Як в нації вождя нема, тоді вожді її — поети.
Євген Маланюк, український письменник, поет

«Миротворці» на Донбасі: міф чи реальність?

Внутрішня стабільність стане додатковим важливим чинником морально-психологічного зміцнення Збройних сил України
11 січня, 2018 - 10:04
ФОТО З САЙТА 24TV.UA

Це питання останнім часом стало чи не найбільш гострим при моделюванні шляхів припинення війни на сході України та відновлення реального суверенітету української держави над окупованими Росією територіями Донбасу. Воно активно дискутується як на найвищих дипломатичних рівнях світової політики, так і всередині України. І очевидно, що це питання буде одним із головних у 2018 році.

Ця ідея виникла як спроба знайти «м’який» шлях та основу для пошуку компромісу у створенні умов для реального припинення бойових дій на Донбасі та виведення звідти російських військ, найманців та озброєнь. З точки зору нормальної логіки та міжнародного досвіду владнання військових конфліктів, вона є доволі зрозумілою для світу. Станом на сьогодні доводиться констатувати, що виконати завдання звільнення Донбасу силовим військовим шляхом поки що не є доцільним. Адже велика кількість підпорядкованих Росії військових формувань і техніки, які там перебувають, можуть призвести до поновлення масштабних боїв та великих втрат. Крім того, контроль росіянами значної частини українсько-російського кордону дає змогу їм в будь-який момент перекидати на територію України нові додаткові військові сили і техніку, що може значно розширити театр імовірних бойових дій. Разом з тим, країни Євросоюзу неймовірно бояться поновлення масштабних боїв поблизу своїх кордонів і, очевидно, зі свого боку, тиснуть на Україну, аби вона стримувалася від проведення масштабних військових операцій. Впадають в око і поки що діючі обмеження на застосування в зоні протистояння військової авіації. Тож станом на сьогодні Україна і Захід наголошують на поверненні миру в Україну так званим політико-дипломатичним шляхом.

Ініціювавши розгляд питання залучення на окуповану територію Донбасу миротворців ООН, Україна вирішує цим одразу декілька завдань. З одного боку, вона однозначно знімає з себе всі звинувачення в небажанні виконувати Мінські угоди і далі розвиває вже успішну для неї тему пріоритету безпеки на непідконтрольних територіях як головної передумови всіх подальших кроків у контексті «мінського» процесу. З іншого боку, така постановка питання має на меті змусити Росію без кровопролиття забратися геть із Донбасу. Відчувши загрози своїм планам в Україні, путінський режим вирішив перехопити цю ініціативу і повністю перекрутити її зміст, довівши до абсурду. Зокрема, Росія внесла в ООН проект резолюції, за яким озброєний миротворчий контингент ООН повинен розташовуватися лише на лінії розмежування і мати завданням лише одне — охороняти спостережну місію ОБСЄ. Гадаю, росіяни й самі розуміють, що таке завдання для миротворців є надуманим, смішним та безглуздим, бо навіщо охороняти тих, хто і так має міжнародний мандат і захист, зокрема, й під гарантії самих росіян? Але головна суть їхньої стратегії полягає у створенні фактично нового кордону України, міжнародно-правовій легітимізації окупаційних режимів та їхній консервації в такому вигляді на захоплених територіях, а далі — або їх інтеграція на російських умовах в тіло України, або можливість анексії на підставі чергового фальшивого «волевиявлення».

Україні шляхом інтенсивного дипломатичного діалогу вдалося заручитися підтримкою США та провідних країн Заходу щодо того, що миротворча місія ООН має бути розташована по всій непідконтрольній урядові території Донбасу та, головне, перебрати на себе контроль за ділянкою українсько-російського кордону, яку де-факто зараз утримують росіяни. Також США навіть оголосили, що вони готові взяти на себе фінансове забезпечення такого миротворчого контингенту. Це слід віднести до очевидного успіху української дипломатії.

І тут сталося таке, про що в народі кажуть: «На злодії шапка горить». Росіяни знову змушені були публічно показати своє справжнє обличчя. Після певної мовчанки першим проти виступив особисто Путін, який зробив заяву, що Росія ніколи не дасть згоди на контроль миротворцями українсько-російського кордону, бо, мовляв, «інакше на тих територіях буде різанина». Спадає на думку, що це його «одкровення» більше адресовано зашореним пропагандою про «лютих бандерівців» росіянам, щоб пояснити їм, чому він не хоче йти на пропозиції світових лідерів. Бо подібні заяви для світу є просто несерйозними — за роки війни на визволених від російських бандитів територіях Донбасу не зафіксовано жодних репресій, страхом яких Путін хоче виправдати свої дії. Далі до справи долучилася вся пропагандистська машина Кремля — численні заяви російського МЗС, блоки новин та їхні зомбо-шоу на телебаченні продовжили цю спецоперацію з дискредитації ідеї реального миру на Донбасі з участю миротворців. Спецпосланець Держдепу США Курт Волкер після численних зустрічей з представником Путіна Сурковим змушений був заявити, що він поки що не бачить перспектив щодо згоди Росії на це. Те саме вкотре змушений констатували і головний американський дипломат Тіллерсон після так само численних розмов з російським візаві Лавровим.

Тож у середовищі багатьох експертів як в Україні, так і поза її межами запанував песимістичний погляд на перспективи введення миротворців ООН на Донбас із забезпеченням ними контролю над українсько-російським кордоном. Принаймні це явно не відбудеться в найближчій перспективі. І нам слід це ясно усвідомлювати. Тож коли стоїть питання, чи це є реальність, чи міф, поки що мусимо констатувати саме останнє. Але правдою є те, що саме по собі питання миротворців наразі дало би змогу заблокувати спроби «друзів Путіна» та прихильників відновлення економічної співпраці з Росією на Заході «нагнути» Україну на формальне і вкрай небезпечне для неї виконання Мінських угод у їхній політичній частині.

Отже, принаймні на найближче майбутнє статус-кво на Донбасі зберігається. І виникають питання щодо найближчих дій України та її союзників. І схоже, деякі чіткі сигнали Путіну вже надіслано.

США: посилення України і послаблення Росії.

Схоже, що в ситуації, коли Росія продовжує відкидати пропозиції щодо встановлення реального миру на Донбасі, США визначилися у своїх діях у близькій перспективі. Їхню суть можна стисло визначити так: перехід до посилення оборонної підтримки України і збільшення фінансово-економічного тиску на Росію задля послаблення путінського режиму та його внутрішньої дестабілізації як інструмент «примушування до миру». Загальний обсяг допомоги США Україні у протистоянні російській агресії цього року становитиме 350 млн дол. Вперше за історію російсько-української війни США ухвалили рішення про надання Україні летальної зброї. Серед озброєнь, про які вже відомо, — це партія американських снайперських гвинтівок на суму в 35 млн дол. Крім цього, у списку озброєнь, вочевидь, фігурують відомі американські протитанкові ракетні комплекси «Джевеллін», поставок яких довго домагалася Україна. Коли росіяни з цього приводу здійняли справжній скандал і заявили, що ця зброя «спричинить ескалацію конфлікту», то американці відповіли коротко і ясно: не лізьте туди, то й не буде «ескалації». Слідом за США про намір продавати летальну зброю Україні заявив уряд Канади, який уже виключив її з переліків держав, куди не постачати таку зброю. Очевидно, що це є прямим меседжем Росії щодо її дій проти України та небажання домовлятися і йти звідти геть.

Та найбільш дошкульними для росіян мають стати нові розширені санкції США проти провідних російських промислово-економічних структур та, особливо, персонально проти великої кількості наближених до Путіна російських багатіїв і чиновників. За висновками російського мінфіну, стратегічний фінансовий резерв Росії має вичерпатися вже цього року. І напруженість у російській економіці та в суспільстві може значно зрости. Але, мабуть, головний розрахунок тут припадає на пошук та блокування особистих грошей російських можновладців, які змушені будуть чинити тиск на свого патрона щодо відступу від того курсу, який він сповідує. Як кажуть росіяни: «За что боролись?» — коли чесно вкрадені ними гроші виявляться недоступними. Це буде такий собі «американський подарунок» Путіну напередодні президентських виборів у Росії.

Цієї лінії змушена дотримуватись і Європа, яка, хоч і не підтримала посилення санкцій США проти Росії, але все ж знову продовжила на півроку діючий пакет європейських санкцій.

Втім, коли «зламається» Путін — невідомо. Чи наважиться він на якусь авантюру з провокацією загострення ситуації на Донбасі або й на відкриту агресію проти України — теж невідомо. А на Донбасі тривають бої і гинуть наші вояки — за 2017 рік ми втратили ще близько 260 Героїв... У цій ситуації Україні слід очікувати чого завгодно. Щоб вистояти в сучасному відкритому протистоянні з Росією, потрібно, перш за все, консолідувати суспільство перед зовнішньою загрозою і не допустити внутрішньої дестабілізації та розвалу. Ключовим тут є повернення віри людей у національну та соціальну справедливість, досягнення помітних результатів економічного розвитку та поліпшення умов життя громадян. Внутрішня стабільність стане додатковим важливим чинником морально-психологічного зміцнення Збройних сил України, бо навіть озброєні найсучаснішою зброєю вояки потребують внутрішньої віри та впевненості у тому, що вони ризикують життям і гинуть за державу своєї мрії та мрії поколінь українців.

Сергій КОТ, кандидат історичних наук
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments