Кому розгрібати?

Президент і уряд визначилися із членами конкурсної комісії з обрання голови Національного антикорупційного бюро України. Петро Порошенко делегував — голову меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, директора Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, доктора історичних наук Ярослава Грицака. Від Кабінету Міністрів — правозахисник Йосиф Зісельс, доктор юридичних наук Олександра Яновська та журналіст Юрій Бутусов. Найближчими днями із своїми кандидатурами має визначитися і Верховна Рада. Петро Порошенко вже пообіцяв «дуже приємний сюрприз» на 14 січня 2015-го, коли буде створене антикорупційне бюро.

Конкурсна комісія має забезпечити відкритий конкурс для кандидатів на посаду директора Антикорупційного бюро. Так, вона розміщує умови та строки проведення конкурсу, розглядає та голосує за відповідних кандидатів. Засідання Комісії мають бути повністю відкритими для ЗМІ. Голова відомства призначається Кабміном на підставі результатів конкурсу. Що ж до вимог до самого кандидата, то ним може бути громадянин України, який має вищу освіту, володіє державною мовою, має не менше 5 років досвіду роботи на керівних посадах в органах, установах, організаціях або міжнародних організаціях.

В нинішніх умовах важливо не наплодити ще один штучний орган. Люстраційний комітет ми вже маємо. І який результат? «Закон про очищення влади є недосконалим актом, який завдає більше шкоди, аніж користі», — прокоментував нещодавно «Дню» відомий експерт з права Віктор Мусіяка. В чому глибинна проблема? «В Україні немає корупції — це давно вже стиль життя», — каже головний редактор «Дня» Лариса Івшина.

Головне, що сьогодні потрібно зробити, це не лицемірити, створюючи додаткові органи, а знайти системні причини, які привели нас до такого стану. «1992 року, коли Кучма зайняв посаду прем’єр-міністра, він поставив на керівні посади «червоних директорів». Це і була фактично контрреволюція. Влада знову перейшла до радянського типу людей», — заявив голова Центру ринкових реформ Володимир Лановий в інтерв’ю газеті «День» рік тому (№204 від 10 листопада 2013 р.).

Як відомо, головним «досягненням» президентства Кучми стало створення кланово-олігархічної системи: розквіт криміналітету, корупції, монополізація влади, переслідування політичних опонентів, перетворення суддів та представників правоохоронної системи на слухняних виконавців... Всі ці проблеми нікуди не зникли — вони консервувалися і мімікрували. Їх поки не змогли зламати навіть два повстання українців — в 2004-му та 2013—2014 рр. Сьогодні потрібні зовсім інші підходи. Не треба займатися новою надбудовою на старому неправильно побудованому фундаменті.   

Починати треба, зокрема, з публічності в резонансних справах. Голова СБУ Валентин Наливайченко, голова МВС Арсен Аваков і інші люди, які в темі, заявили нещодавно, що «справа Гонгадзе» має розглядатися у відкритому режимі. Не кажучи вже про те, що замовники цього вбивства повинні бути нарешті покарані. В протилежному випадку, безкарність буде породжувати нову безкарність. Це стосується не тільки кримінальних злочинів, а й фінансових, чим і має займатися Антикорупційне бюро.

Або може краще оголосити конкурс на посаду генерального прокурора України чи голову Антимонопольного комітету? Перш ніж плодити нові органи, треба розібратися з існуючою системою.

НАРОДНІ ДЕПУТАТИ СЕРГІЙ ЛЕЩЕНКО ТА ЄГОР СОБОЛЄВ ПІД ЧАС ЗАСІДАННЯ ПОГОДЖУВАЛЬНОЇ РАДИ В ПАРЛАМЕНТІ. ПРЕДСТАВНИК ФРАКЦІЇ БПП ЛЕЩЕНКО НАГОЛОСИВ, ЩО «ПАРЛАМЕНТ МАЄ РОЗПОЧАТИ РЕАЛЬНУ БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ ТА СТВОРИТИ АНТИКОРУПЦІЙНЕ БЮРО І НАЦІОНАЛЬНУ АНТИКОРУПЦІЙНУ КОМІСІЮ». 22 ГРУДНЯ 2014 р. / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Якщо ж ми серйозно заговорили про Національне антикорупційне бюро, мають бути визначені критерії відбору. Закон передбачає, але головне тут кредитна історія людини, яка претендує на цю посаду. В Україні таких небагато, але вони є. У ЗМІ вже з’являлося багато пропозицій та припущень щодо можливого директора Антикорупційного бюро. Серед них числиляться й іноземці як, наприклад, екс-президент Грузії Міхеїл Саакашвілі.

«Не можуть іноземці, при всій повазі, розгрібати наші «стайні»», — пише у себе на сторінці у «Фейсбуці» Лариса Івшина. Головний редактор внесла свою пропозицію щодо кандидатури на посаду голови Антикорупційного бюро: «Чому б нашій владі, яка так мученицьки шукає Голову Антикорупційного бюро, не запропонувати цю посаду безкомпромісному Олександру Єльяшкевичу? Гарна ідея? Це моя волонтерська допомога і громадянська ініціатива — пропозиція для конкурсної комісії». «Ну, а якщо не помітять цю пропозицію, що ж, — будемо робити висновки» — додала вона.

І дійсно, чому б керівником головного органу по боротьбі з корупцією в Україні не зробити досвідченого та незалежного від політико-олігархічних кланів Олександра Єльяшкевича? Він повністю відповідає критеріям закону про Антикорупційне бюро, в тому числі має вищу економічну та юридичну освіту, керував фінансовими структурами, був народним депутатом II-III скликань та 4 роки був заступником голови Комітету з питань фінансів та банківської діяльності. Єльяшкевич входив до керівництва кількох резонансних слідчих комісій у парламенті, які займались контролем за проведенням президентських та парламентських виборів, контролем за фінансовою та грошово-кредитною політикою. Довгі роки він очолює Всеукраїнську федерацію профспілок «Наше право». Окрім цього, Олександр Єльяшкевич володіє гарними організаційними здібностями, волею та іншими неформальними якостями, потрібними для Директора НАКБ. З іншого боку, це людина, яка стала одним із рушіїв боротьби із корумпованою кланово-олігархічною системою, що була створена Кучмою та досягла свого апогею за часів його «духовного сина» Януковича. І було б дуже символічним сигналом для суспільства від влади, якби очолив задекларований Головою Держави курс на боротьбу з корупцією у системі саме Олександр Єльяшкевич.

«КАНДИДАТУРА ОЛЕКСАНДРА ЄЛЬЯШКЕВИЧА НА ПОСАДУ ГОЛОВИ АНТИКОРУПЦІЙНОГО БЮРО  — ЦІКАВА І ПЕРСПЕКТИВНА»

Євген ЗАХАРОВ, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директор Харківської правозахисної групи, член Конкурсної комісії:

— Мені важко однозначно висловитись щодо Антикорупційного бюро. Справа в тому, що політична корупція та корупція на вищих щаблях влади є найбільш серйозною. І НАКБ спрямоване якраз на запобігання злочинів скоєних держслужбовцями І—ІІ рангу, і тому його існування можна виправдати. Адже на цьому рівні все просякло корупційними зв’язками.

Але поширення корупції в нашій державі — це зворотна сторона медалі пов’язана з тим, що у нас немає реального ринку. Корупція заміщає собою ринкові відносини. Якщо ж зупинити її та не ввести ринкові відносини, то відбудеться колапс економіки. Наприклад, в основах виконання покарань почнеться справжній голод, бо колонії живуть великим чином завдяки тим підприємствам, які створені на їх базі. Про кримінальний або напівкримінальний характер цих підприємств я знаю багато, оскільки насправді там використовують рабську працю засуджених — вони багато працюють, але отримують копійки. Та якщо це прибрати, їм не буде за який рахунок годуватись. Бюджетний запит в цьому напрямку раніше задовольнявся на 40%, скільки буде в дефіцитному 2015 році — важко уявити.

Тому Антикорупційне бюро не матиме сенсу, якщо паралельно з його запровадженням не буде змінено правила в економіці, бізнесі та не буде створено реального ринку. З корупцією можна боротися тільки тоді, коли будуть реальні ринкові відносини, коли влада й бізнес будуть розділені.

Формальні критерії до кандидатів на пост директора Бюро, висунуті у законі, мені не дуже подобаються, бо вони дуже звужують коло претендентів. Наприклад, треба мати вищу юридичну освіту, п’ятирічний досвід роботи на керівних посадах в організаціях. Я зовсім не певен, що це необхідні вимоги. НАКБ — це правоохоронний орган, і якщо у нас міністр внутрішніх справ цивільна людина, то для директора Бюро це дуже серйозне обмеження. Серед юристів, та ще й правоохоронців, дуже важко знайти людину із відповідним бекграундом, яка має стаж керівника у 5 років та яка зможе працювати. Посткомуністичний досвід України дуже сильно все обтяжує та ускладнює можливість знайти відповідного керівника.

В моєму ж уявленні, це має бути людина, яка має бути порядною, не буде зловживати своїм службовим становищем, буде професійною та гарно розумітиметься, що є корупція та корупційні зв’язки, в чому полягають корупційні схеми, які вимивають бюджет. Окрім цього, потрібні лідерські та менеджерські якості. Можна сподіватись, що ця людина буде достатньо незалежною та сильною, щоб вести діалог з політиками — буде вислуховувати поради, але робитиме те, що вважає за потрібне. Але дуже важко знайти людину, яка відповідатиме цим критеріям за тих обмежень, що є в законі.

Що ж стосується Олександра Єльяшкевича як кандидата на посаду директора Національного антикорупційного бюро, то я думаю, це цікава пропозиція. Враховуючи те, що у нього є економічна та юридична освіта, якщо він візьме участь у конкурсі, його кандидатура може бути достатньо перспективною та сильною.

«НЕ ТРЕБА «РОЗЧАРОВУВАТИСЯ ЧИ ОЧАРОВУВАТИСЯ»

Йосиф ЗIСЕЛЬС, правозахисник, член Української Гельсінської групи, член Конкурсної комісії:

— Було багато критики проти проекту Антикорупційного бюро, але слід зазначити, що жоден проект не є досконалим. Закон можна вдосконалювати та коригувати.

Для мене обрання в дану комісію було несподіваним. Буквально вчора мій товариш мене вмовляв увійти до неї, а трохи згодом з’ясувалось, що я до неї вже входжу. Але, якщо суспільство цього потребує, у цьому процесі можна взяти участь та призначити голову Антикорупційного бюро, особливо якщо це дасть позитивні наслідки. В будь-якому разі, я впевнений, що з утворенням НАКБ в країні не стане більше корупції.

Бюро може спрацювати за аналогією з податковою — якби її не було, податки збирались би гірше. Та в тому незадовільному вигляді, в якому вона існує, я не впевнений, чи окуповує вона себе. Те саме з Антимонопольним комітетом та люстраційними структурами. Якщо ми маємо якийсь результат, навіть не такий великий на який ми розраховували, — це вже непогано. Адже не потрібно плекати завищених сподівань, бо зрозуміло, що в нашому суспільстві не може бути грандіозних ефектів від будь-якої ініціативи. У нас можливий лише еволюційний шлях, і якісь додаткові засоби та чинники для нього. Від суспільства залежить, буде це працювати чи ні.

Також дуже важко одразу вирішити проблему, яка накопичувалась десятиріччями, якщо не більше. Треба змінювати ментальність та культуру людей, бо корупція є її частиною. Вона розповсюджена не тільки у нас, а й в багатьох інших країнах. Інша річ — коли для неї зовсім немає обмежень і вона починає домінувати в суспільстві та заважає йому жити. В той же час, є приклад Італії — дуже корумпованої країни, яка посідає місце серед розвинених держав світу. Тому не йдеться про те, щоб це Бюро за два тижні скасувало всю корупцію в Україні. Мова про те, щоб створити певні обмеження для розповсюдження корупції та виробити тверезий погляд на неї. Тому не треба «розчаровуватися чи очаровуватися».

В Законі певні критерії до кандидатів на посаду директора вже проговорені, але ми можемо додати ще й свої. Якщо буде багато кандидатів, ми можемо провести 2—3 тури обрання. Але це має бути менеджер, морально налаштований на працю. Та я не думаю, що ця одна людина може одноосібно змінити ситуацію в країні — вона повинна вибудувати мережу, знайти союзників у громадянському суспільстві, бо більше немає де їх знаходити. Наша держава ледве живе, а громадянське суспільство виконує майже всі її функції, починаючи з прибирання на вулиці, закінчуючи війною. Тому те, що в комісії є багато представників громадянського суспільства, — це ще один крок, який воно може зробити замість держави.

Мені повідомили, що кандидати на посаду Директора НАКБ вже є, але імена їх я ще не бачив. У списку кандидатів є й декілька людей з-за кордону. Що ж до Олександра Єльяшкевича, то я добре ставлюсь до будь-якої кандидатури, яка висуває себе та розуміє, яку тяжку роботу він на себе бере. І ми можемо розглядати його кандидатуру на посаду голови Антикорупційного бюро.

«ПОНОВЛЕННЯ У ЗАКОНІ ГАРАНТІЙ НЕЗАЛЕЖНОСТІ АНТИКОРУПЦІЙНОГО БЮРО — ВИМОГА МВФ»

Дарина КАЛЕНЮК, виконавчий директор Центру протидії корупції:

— Жодного кандидата, яких пропонували громадські організації, не делегували до цієї групи. Від Адміністрації Президента й уряду є гідні люди. Але трохи насторожує, що більшість з них правозахисники. Немає людини, яка має досвід у проведенні слідства, яка розуміється у розслідуванні фінансових злочинів. Якщо її важко знайти в Україні, то може пошукати закордоном? Ми пропонували таких кандидатів у своєму списку, і деякі з них давали згоду на включення до цієї групи. Також дивує, що окрім Юрія Бутусова немає журналістів-рослідувачів, які проводять фахові розслідування і які лягають в основу багатьох існуючих правоохоронних органів. Здивувало, що немає серед цих шести й Олекси Шалайського. Це людина-енциклопедія української корупції. Немає й Андрія Марусова, голови Transparency International, який паралельно є журналістом і все життя воював з корупцією в державних закупівлях...

Тож, наче рухаємось в правильному напрямку, поступ є, але можна було набагато краще. Сподіваюсь, що парламент проголосує своїх трьох кандидатур цього тижня і серед них буде хоч одна людина, яка розуміє, що таке фінансове розслідування в рамках кримінального процесу, як будувати інституцію з нуля. Адже створюється не правозахисна установа, а Бюро, яке має розслідувати складні фінансові злочини. І тут є ризик, що велика кількість правозахисників може по-своєму дивитися на обов’язки майбутнього кандидата, так би мовити зі своєї професійної точки зору. Зокрема, це може позначитися на написанні функцій голови Бюро. Наприклад, у розслудувачів та юристів різне ставлення і розуміння кримінального процесу у питанні дозволу суду відкривати банківську таємницю. Юристами це може трактуватися як втручання в особисте життя людини, але без цього успішне розслідування на предмет корупції неможливе. Це лише один приклад спірних моментів, які можуть виникнути.

А ще є необхідність проаналізувати досвід правоохоронної діяльності (якщо такий є) у претендентів на посаду. Тому це все фактори ризику. Але найголовніший знаходиться не в руках цієї комісії. Без повернення до початкового варіанту законопроекту про Антикорупційне бюро, навіть, за умову прозорого відбору голови цієї установи, воно не буде на 100% ефективним. Адже в проголосованому Радою законі є механізми обмеження діяльності цієї установи. Саме тому зараз ми працюємо над законопроектом №1406, який вже зареєстрували в парламенті і мають розглянути в комітеті в середу, аби повернути норми, що гарантують незалежність Бюро. Йдеться, в першу чергу, про високу зарплатню для слідчих та інших працівників. Люди, які розслідують злочини на мільярди чи, навіть, відсотки ВВП, не можуть отримувати 300 доларів, бо думатимуть, як прогодувати родину. Друге — міститься й пункт про пряму заборону брати участь в конкурсі працівникам вже діючих антикорупційних підрозділів в МВФ, СБУ, які працювали в них останні п’ять років. Поновлення у законі гарантій незалежності Бюро — вимога МВФ. Їх відсутність у діючому законі — одна з причин, чому не буде грошей Фонду до кінця 2014 року. МВФ вірить тільки в незалежне Бюро. Їм не потрібна поява ще одного ручного органу у владі.