Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

«Краплені» карти Кремля

«Москва через окремі фігури намагається отримати вплив у стратегічних галузях Чехії» — політолог Мартін ЛАРІС
16 вересня, 2021 - 19:18
ФОТО ЛІБОР ГАЙСКИ

Невелика, але самобутня країна, яка історично асоціюється зі середньовічними гуситськими війнами і показовим епізодом взаємин із Москвою — Празькою весною 1968-го року, коли СРСР, побоюючись антирадянських настроїв, провів підступну спецоперацію, ввів війська, придушив мирні протести і фактично отримав повний контроль над Чехословаччиною, згорнувши демократичні реформи. Опір було придушено. Чехословаччина остаточно перетворилася на сателіта Радянського Союзу до 1989 року з приходом до влади дисидента Вацлава Гавела на хвилі «Оксамитової революції». Як зараз чехи, які пережили ті події п’ятдесятирічної давнини, бачать ситуацію в Східній Європі, особливо в Україні, яка восьмий рік переживає російську інвазію? Про це «День» поговорив із чеським політологом, який займається темою безпеки в Східній Європі, Мартіном ЛАРІСОМ.

«БАГАТО ЛЮДЕЙ У РОСІЇ, ЗОКРЕМА ПУТІН, НЕ МОЖУТЬ ЗМИРИТИСЯ З ТИМ, ЩО УКРАЇНА — НЕЗАЛЕЖНА ДЕРЖАВА»

— Мартіне, як тобі як чеському експерту і громадянину бачаться причини війни Росії проти України?

— Якщо говорити про російські чинники, існує дві причини: перша — недопущення схожого сценарію в Росії будь-що. А саме — недопущення Майдану в Москві. Путін і його злодійкуваті дружки відчувають тваринний страх перед масовими протестами своїх же громадян, які можуть знести цей режим. Бояться втратити владу, тому що без влади втрачають і все інше. Друга — геополітика й імперські амбіції сьогоднішньої Росії, яка ніяк не зможе змиритися з тим, що Україна обрала інший шлях розвитку, а не дорогу назад у совковий маразм і скрепне мракобісся. Як ми бачимо, багато людей у Росії, включаючи самого Путіна, не можуть змиритися ні з тим, що Україна вирішила йти своїм шляхом, ні з тим, що Україна взагалі є незалежною державою.

Якщо торкнутися українських чинників, то ключову роль, на мою думку, зіграли місцеві «еліти» з Партії регіонів, які роками пудрили мізки людям казками про те, як Донбас годує всю Україну. Для них це був зручний спосіб легітимізувати нелегальне скупчення економічних ресурсів і політичної влади. Мовляв, ви повинні за нас голосувати, тому що ми захищаємо Донбас від Києва і «западенців», які у вас усе заберуть, але слава Богу є ми, які будуть вас від них захищати. Все готувало ґрунт для подій, які після Євромайдану вийшли з-під контролю.

«ВОЄННЕ ВТОРГНЕННЯ, ЯК У 1968 РОЦІ, — НАВРЯД ЧИ ЗАРАЗ РЕАЛЬНИЙ ВАРІАНТ ПОДІЙ»

— У поета Євтушенка є такі рядки: «Танки идут по Праге, танки идут по Правде, которая не газета». Вони присвячені подіям 1968 року, коли Кремль придушив «Празьку весну», але не зламав чехів. Наскільки у вас у свідомості залишається і зараз розуміння реальної небезпеки, що виходить від Росії?

— Розуміння небезпеки, звичайно, є, але треба розібратися, яка саме небезпека йде від Росії. Воєнне вторгнення, як 1968 року, — навряд чи зараз реальний варіант подій, з огляду на безліч факторів, зокрема, що ми країна-член НАТО, а не Варшавського договору. Останній «славився» тим, що його члени нападали на інших членів цього ж договору (Угорщина в 1956 р., Чехословаччина в 1968 р., Польщі ледь вдалося уникнути такого ж сценарію на початку 80-х років). Йдемо далі, в економічному плані Росія дуже слабка. Уявити собі економічне поглинання Чехії економічно відсталою Росією смішно. В енергетичному плані Чехія якоюсь мірою залежить від поставок російського газу і нафти, але вся система поставок до ЄС налагоджена так, що не можна, наприклад, цілеспрямовано вимкнути поставки тільки Чехії або, скажімо, Австрії. Тобто шантаж відключенням газу теж не працює, а нафту можна дуже швидко отримати з інших країн.

«Soft power» Росії тут слабка. Росія ще з часів Радянського Союзу асоціюється у більшості місцевого населення з низьким рівнем життя і відсталістю. Навряд чи це найпривабливіші характеристики наддержави. Російська «soft power» може працювати в Центральній Азії, де рівень життя набагато нижчий, але не в Центральній чи Західній Європі. Єдине, що залишається, — це утримування або навіть наростання впливу через окремих політичних гравців. Цими картами Росія грає більш-менш успішно. У Чехії, перш за все, завдяки позиції президента Земана, який у принципі завжди заступався за Москву, навіть у випадках, коли здавалося немислимо настільки відверто захищати інтереси іншої держави, яка до нас ставиться, м’яко кажучи, не найбільш дружнім чином. 

«ЗЕМАНИ» З’ЯВЛЯЮТЬСЯ СКРІЗЬ, ДЕ У СУСПІЛЬСТВА ІСНУЄ ПОПИТ НА ДЕШЕВИЙ ПОПУЛІЗМ»

— Чеський президент Земан, як відомо, не приховує своїх проросійських позицій. Звідки з’являються «Земани» в Чехії, яка, як і Польща, все-таки зуміла вирватися з-під впливу радянського табору і стала членом НАТО, ясно визначивши свою позицію?

— «Земани» з’являються всюди, де у суспільства існує попит на дешевий популізм. Це не стільки стосується впливу Росії, скільки це наша внутрішня хвороба. Дешевий популізм є в тому числі і в Польщі, як і проросійські політики, незважаючи на більш трагічний досвід поляків з російським імперіалізмом. Чехія й надалі не є країною, де сильні проросійські настрої. Хочу нагадати, що Земан не виграв вибори завдяки проросійським поглядам, це було частиною цілого популістського «пакету». Президентські вибори у 2013 і 2018 рр. Земан виграв на хвилі «народного антиелітизму», коли намагався поставити себе в роль представника простого народу проти іншого кандидата, який нібито захищав інтереси «зажерливих буржуїв і інтелігентів, які засиділися десь у Празі і не розуміють простий народ». Така картинка, звичайно, трошки спрощена, але головні тези виглядали саме так.

«ТЕМУ ПРОТИСТОЯННЯ ГІБРИДНІЙ АГРЕСІЇ ВИВЧАЮТЬ, ГОЛОВНЕ, ЩОБ ЦЕЙ ДОСВІД БУЛО ВРАХОВАНО»

— Чи вивчають у Чехії досвід України в протистоянні з РФ і кремлівські методи гібридної агресії?

— Звичайно, як і в інших країнах ЄС. Хто і як конкретно вивчає український досвід у державних відомствах, мені невідомо, але в академічному, неурядовому, журналістському середовищах це відчувається. У Чехії працює кілька наукових, аналітичних центрів та неурядових організацій, які зокрема займаються подіями, пов’язаними з гібридною агресією. Професіоналів серед журналістів, академіків і експертів у нас достатньо. Велика увага приділяється боротьбі з дезінформацією. Не варто забувати, що ці сфери інтернаціональні, люди обмінюються досвідом на міжнародному рівні. Міжнародне експертне і наукове товариство приділяє велику увагу цій темі. Але повинен звернути увагу і на інший аспект. Те, що тему протистояння гібридній агресії вивчають, це добре, головне, щоб цей досвід був врахований. Маю на увазі, що інформації для того, щоб зробити компетентні висновки, вистачає, але врахування цих висновків — це зовсім інша площина, і тут я не є великим оптимістом.

«СПОДІВАЮСЬ, УКРАЇНІ ВДАСТЬСЯ ПОЗБУТИСЯ ЦІЄЇ ШКІДЛИВОЇ СИСТЕМИ МОНОПОЛІЙ, ОЛІГАРХІВ»

— Одним із важливих чинників цієї війни є олігархат, який є як у Росії, так і Україні. Олігархи і їх вплив, по суті, замінили собою те, що повинно було б називатися державною політикою, а насправді стало способом імплементації інтересів обмежених кіл. Чи переживала Чехія період олігархізації, коли на владу впливають конкретні персони і клани?

— Це питання напрошується на порівняння з Україною і її олігархізацією, але оскільки у нас уся трансформація з початку 90-х років проходила за іншим сценарієм, то ні. Не було у нас олігархізації так, як її розуміють в Україні. Не бачу її навіть сьогодні, коли прем’єр-міністр, по суті, є олігархом. Одна людина не робить усю систему олігархічною. Ми є частиною глобальної відкритої економіки. Немає в Чехії груп або кланів, які були б настільки сильні, щоб диктували свої правила в цілих економічних галузях, організували монополії і не пускали б іноземних інвесторів у країну. Є, звичайно, сильні гравці в бізнес-колах, які мають політичний вплив, але називати їх потужними олігархічними кланами, які тримають країну на гачку, я не став би. Олігархізація — це, по суті, економічна самоізоляція, коли через монополію олігархів і олігархічних кланів економіка не є частиною світової економічної системи і втрачає конкурентоспроможність. Сподіваюся, що й Україні вдасться позбутися цієї шкідливої системи монополій.

Який насправді вплив Кремля на Прагу, зокрема через спецслужби?

— Вплив спецслужб важко оцінити, оскільки не володію інформацією про їх діяльність у Чехії. Сподіваюся, що нещодавнім зменшенням кадрового складу посольства РФ вдалося знизити рівень їх діяльності в нашій країні. З огляду на не зовсім хорошу репутацію Росії в Чехії, Кремль впливає більш точково через окремих політичних і громадських впливових фігур. Через них Москва намагається отримати і зміцнити вплив у стратегічних галузях, перш за все енергетичній. Закріпитися їй поки не вдалося, але має достатньо потужне лобі.

Валентин ТОРБА, «День»
Газета: 
Рубрика: