів під головуванням Наталії Марчук (як свідок у справі Теличенко не мала права брати участь в процесі).

Отже, тривала боротьба в українських судах завершилася тим, що родина Кучми-Пінчука, маючи великі ресурси (політичні, фінансові, медійни…), цей бій виграла. Але, звичайно, не виграла війну. В Україні в історії із судовим процесом над Пукачем, не дивлячись на шалене протистояння сторони Подольського, поставлено крапку, а дії замовників, як свідчить ситуація, ніхто розслідувати не збирається. Відповідно наступний етап для тих, хто бореться за правду, – це міжнародні інстанції, зокрема, Європейський суд з прав людини. На те, щоб подати заяву в ЄСПЛ з приводу касаційного процесу у справі Пукача відводилося пів року. Своє рішення Верховний Суд оголосив 2 липня 2021-го, відповідно передбачений  термін сплив 2 січня 2022 р. У згаданій раніше заяві сторони Подольського зазначається: «Ми готуємо ретельне викладення хронології всього цього безчинства та свавілля, яке відбулось у Верховному Суді. Ми будемо звертатись до відповідних міжнародних інституцій, які здійснюють моніторинг щодо здійснення правосуддя у резонансних справах». Що в результаті вирішили Подольський та його захисники – чи будуть вони йти далі і шукати справедливості в Європі?

«Сьогодні зробив нарешті крапку, що залежала від мене: подав заяву у Європейський суд, - пише громадській діяч Олексій Подольський на ФБ 30 грудня 2021-го. – Роби, що можеш, а буде так – як буде.

Хочу пояснити: у мене немає жодного особистого інтересу чи почуття помсти. Коли ми змагалися з президентами за Волю, ми абсолютно усвідомлювали виклики. Коли зник Гонгадзе, я вже майже забув, що мене пару місяців до того катували майже у тому ж лісі.

Ми знали з ким маємо справу і у супротив йшли, свідомо розуміючи ризики.

Тоді з’явився шанс: вщент відбити руки будь-кому від влади вбивати українців.

Але проти цього шансу солідарними були: Ющенко, Янукович, Порошенко, Зеленський.

Не мільярдні хабарі Пінчука-Кучми у кінцевому рахунку вирішували справу – а політична воля мерзотного тіла самого інституту президенства, як владної гарантії недоторканості української корупції і казнокрадства.

Свій свого не здає.

Але ж і ми такі самі – свого не здаємо.

Саме цей принцип спонукав мене бути придурком, що усвідомлює непохитні інтереси мурів слідства, судів, адміністрацій і Соросів, усвідомлює, і все одно дурне б’є лоба об ті мури.

Спитаєте: а що тобі той Європейський суд?

А я не маю сумнівів: дурниця.

Якщо не вміємо самі, ніхто за нас не зробить Україну.

Але якщо б я не зробив цей крок – то всі б сказали: здався і Подольський.

Спитаєте: а візьме до розгляду мою заяву ота Європа?

НЕ знаю.

Коли розгляне?

НЕ знаю.

Чи вирішить на нашу користь?

НЕ знаю.

Чи буде Справедливість?

Обов’язково – коли постане Україна на Світанку.

P.S. Я вдячний всім, хто був зі мною поряд: Але під кінець залишився я лише з Віктором Івановичем Шишкіним, що ми водночас: я – вчитель, а він – суддя, прийшли у політес із романтизмом Волі.

Тепер із нами і Андрій Мамалига, що захищав студентів «України без Кучми». Це саме він подолав ті формальні бюрократичні бар’єри, що встановила Європа, аби зраджені українці не турбували тихе життя законодавців дрескоду».

Постскриптум Подольського, звичайно, здивував. Ми звернулися до його адвоката Тетяни Костіної, аби вона висловила свою позицію і розповіла про плани з приводу звернень до міжнародних інституцій:

«З етичних міркувань та відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», я утримаюся від того, щоб якимось чином коментувати окремі некоректні випади, які мали місце у однієї із жертв злочинів режиму Кучми, з якої вже двадцять один рік знущається українська влада.

Щодо використання інструментарію міжнародних інституцій, то звернення саме зараз до цих інституцій, у той момент, коли йдеться про конкретну реалізацію Мінських угод, є тактичною помилкою і може бути використано на користь виправдання свавілля української влади у розслідуванні жорстоких злочинів, за якими замовлення давалися безпосередньо у президентському кабінеті Леоніда Кучми.

Нагадую, що одним із пунктів так званих Мінських угод є надання гарантій безпеки його підписантам.

Вчинивши, на наш погляд (Костіної, Шишкіна, Єльяшкевича), черговий злочин від імені України, свій підпис (нібито від імені України) під цими самими угодами поставив цей фігурант – Леонід Кучма.

Сьогодні, коли і в Європі, і за океаном йдуть переговори про те, що Україні необхідно реалізувати підписаний Кучмою документ, навряд чи варто сподіватися, що цей фактор сприятиме об'єктивному розгляду навіть процедурних питань у ЄСПЛ.

І юристи західних шкіл, коли стануть перед вибором між збереженням миру в Європі та загрозою війни (хоч і навіть теоретичною), внаслідок підтвердження найгрубішого порушення прав громадянина України, найімовірніше здійснять вибір на користь збереження стабільності в Європі та гарантій безпеки для мільйонів громадян Європейських країн.

Тому ті представники Подольського, які вже багато років відстоюють необхідність справжнього правосуддя та безумовного покарання замовника резонансних злочинів, будуть використовувати механізми міжнародних інституцій, у тому числі й ЄСПЛ, але таким чином, щоб будь-які політичні мотиви чи пов'язування питання відповідальності підписанта так званих Мінських угод з питаннями глобальної безпеки не вплинули на притягнення до відповідальності колишнього президента.

Сьогодні я не можу розкрити нашу стратегію та наші професійні таємниці, але можу сказати однозначно: немає жодної необхідності прив'язуватися тільки до касаційного процесу у справі Пукача, і до тих термінів, які виходили конкретно від нього.

А відповідні звернення до міжнародних інституцій (а не лише до ЄСПЛ і з набагато серйозніших юридичних та фактологічних підстав) мною будуть обов'язково подані (якщо Олексій Подільський, права якого я захищаю багато років, не буде проти цього)».

*  *  *

Сподіваємося певні робочі моменти і неузгоджені питання в команді Подольського скоро вичерпаються. Адже в цій історії дуже важливо зберігати єдність серед тих, хто протистоїть «системі Кучми». Бо запущені нею метастази сильно уразили організм: країну чекає складне лікування. Ми можемо шукати підтримки і справедливості в міжнародних інстанціях, але важливо також самим навести лад у власному домі.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 
Рубрика: