Україно, дозволь мені серед твого безголов'я головою тривожною прорости!..
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, критик часів радянської епохи

«Ми поцілили в нерв»

За словами авторів, чим раніше буде прийнятий закон «Про прощення», тим швидше ми зможемо зруйнувати «стіну Росії»
12 березня, 2018 - 18:55
НА ЛІНІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ. ПУНКТ ПРОПУСКУ НОВОТРОЇЦЬКЕ. 3 БЕРЕЗНЯ 2017 / ФОТО ОЛЕКСАНДРА КЛИМЕНКА

Підготовлений Центром деокупації і реінтеграції руху «Сила права» проект закону України «Про прощення» отримав великий резонанс. За словами лідера руху Андрія Сенченка, за тиждень після розміщення на платформі Центру деокупації й реінтеграції у «Фейсбуці» вже більш ніж 200 тис. людей прочитали законопроект. Авжеж, війна, яку веде Росія проти України вже чотири роки, доля окупованих територій і людей на них, є оголеним нервом, який болить українцям. На жаль, доводиться констатувати, що не влада виступає в авангарді просування відповідних ініціатив, а громадянське суспільство. «Сила права» відома своєю роботою з надання правової допомоги переселенцям і військовим, по суті ця організація виконує роботу, яку б мала виконувати держава. Отже, у чому полягає суть законопроекту «Про прощення» і якою є реакція на відповідну ініціативу?

«КОРДОН — КОГО ПРОЩАТИ, А КОГО НІ, МАЄ ВИЗНАЧИТИ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО»

Андрій СЕНЧЕНКО, лідер Всеукраїнського правозахисного руху «Сила права»:

— Якими є основні завдання цього законопроекту? Ми намагаємося зруйнувати стіну нерозуміння, ненависті й страху, яку Кремль будує між вільними й окупованими територіями України. Жителям окупованих територій — Криму й частини Донецької і Луганської областей — російськими спецслужбами, ЗМІ, окупаційними ЗМІ і різного роду зрадниками активним чином вкорінюється думка, що для України вони злочинці й зрадники і що вся Україна їх ненавидить. З чого їм намагаються нав’язати висновок, що вам вже діватися нікуди, тому вам треба плисти далі в кремлівському човні. При цьому на це завдання працює частина публіки й у нас — на вільній частині країни. По-перше, це платна агентура, яка, безумовно, є на нашій території і яка активно працює у соцмережах. Їхнє завдання підливати олію у вогонь і кричати, що всіх треба репресувати в Криму й на частині Донбасу. По-друге, це різного роду маргінальні політики, яким більше нічого запропонувати народові.

Чому цей законопроект ефективний з точки зору руйнування стіни, яку будує Кремль? Ми цим законом пропонуємо чітко окреслити коло тих діянь, за які можуть притягуватися до відповідальності наші громадяни, що проживають на окупованій території. Ми свідомо пішли на чіткий перелік статей, оскільки в якихось прокурорів або слідчих, у людей із сталінським принципом («якщо є людина, то стаття знайдеться») завжди є бажання використовувати ситуацію. Наприклад, є статті за проведення мітингів. Словом, за подібні речі можна притягнути до відповідальності величезну кількість людей у Криму й на Донбасі, звинувативши їх у проведенні й участі у незаконних мітингах. Але це абсурд. Тому ми подібні речі відсікаємо.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Також ми відсікли статтю, на якій, на жаль, годується дуже багато людей, — це фінансування тероризму нашими громадянами, що живуть на окупованих територіях. Безумовно, є ті, хто активно фінансував тероризм, і вони собі напрацювали на багато статей, тому вони не уникнуть відповідальності. А коли стоїть роботяга, наприклад, у Донецьку й місить бетон лопатою, а з його зарплати вираховують відсотки у вигляді так званих податків до окупаційного бюджету, то в чому він винен? Хоча, суворо кажучи, його можна було б залучити за фінансування тероризму. Тому, щоб усі ці речі відсікти, ми підготували чіткий перелік статей, які зафіксували в цьому проекті закону. Отже ті, хто не робив таких протиправних дій, є жертвами агресії, а не посібниками окупантів. Тобто цей законопроект відразу ж розколює суспільство на окупованих територіях — на переважну більшість, яка жодних злочинів не скоювала (до них немає претензій), і на тих, хто злочин скоював. Цей законопроект передбачає, що ті хто вчиняв тяжкі злочини прощенню не підлягають, а ті хто не здійснював тяжкі злочини і покаялися, можуть розраховувати на прощення з заміною покарання у вигляді позбавлення волі або на тимчасове обмеження прав.

Наступне питання — чинний Кримінальний кодекс абсолютно не адаптований до умов війни й окупації. Приклад. 18 березня, як ми знаємо, в окупованому Криму збираються проводити вибори Путіна. І понад 10 тис. наших співгромадян, що живуть на півострові, увійшли до так званих окупаційних виборчих комісій. За чинним Кримінальним кодексом вони скоюють злочин.  І прокуратура Криму вже сформулювала цей злочин як «державна зрада». На думку прокуратури, цим людям світить від 12 до 15 років в’язниці. Так, те, що ці люди скоюють злочин, це безперечно, але хто може повірити, що при звільненні Криму, ми лише за цей епізод посадимо 10 тис. осіб на 12 років? Тобто покарання має бути адекватним, тоді в нього віритимуть і його боятимуться. Ми за трьома тяжкими статтями Кримінального кодексу запропонували м’якше покарання. Тому ті, хто увійшов до цих незаконних виборчих комісій — так, це колаборанти, які скоюють злочин, але за нашими гнучкішими статтями їм припадає до двох років в’язниці. При цьому це вже оцінюється не як тяжкий злочин, а невеликого ступеня тяжкості. У цьому випадку такі люди мають право на процедуру пробачення. Тобто вони можуть, переосмисливши свої дії й покаявшись, звернутися до українського суду, щоб отримати від імені нашої держави пробачення українського народу. Це заміна тюремного строку, навіть визначеного за нашою м’якою шкалою, на альтернативне покарання у вигляді тимчасового обмеження їхніх прав, що теж є істотним покаранням.

З приводу реакції на пропонований законопроект. Почався серйозний шквал обговорення. І половина того, що пишуть, це різного роду жителі Російської Федерації, де присутня і злість, і звинувачення, і погрози. Це свідчить про те, що ми влучили в правильну точку, тобто ми рушимо їхню конструкцію, націлену на те, щоб назавжди або на десятиліття розділити нашу країну. Є, звичайно, даруйте, й ідіоти з нашого боку, які прагнуть крові. Але, звичайно, є й кваліфіковане обговорення. Найголовніше, що цей закон матиме право на життя лише після дуже широкого громадського обговорення. І ось цю межу — кого прощати, а кого ні, я не беруся встановлювати, і я б не довірив її народним депутатам або Президентові. Я вважаю, що цю межу має визначити українське суспільство.

Я можу вам сказати, що газета «День» — це перше українське видання, яке мені зателефонувало. До цього з ранку мені телефонували з телеканала «Росія 1» — «Шоу 60 хвилин», але я їм відмовив у коментарі, бо для себе я давно визначив, що з російськими телекомпаніями я розмовлятиму лише після того, як вони підуть з Криму й Донбасу (я їм про це сказав). Другі мені зателефонували теж з Москви — з російського РБК, і сказали, що в російських ЗМІ дуже широко обговорюється ця ініціатива, й попросили роз’яснити. Я роз’яснив. Українські ЗМІ у цьому плані буксують. Багато хто зайнятий третьосортними питаннями. І я дуже радий, що ви зателефонували.

Стоїть завдання — щонайшвидше ухвалити цей законопроект. Але перед цим потрібне громадське обговорення, щоб розробити формулу рівноваги, плюс для того, щоб потім ми не дали можливість у парламенті понівечити цей законопроект. На жаль, Банкова нам не союзники в цьому питанні, вони зайняті абсолютно іншими питаннями. Повторю, що цей законопроект слід ухвалювати якомога раніше, оскільки він передбачає не лише те, що він набере чинності після звільнення якоїсь частини нашої території. У цьому проекті закладений механізм, коли, наприклад, зараз з території Донбасу виходить людина, яка була у складі незаконного збройного формування, але нікого не вбивала. Сьогодні є така програма СБУ «Тебе чекають удома», але вона базується на політичному рішенні, а не на нормах закону. А людям для того, щоб вони в це повірили, мало інформації на сайті СБУ, вони мають бачити й читати український закон, який дає чіткі гарантії й дає алгоритм їхніх дій і відповідно всієї правової системи нашої країни. Тому чим раніше буде ухвалено цей закон, тим раніше ми зможемо зруйнувати стіну, яку формує Росія, і тим більшим буде потік людей, які виходитимуть з незаконних збройних формувань. І тим менше буде охочих входити до складу незаконних виборчих комісій на окупованих територіях.

«В ОСНОВІ ТАКИХ ЗАКОНІВ ЗАВЖДИ МАЮТЬ СТОЯТИ ПИТАННЯ ПРО СУДИМІСТЬ І ПИТАННЯ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА»

Алім АЛIЄВ, правозахисник, програмний директор ДП «Кримський Дім»:

— Розмова про подібний законопроект серед кримської громадськості та кримських експертів тривала достатньо давно. Це необхідна річ, адже люди, які живуть і працюють у Криму (починаючи від директорів шкіл і завершуючи тими, хто пішов працювати в окупаційні адміністрації), мають розуміти, що їм буде чи не буде після деокупації півострова. В цих категорій людей у Криму є острах того, що на них чекатиме чи то кримінальне покарання, чи то якісь інші форми покарання.

Власне, законопроект, який розроблений Андрієм Сенченком, прописаний достатньо ґрунтовно, але тут інше, про що варто говорити. В основі таких законів завжди мають стояти питання про судимість і питання міжнародного гуманітарного права. Я точно знаю, що друга версія такого закону щодо окупованої території Криму була розроблена експертами й офісом Омбудсмена в Україні. Мені здається, що тут мають поєднуватися зусилля тих, хто працює на експертному рівні по Криму та добре його розуміє, і політиків. Тому необхідно збирати кримське експертне середовище. Якщо такої роботи проводитися не буде, то я дуже побоююсь, щоб на цій тематиці не спекулювали перед виборами, після яких про цю тему забудуть.

«ТРЕБА ВИДІЛЯТИ ДВА АСПЕКТИ: ЮРИДИЧНИЙ ТА МОРАЛЬНИЙ»

Андрій ЄРМАКОВ, луганчанин:

— Питання, які регулюватиме закон України «Про прощення», в разі його ухвалення, не нові. Вони постали не сьогодні. Ще навесні 2014-го, в Луганську, в колі однодумців ми часто говорили про те, як виходити з конфлікту, як шукати порозуміння. Протистояння на той час вже було досить потужним. Але тоді нам здавалося, що серйозного збройного конфлікту вдасться уникнути, що те безладдя та безглуздя, яке почалося, буде не тривалим. За таких умов порозуміння і взаємне прощення не було би великою проблемою. Але сталося так, як сталося. Ми змушені були покинути ті території, натомість велика кількість колишніх сусідів підтримали військову агресію Російської Федерації. Хтось морально, хтось почав співпрацю з окупантами, хтось взяв до рук зброю. Наші позиції та життєві погляди розійшлися ще більше. Це віддалення тепер закріплено пролитою кров’ю.

У питанні прощення треба виділяти два аспекти: юридичний та моральний. Примирення з точки зору моралі відбуватиметься на рівні міжлюдських відносин. На мою думку, воно триватиме досить довго, бо пробачити особисту зраду та відновити довіру — справа не проста. Юридичну процедуру прощення має організувати держава. Отже, чим чіткішими будуть сформульовані правила зазначеної процедури, чим більш широко вони будуть обговорені в суспільстві і відбиватимуть погляд суспільства, тим краще. Тому я вітаю ініціативу широкого обговорення та прийняття закону України «Про прощення».

Стосовно суті і положень законопроекту, що пропонують до прийняття. Особисто для мене важливо, щоб прощення не було лише формальною процедурою, не було би всеосяжним і миттєвим. Інакше це буде не прощення як результат покаяння, а звичайна безкарність, яка провокує рецидиви. Саме цій меті служить альтернативне основне покарання, яке запропоновано в законопроекті. Це положення абсолютно відповідає моєму баченню, зокрема в частині, яка декларує «...тимчасове позбавлення права на роботу в органах державної влади та місцевого самоврядування, роботу в постійно діючих допоміжних органах Президента України та органів державної влади, на роботу в складі виборчих комісій на виборах президента України, народних депутатів України, місцевих виборах та загальнодержавному референдумі, права на військову службу, роботу в правоохоронних органах та органах судової влади, права на викладацьку діяльність, права бути обраним президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільським, селищним, міським головою та старостою, а також призупинення права брати участь у виборах президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів,старост та референдумі на термін від п’яти до десяти років».

«АВТОРИ НАМАГАЮТЬСЯ НАДАТИ НАДІЮ ТИМ, ХТО БУДЕ ГОТОВИЙ ПОКАЯТИСЬ...»

Сергій БОНДАРЕНКО, політолог, Вінниця:

— На мою думку, наша держава має постійно дбати про те, як і що робити з тими людьми, які сьогодні перебувають на окупованих територіях. Останні тенденції свідчать про активний пошук дієвих механізмів щодо визначення рівня залучення осіб, які активно сприяли розв’язанню та участі у війні проти України, їхньої відповідальності. В держави має бути широкий спектр інструментів, щоби «відчистити» звільнені території від «вірусу сепаратизму» та ментально повернути мешканців до життя в Україні. Однак є багато моментів, які створюють проблеми. Зокрема йдеться, чи запропоновані кроки сприятимуть не лише покаранню винних, а й захисту невинних.

Останні законопроекти щодо боротьби з колабораціонізмом (зокрема проект закону про захист української державності від проявів колабораціонізму № 7425 від 20.12.2017 року) викликали потужний суспільний резонанс, особливо серед правозахисників. Розробники будь-яких законопроектів мають розуміти всі політичні та соціальні наслідки від прийнятих або запропонованих рішень. Серед ключових моментів можна визначити — цей закон дає «надію» особам, які готові і хочуть уникнути чи зменшити своє покарання за скоєні злочини проти держави; чи будуть захищені ті, хто не брали участі в збройному конфлікті, але перебувають у зоні ризику за свої погляди або роботу на окупаційну владу, яка не передбачала безпосередньої участі в бойових діях (лікарі, вчителі, працівники комунальних структур і органів управління тощо). Формально всі, хто сьогодні живуть та працюють по той бік, можуть потрапити під категорію «колабораціоніст», що значно відштовхує їх від повернення. Головне, щоб люди, які «там» живуть та підтримували сепаратизм, почали сумніватися в правильності свого вибору і мали б шляхи повернення до України.

Питання «амністії» — «камінь спотикання», яке є одним із ключових для досягнення певного миру. В пункті п’ять Мінських домовленостей ідеться, про необхідність «забезпечити помилування й амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України». Однак не зовсім зрозуміло, що мали на увазі під «амністією» або на кого вона розрахована. Також не визначеним досі є те, хто і як має нести відповідальність за свої дії після звільнення території. Російська Федерація наполягає на повній амністії та забороні переслідування своїх прибічників. Для України такий крок вкрай небезпечний, бо люди, на чиїх руках кров, можуть уникнути покарання та продовжувати свою підривну діяльність уже в України, як суб’єкти регіональної та національної політики.

Що стосується проекту закону «Про прощення». Аналіз тексту документа говорить про те, що автори намагаються надати надію тим, хто готовий покаятись та визнати за собою персональну відповідальність. Достатньо цікавою є норма про альтернативне основне покарання. Вона з одного боку і притягує до відповідальності, а з другого — надає альтернативу відповідальності «по повній програмі» з позбавленням волі. Залишається відкритим питання щодо механізмів його виконання. Рано чи пізно закон, який забезпечить «очищення», «каяття» та «примирення», однозначно буде прийнятий. Але це має бути вивірений документ, який захистить Україну та дасть можливість особам, які проти неї чинили деструктивні дії, отримати надію на повернення. Політиків попросив би не гратися з питаннями повернення окупованих територій, а дуже відповідально ставиться не лише до законопроектів, а й до слів, які виходять з їхніх вуст. Ми маємо боротися за кожного, хто готовий жити та працювати в Україні і на неї. Якщо людина може отримати шанс, вона має його отримати. Але, ті хто має прямий стосунок до розпалювання та участі у війні, мають бути покарані відповідно до національного та міжнародного права.

Підготували Іван КАПСАМУН, «День»; Дмитро ПЛАХТА, «День», Львів; Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments