Жити — значить змінюватися, змінюватися — значить дорослішати, а дорослішати — значить невпинно творити себе самого.
Анрі Бергсон, французький філософ

Коли в Україні з’являться справжні партії?

«Багато моїх ровесників у політиці вже мають мільйони на рахунках. Але я все одно багатший, ніж вони, тому що у мене є ідеї», — Олександр СОЛОНТАЙ
9 серпня, 2017 - 18:13
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Серед небагатьох політиків (і це невипадково), яких редакція запросила стати лекторами для учасників Літньої школи журналістики «Дня», — Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Інституту політичної освіти, громадський діяч та один із лідерів партії «Сила людей». Він належить до ще хай не дуже відомих, але людей, які після Майдану зробили вибір — не йти в олігархічні проекти, а будувати політичну силу «знизу». Олександр у відповідях на запитання літньошколярів говорив не просто теоретичні речі, а часто пояснював, як це працює на практиці. Говорили і про якість парламенту, і про можливі сценарії перебігу подій на майбутніх президентських виборах, і про Євромайдан, і про місцеве самоврядування.

«НЕПРАЦЮЮЧИЙ ПАРЛАМЕНТ СЬОГОДНІ — ЦЕ БІДА»

Каріна ХАЧАТАР’ЯН, Сумський державний університет:

— Як би ви оцінили нинішній стан українського парламенту?

— Якщо говорити загалом про роботу, то це неадекватна Верховна Рада. Не біда, що зараз літо, а ви не на пляжі? — Не біда. А депутати вважають, що біда. Тому вони одразу після закінчення сесії забезпечили пляжі своїми тілами. Не катастрофа, що ви зараз не вдома? — Не катастрофа. А для них не катастрофа, що парламентські комітети не працюють, коаліційна угода не виконується, план законодавчих робіт не втілюється.

У країні війна, а парламент не працює! Інша річ, якби вони ішли на канікули за графіком. А у них же борги, починаючи з першої осінньої сесії 2014 року. В кожній сесії залишилися недопрацьованими внесення змін до Конституції, які не дійшли до кінця, закони економічних базових реформ, у них навіть із преамбули коаліційної угоди залишилися борги. Вони наче студенти, які перейшли на третій курс, а борги з предметів тягнуться ще з першого. Ось чому не дивно, що в Україні люди довіряють кому завгодно, тільки не владі.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Для мене дуже важливий критерій — працювати. Ця Верховна Рада, так само як і попередні, не дотримується цього критерію. Але якщо раніше держава була президентсько-парламентська, то після Євромайдану ми знову стали парламентсько-президентською державою (хоч сьогодні реальна влада все одно в руках Президента). Тому непрацюючий парламент сьогодні — це біда. Це означає, що багато інституцій у державі працюють мляво або не працюють взагалі.

«ПЕРЕЙТИ В ПОЛІТИКУ ІДЕОЛОГІЧНИХ ЗМАГАНЬ МОЖУТЬ ТІЛЬКИ ПАРТІЇ, ЯКІ МАЮТЬ ІДЕОЛОГІЮ»

Iлона ЛОЖЕНКО, КНУТКіТ ім. I. Карпенка-Карого:

— Коли, на вашу думку, в Україні з’являться справжні ідеологічні партії, які змагалися б на рівні платформ, а не клуби із захисту інтересів? Чи діє в Україні закон про фінансування партій?

— Я вам скажу більше: одне із досягнень в Україні — це Закон «Про державне фінансування партій», який діє. Тому є сенс усім громадянам зрозуміти, що коли ти кидаєш бюлетень у скриньку, ти кидаєш частину своїх податків політикам, за яких голосуєш. Наприклад, зараз шість фракцій, які представлені в парламенті, уже отримали державне фінансування. Ви, можливо, помітили, що, незважаючи на те, що немає виборів, збільшилася кількість телероликів, з’явилися промо політичних партій. Це і є державне фінансування.

Але ситуація така, що звітувати за партійні гроші потрібно було раніше, ніж надійшло державне фінансування. Звіти треба було здавати наперед, а потім формувалося і надавалося державне фінансування. Партія «Сила людей», звичайно, також подала свій партійний звіт. Так виявилося, що ми були багатші, ніж партія Порошенка, Яценюка, Ляшка й ще когось, разом узятих. Ми — маленька партія порівняно з ними, але в нас все в «білу». А вони — великі партії, але в них все в «чорну». Багатша за нас виявилася тільки «Батьківщина». Адже вони багато чого легалізували в ті часи, коли за президентства Януковича їх «пресували».

Мільйони державного фінансування, які зайшли на рахунки партій, потрібно витрачати легально. На нинішньому етапі вже з’явилися легальні працівники, легальні офіси, оренда, меблі, акції, реклама, редакції. Але це лише верхівка айсберга. Базові гроші поки так і не з’явилися на партійних рахунках. Друга хвиля державного фінансування реально запрацює тоді, коли в парламент зайдуть ідеологічні партії, для яких ці гроші стануть засобом для існування. От тоді це державне фінансування буде робити партію підконтрольною платникам податків.

Однак просто взяти неідеологічні партії й замінити на ідеологічні за допомогою державного фінансування неможливо. Державне фінансування лише зміцнює фейкові олігархічні проекти, які завдяки фінансуванню стають більш стійкими. Перейти в політику суспільного служіння та ідеологічних змагань можуть лише ті партії, які мають ідеологію. Ці партії повинні включати в себе лідерів, для яких сама політика не є бізнесом.

Яка сьогодні ситуація? Молода людина вашого віку дивиться на політиків і думає, що політика — це крутий «Мерседес», гроші, статус, одяг, фото, ресторани, телевізор. Щоб з’явилися ідеологічні партії, мають бути ідеологічні політики, лідери, які ці партії створять. Коли будеш жити за гроші суспільства, що їх дали тобі громадяни, ловити тих, хто краде у суспільства, жити скромно, бути повністю підзвітним, підконтрольним, не мати приватного бізнесу, тоді ти будеш належати суспільству. І це крутіша штука, ніж «бабло», тому що ти зможеш збирати ідеї і втілювати їх.

Багато моїх ровесників представляють найгірші моделі сучасних українських політиків. У них майже немає ідей, які вони втілили, зате є мільйони на рахунках. Але я все одно багатший, ніж вони. У мене немає мільйона на рахунку і ніколи не буде, однак я знаю речі, проекти, заходи, ідеї, які були втілені і які ще потрібно втілити. Для того щоб сформувати ідеологічну команду політиків, мені потрібні такі ж самі хлопці й дівчата, як я, які мислять такими самими категоріями.

Біда української політики — не в тому, що гору беруть демократи, ліберали чи націоналісти, а в тому, що українською політикою заправляють люди, для яких жодна ідея не є цінною, вони не вірять ні в що, займаються імітацією і зароблянням грошей.

«РЕВОЛЮЦІЯ НА ГРАНІТІ, «УКРАЇНА БЕЗ КУЧМИ», ПОМАРАНЧЕВІ ПОДІЇ, ЄВРОМАЙДАН — ЦЕ ВСЕ ВІДКЛАДЕНІ РЕВОЛЮЦІЇ»

Богдана КАПIЦА, Національний університет «Острозька академія»:

— В інтерв’ю «Дню» минулого року ви зазначили: «Я не дивлюсь на Євромайдан як на революцію, яка вже завершилась». Що ви мали на увазі? І коли настане її завершення?

— У Євромайдану були певні вимоги. Ми можемо говорити про завершення революції в тому разі, якщо хоча б 50% цих вимог буде виконано. Проаналізуємо, що виконано. По-перше, в’язні вийшли з тюрем і політичні репресії в Україні закінчилися.. По-друге, подолана конституційна узурпація, держава, згідно з Конституцією, знову стала парламентсько-президентською. По-третє, нещодавно завершився повний цикл ратифікації Угоди про асоціацію, як результат, ми отримали безвізовий режим.

Що не виконано? Чи покарані винні за побиття студентів, за репресії, за вбивства на Майдані? Чи реформовано правоохоронну систему? Ні. За ці три роки українці стали біднішими. Розрив між багатими і бідними лише зріс.

Власне, Путін тому й вторгся в Україну, щоб відволікти силу, енергію, медіа, українське суспільство та світ від реалізації завдань Євромайдану. Частково це йому вдалося, але він думав, що захопить схід, південь, розвалить Україну... Помилився. Українська нація, навпаки, зцементувалася, окропилася кров’ю. Але ми платимо величезну ціну за те, щоб мати шанс у майбутньому втілити завдання Євромайдану.

Погодьтеся, невиконаного я нарахував більше, ніж виконаного, тому саме до того часу, доки не буде виконано більшу половину вимог, ми не можемо говорити про закінчення революції. І Революція на граніті, і «Україна без Кучми», і помаранчеві події, і Євромайдан — це все відкладені революції. Вони всі тривають одночасно і триватимуть доти, доки не буде виконано їхніх вимог.

Марія НИТКА, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Під час і після Євромайдану газета «День» провела чотири круглих столи, на яких закликала активістів, учасників тих подій об’єднатися, щоб не бути використаними тими, хто по факту контролював сцену Майдану. Та, на жаль, так і сталося, активісти на парламентських виборах стали частиною різних політичних проектів. Чому?

— Перший момент — ми були не на тому рівні. Ми тільки починали свою політичну роботу. До того часу я був відомим громадським діячем, але не політиком. Другий момент — відповідальність самого народу. Люди вміють організовуватися в бізнесі, у кооперативи ОСББ, громадські об’єднання, волонтерські організації, добровольчі батальйони, навіть для патрулювання вулиць. Зараз вони доростають і до політичної організації, тобто вони вже здатні організовуватися в політичні спільноти і тому з часом почнуть забирати владу у псевдополітиків.

Політик — це професія, складніша за будь-яку іншу. Для того щоб навчитися професії політика, люди проходять десятки років випробування, навчання, вони йдуть у місцеву владу, політичну партію, працюють з ідеологією. Починають як помічники політиків в адміністраціях, займаються політикою зранку до ночі. Державне управління — важка праця. Паралельно вони ходять на вибори, здобувають підтримку, займаються краудфандингом і фандрейзингом, вчаться публічного життя і найголовніше — вчаться обробляти запити своєї цільової аудиторії, не втрачаючи її.

М. Н.: — Що ж пішло не так, чому відбулася консервація молодих людей, які проявили себе під час Майдану?

— Ви знаєте хоча б одного народного депутата, якому люди скинулися грошима, щоб він потрапив до ВР? Я знаю молодих людей, які вперше потрапили до парламенту, але у свій список їх взяли олігархи. А через те, що за тебе заплатив олігарх, ти не стаєш політиком. Політиком ти стаєш тоді, коли йдеш до виборців, щоб почути їхні потреби і взяти на себе зобов’язання, а потім ідеш у Раду і працюєш там на їхні потреби і за їхні гроші. Частина тих, кому зараз 30—35 років, так не роблять, тому що вони бачили іншу практику в усіх попередніх парламентах.

У тих парламентах були й інші. Одиниці. Але система їх знищувала. Вадим Гетьман, Іван Гавдида, Михайло Сирота... Система, щоб законсервуватися, вбивала тих, хто був проти неї, і перетворила політику на високоліквідний бізнес. Врятувало нас лише те, що за ці роки виросло суспільство. Саме воно дало зі своїх лав по віку інших людей, які базуються на приватній власності й на свободі думки. Це суспільне надбання, яке у нас є, і має дати нових політиків.

Прийшов час нової політики, і сьогодні варто проявляти більше відповідальності тим людям, які в ній присутні. Неможливо говорити: «Я проти олігархів» — і заходити в парламент за їхніми виборчими списками, або: «Я проти корупціонерів» — і разом з ними сидіти у ВР. Одна річ, коли я думаю, що людина помиляється і ще набуде політичного досвіду, а інша, коли вона обростає неприродними для політика статками. Коли звичайний народний депутат стає багатшим за канцлера Німеччини, то я, щонайменше, перестаю з ним спілкуватися. Тому я більшу увагу в своїй роботі роблю на спілкуванні з новими людьми, адже є надія, що вони залишаться такими, якими вони є у своїх поглядах.

Переконаний, що молодій генерації, тобто вам, легше, ніж моїй. Тому що всі, хто з вас аналізує політику, можуть побачити різницю між тими, які записуються в олігархічні проекти і називаються, наприклад, «єврооптимістами», і нами, які будують справжню партію «знизу». Другий варіант набагато важчий, але він правильний.

«НА ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ ПОРОШЕНКО СПРОБУЄ ЗАСТОСУВАТИ ТЕХНОЛОГІЮ КУЧМИ 1999-го, АЛЕ У НЬОГО НЕ ВИЙДЕ»

Марія ОРИЩИНА, Національний університет «Острозька академія»:

— За словами багатьох експертів, Петро Порошенко вже створив передвиборчий штаб і активно готується до другої каденції. Напрацьовуються певні стратегії, зокрема те, що в другому турі бажаним опонентом може бути Юрій Бойко. Чи не нагадує це вам 1999 рік?

— Звичайно, головною метою є другий тур, у якому опонентом має стати очевидний негідник, на тлі якого Порошенко буде виглядати явно кращим. І справді, колись так зробив Кучма. Напередодні 1999-го він пересаджав багато людей, декого навіть було знищено фізично, розколов декілька партій, розвалив «Канівську четвірку», а потім вивів у другий тур комуніста Симоненка і вдруге став президентом.

Але я думаю, що у Порошенка це не вийде. Він — не Кучма. Станом на сьогодні, за результатами рейтингів, у другому турі Порошенко програє Садовому і Тимошенко. Хоча рік тому він програвав лише Тимошенко, а три роки взагалі нікому не програвав. Через рік він з подивом дізнається, що програє навіть Бойку. Я це веду до того, що він не вийде у другий тур. А якщо застосує ті ж методи, які застосував Кучма 1999-го, то президентських виборів в Україні не буде, а буде повстання проти Порошенка.

М. О.: — Чи є шанс, що на політичній арені з’явиться новий лідер, наприклад, його висуне громадянське суспільство, і це буде людина, яка раніше не була причетною до політики?

— До президентських виборів залишилося рік і сім місяців. Тобто за майже 20 місяців є шанс, щоб людина, яка ще не балотувалася у президенти, стала потужним кандидатом і проривалася в другий тур. Це може бути навіть нова людина, але вона повинна мати українську свідомість, або на неї повинні зробити ставку серйозні та відомі сили.

Оксана СКIЛЬСЬКА, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— У лютому 2017 року на сайті телеканала ZIK були оприлюднені результати опитування українців щодо рівня довіри до влади. Переважна більшість українців не довіряють Президентові, Кабінету Міністрів та Верховній Раді. Виникає питання — що необхідно зробити українським політикам, щоб повернути довіру своїх громадян?

— Українським політикам треба стати політиками. Це нереально, а отже, цим політикам повернути довіру — неможливо. Хоча вони мали такі шанси, тому що Україна пережила трагічні події. Спочатку Євромайдан, потім — окупація Криму, далі — реальна війна на сході, яка триває досі. Такі події можуть щось надламати всередині людині, коли вона починає боротися за свою державу. Але, як бачимо, не в нашому випадку.

Для того щоб з’явилася довіра до політиків, варто попередити наступників, щоб вони не повторювали помилок попередників. Тобто ставитись до політики не як до способу отримати круті квартири, відпочинок, рахунки, пенсію, соціальний фонд, машини, гроші, фірми, статки, а як до діяльності, яка базується на служінні ідеї та людям. А ще — за свою роботу потрібно звітувати. Тоді довіра зростатиме.

Я був в одній європейській країні, в яку приїхав вивчати демократію, вибори... І, чесно кажучи, перші кілька годин мав сумнів, чи туди я приїхав. Запитую: «Скільки часу ваша політична сила перебуває при владі?» А мені відповідають: «58 років». Після України у мене хибне мислення, тому я точно подумав не про демократію, а про те, як це вони утримують владу стільки часу. Насправді ж, там все чесно і демократично. За цю партію реально голосують виборці, тому що вони постійно показують результат і звітують про свої досягнення. Для України це поки фантастика.

Хоча певна позитивна динаміка спостерігається. Соціологічні опитування щодо довіри/недовіри до різних інституцій у країні фіксують важливу річ, що як держава і суспільство ми йдемо вперед. Рейтинг показав, що українці, так само як і п’ять років тому, довіряють церкві та громадським організаціям. А ще комусь українці довіряли п’ять років тому? Ні. Але станом на сьогодні ми спостерігаємо тектонічні зміни: з’явилась довіра до волонтерів та місцевої влади. На місцевому рівні найбільше довіряють мерам. Чому? Прямий наслідок реформи місцевого самоврядування та децентралізації. З’явилися люди на місцях — сільські, міські голови, заступники міських голів, які щось роблять і мають довіру 70, 80, 90%.

Ще один феномен з позитивним балансом довіри — сусідські об’єднання (ОСББ, органи самоорганізації — квартальні, районні, вуличні комітети). Це колосальна різниця між тим, що було і що є зараз. І найголовніше — це все громадянське суспільство. А де держава? І нарешті, з’явився «шматочок держави». З’являється довіра до Збройних сил України. Завдяки добробатам, військовим, волонтерам, героям війни, героям аеропорту, тобто хлопцям, які викликали й викликають велику довіру.

«МІСЬКІ ГОЛОВИ ТРИМАЮТЬ ГРОШІ НА ДЕПОЗИТАХ, ТОМУ ЩО БІЛЬШІСТЬ РОБІТ ВИМАГАЮТЬ ПІДГОТОВКИ»

Антон СЕСТРІЦИН, випускник університету Карлтон, Оттава:

— Нещодавно віце-прем’єр-міністр Геннадій Зубко заявив, що «в органів місцевого самоврядування сьогодні на депозитах є 55 млрд коштів». Витрачати вони ці гроші не квапляться, а питань, які має вирішувати муніципалітет, багато. Як змусити мерів вкладати гроші у громаду, а не фінансування банківської системи?

— Наш уряд просто дістав мерів і все місцеве самоврядування заявами, що у них багато грошей. Більш того, в уряді заявили: «Фінансова децентралізація відбулася, тобто ми вже дали стільки грошей на місця, що їх навіть не використовують, вони просто лежать на рахунках». У відповідь мери терплять-терплять, але заявляють: «Ми можемо влаштувати так, що на рахунках не буде нічого, просто не хочеться шкодити своїй громаді».

А тепер поясню на прикладі. Зараз літо, це хороший час для того, щоб асфальтувати дороги? Так. А чи можливо було це зробити, скажімо, у квітні? Ні, тому що тоді на початку місяця навіть сніг падав. А коли більше надходило грошей від податків — навесні чи влітку? Звичайно, навесні, тому що літо — час відпусток. Отже, який був сенс мерам тримати гроші на рахунках державних казначейств, якщо можна було на півроку покласти ці кошти до банку і заробити на цьому відсотки? Ось міські голови й поклали їх на депозит, тому що більшість робіт вимагають підготовки.

Інший приклад — мер великого міста, з яким я спілкувався. Йому для підготовки нового об’єкта потрібно 200 млн грн. Де накопичувати цю суму — у казначействі? Але тут виникає ризик: будь-який казначейський баланс — проблема, тому що депутати постійно намагатимуться перерозподілити ці гроші. І навіть якщо грошей на об’єкт не вистачає, все одно краще покласти їх на депозит. Так менше ризиків. І в цьому немає жодної проблеми.

У нас за три роки децентралізації деякі міста використали понад мільярд гривень. Проїдання грошей часто становить 90% бюджету міста. Уряд не туди дивиться — замість того, щоб тиснути на громади своїми підрядниками, краще б створили пряму залежність від фінансової підтримки. Тобто оголосили: «Ті, хто з вас вкладав в економічний розвиток і за рік досягнув такого результату, як створення нових робочих місць, отримають додаткову субвенцію».

Літня школа журналістики-2017 проходила за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Марія ОРИЩИНА, Олександр САВЧЕНКО, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments