Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Між союзниками та партнерами

Київ буде змушений змінити свою політику
2 серпня, 2021 - 16:38
ФОТО REUTERS

Президент Джозеф Байден виступив перед американським розвідувальним співтовариством. З усього було видно, що промова призначена для якомога більшого поширення.

Згадка про Росію (це було лише двічі, про Китай американський президент висловився п'ять разів) спричинила якусь ейфорію серед деяких експертів. Особливо такий пасаж. «У Путіна є реальна проблема: він сидить на верхівці економіки, у якої є ядерна зброя і нафтові свердловини, і більше нічого. Нічого! Їхня економіка, що там, восьма у світі? Він знає, що у нього реальні проблеми, і це, я вважаю, робить його ще більш небезпечним». Його розглядали як певний поворот в американській політиці після підписання угоди Байден-Меркель щодо газопроводу «Північний потік-2».

Фраза американського президента «Ви тільки погляньте, що робить Росія з нашими виборами 2022 року і дезінформацією – це все в сьогоднішньому президентському брифінгу, що мені підготували. Це чистої води порушення нашого суверенітету» розглядається під таким самим кутом зору.

Уявляється, що ситуація набагато складніша, і її, принаймні щодо Росії, не варто розглядати настільки прямолінійно.

Виступ Байдена був перш за все призначений для внутрішньої аудиторії. І в цьому сенсі згадка про втручання Росії в проміжні вибори до Конгресу 2022 року означає набагато більше, ніж визначення реальної ваги Кремля у світовій економіці і політиці.

Наразі для американського президента дуже важливо пом'якшити негативний ефект від підписаної угоди з Німеччиною. Опозиція йому двопартійна, преса теж зустріла його вельми негативно. Причому не тільки та, яка тяжіє до республіканців, а й лояльна до Байдена The New York Times.

У цьому ж ряду й зовні несподіваний прийом у Білому домі лідера білоруських опозиціонерів Світлани Тихановської. Вже тут точно ні в кого язик не повернеться визнати Байдена як того, хто потурає Росії.

Проте за всієї внутрішньої спрямованості дії Вашингтона мають і зовнішньополітичний аспект.

По-перше, Москва отримала певну свободу в її внутрішній політиці. Як поводитись з опозиціонерами – віддається на розсуд Кремля. Звичайно, будуть протести, словесний захист прав людини і подібне, але на цьому все. Характерно, що тема ув'язнення Навального практично пішла з міжнародного порядку денного Європи, і тим більше США.

По-друге, США передбачають обмежувати можливості Москви проявляти свою агресивність щодо сусідів. Ідеться не тільки про Україну, Грузію та Молдову, а також і Білорусь. Окупація останньої викличе серйозну реакцію, і про це Путін був попереджений. Іншими словами, в межах російських кордонів справа ваша, але поза ними на агресію буде відповідь.

По-третє, Вашингтон хоче зосередитись на протистоянні з Китаєм, створенням Індійсько-Тихоокеанського оборонного блоку, і тому хотів би передати справи провідній країні Європи – Німеччині. Певною мірою Франції. Саме з цим пов'язана поступка Берліну в питанні газопроводу і передача йому всіх проблем з українським транзитом.

За таких умов не слід розраховувати на серйозні результати від візиту Володимира Зеленського до США. Військово-технічна підтримка України збережеться і навіть дещо збільшена, що випливає з проєкту бюджету на наступний рік, схваленого Палатою представників і переданого до Сенату.

У ньому допомога Україні в асигнуваннях Державному департаменту визначена в $ 481,5 млн, що на $ 28,5 млн більше, ніж 2021 року. У заявленій сумі допомоги за статтею «Міжнародне військове фінансування» визначено $ 125 млн, що на $ 10 млн більше, порівняно з 2021 роком.

Крім того, у кошторисі Міністерства оборони США на 2022 рік передбачається виділення Україні $ 275 млн за програмою Пентагону «Ініціатива допомоги Україні в безпеці». В сумі це становить $ 756,5 млн. Сума доволі значна, але для американського бюджету аж ніяк не фантастична.

Тим самим Москві дано зрозуміти, що США будуть продовжувати всебічну підтримку аспектів безпеки України, підвищення її здатності протистояти російській агресії. Крім того, буде певна дипломатична підтримка українським реформам, але на серйозний конфлікт із Москвою Вашингтон іти не буде.

Зокрема в поглибленні і розширенні санкцій. Як пише Politico, у Вашингтоні побоюються, що втрати російської економіки в разі масштабних санкцій можуть спричинити фінансові проблеми для Європи і США. Круті заходи проти російських олігархів «можуть призвести до падіння Путіна, здатні дестабілізувати ситуацію непередбачуваним чином» - зокрема, російські ядерні арсенали можуть потрапити «не в ті руки». Ось чому, як пише Politico, «дії будуть обмеженими і цілеспрямованими».

Що ж залишається Києву? Ясно, що США найважливіший партнер, але не союзник. Принаймні в доступній для огляду перспективі через наведені та інші причини.

Ще більшою мірою це відноситься до Німеччини. Причому навіть у разі, якщо після виборів до Бундестагу у вересні буде утворена коаліція за участю зелених, серйозно політика der Putin-versteher - розуміння Путіна – не зміниться. Через низку об'єктивних і суб'єктивних обставин.

До того ж у Берліна немає реальних важелів тиску на Москву. Вони могли б з'явитися в разі зайняття жорсткої позиції і введення розширених фінансових і енергетичних санкцій. Однак цього не відбудеться, а все інше залишиться деклараціями. До того ж Німеччина повинна озиратися на Францію й Італію, а ті не хочуть іти на загострення з Росією. Звідси цілком виправданий скепсис щодо зобов'язань Берліна за договором Байдена-Меркель.

Отже, попереду певна переорієнтація зовнішньої політики в пошуках не тільки партнерів, але й союзників. Зрозуміло, що наші прибалтійські сусіди і Польща поводяться в більшості випадків як союзники. Однак їхній потенціал недостатній для реального протистояння з Росією.

Реальною опорою України в умовах, що склалися, може стати Великобританія. Розширення зв'язків із нею є найважливішим завданням української дипломатії.

Після виходу з ЄС Лондон отримав свободу рук і хоче відновити свій світовий політичний статус. Протистояння з Москвою цілком для цього підходить.

Можливості британського військово-промислового комплексу доволі значні, до того ж розширення співпраці з Великобританією не викличе питань у Вашингтоні.

Нам слід добиватися не просто військово-технічної допомоги, а розширення участі британських і американських фірм у розвитку наших оборонних підприємств і розгортанні у нас виробництва нових видів озброєнь.

У Москві достатньо напружились, коли Кабінет Міністрів України схвалив розпорядження про підписання угоди із США про проєкти у сфері досліджень, розробок, випробувань та оцінки військової техніки. Аналогічну угоду слід підписати і з Великобританією.

Україні слід враховувати, що в найближчій перспективі Німеччина і Франція будуть тиснути, щоб Київ виконував Мінські угоди на російських умовах за певної відстороненості США.

Слід спробувати спертися на Великобританію. За даних умов – кращий варіант.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 
Рубрика: