Кожний нарід може лише тоді духовно і фізично розвиватись і рости, якщо його громадяни користуються повною свободою совісті, думки, слова та зібрань.
Михайло Сорока, український політичний діяч, дисидент, член ОУН

Націоналістично-шовіністична мотивація агресора

Доктрина «Російський Донбас» суперечить зобов’язанням Кремля в реінтеграції окупованої нею території в Україну. Якою має бути наша відповідь?
23 березня, 2021 - 19:53
ФОТО З АРХІВУ «Дня»

Чи на восьмому році багатомірної російсько-української гібридної війни (з компонентом локальної війни!) досконало аналізуємо стадії активності ворога з метою адекватно реагувати на його глобальні плани? Яким чином українцям-русинам і кримських татарам боротися, щоб майбутні покоління народів мали цілісну незалежну державу? Свідомо додаємо до українці паралельно найдревнішу нашу самоназву — русини, бо «русский мир» («російський світ») позбавляє нас прямої спадкоємности з суб’єктністю української Руси від найзахідніших Карпат (історична Лемківщина) до Чернігівщини. Україна-Русь в Україні... не Росія.

БАЧИТИ ОБЛИЧЧЯ РФ У «РОСІЙСЬКОМУ ДОНБАСІ»

Наприкінці січня 2021 р. у окупованому Донецьку відбувся форум «Російський Донбас». Це була велика ідеологічна акція в межах націонал-шовіністичної стратегії «російського світу». Там і прийнято доктрину з тією ж назвою. Документ заслуговує найсерйознішої уваги, бо прописує для окупованого регіону фундаментальні основи бачення, трактування себе, місійні завдання, які лягають у русло аспектів стратегії режиму в Російській Федерації на українському напрямку.

Процитуємо: «Путь в будущее вместе с Россией может быть разным. Для будущего Донбасса важна судьба соседних регионов Новороссии, пока пребывающих под контролем Украины. Выход этих регионов из состава Украины с ликвидацией украинского государства в его современном виде, создание русского государства — правопреемника Украины...». Учений і колишній в’язень окупаційного режиму, донеччанин Ігор Козловський охарактеризував доктрину як черговий етап гібридної агресії і що російська машина готує глобальну зміну свідомості з метою продовжити гібридну війну.

Донбас — найідеальніший інструмент ведення багатомірної війни. Яку велику перемогу планує Росія? Залежить від подальших її успіхів на етапах і в усіх складових цієї війни. І тут не випадково з’явилася доктрина як трансляція путінських смислів експансії в Україні. А один із останніх озвучений про те, що Донбас Росія не кине.

Наскрізною проходить лінія возвеличення «русского міра» як феномена світової цивілізації. Туди потрапляє навіть область, де писала не одне століття історію українська мілітарна сила — Запорізька Січ. «Любая отделённость тех или иных частей русской нации от России, любые политические образования, включающие в состав русских и не являющиеся Россией, носят исключительно временный характер», — визначає маніфест агресії РФ «Російський Донбас».

ВІД «ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ?» — ДО РОСІЇ ЧЕРЕЗ МОВУ

Вище назва праці Івана Дзюби, представника руху шістдесятників, уродженця Донецької області в 1931, академіка України. Молодий критик висловив у 1965 міркування щодо національного розвитку в СРСР. Із його розвалом національна політика Росії послідовно концентрується на ролі російської мови як одного з важелів впливу та контролю в Україні. Бо з потужним українськомовним простором ми як народ виходимо на свій шлях самостійного розвитку і свободи від «русского мира» асиміляції.

У тексті «Російського Донбасу» російська проголошується основою ментальності. Прописано «признание универсализма и интеграционного характера русского языка» згідно з мовною політикою РФ.

Доктрина просякнута шовіністичним теоритизуванням нового зразка. Докоряється за «преступное попустительство» тимчасовому уряду 1917 р. у період Лютневої революції за Центральну Раду. Найбільше критикуються більшовики, які «преследовали цель создания украинской социалистической нации на базе малороссийской народности». А про частини Союзу РСР говориться як «искуственно созданных большевиками национальных республик». Фальсифікується історія. Адже після поразки УНР, у 1920-х роках в Україні мали сили і перспективу проводити свою внутрішню політику українські націоналкомуністи. Їхні дії було зупинено терором каральних органів. Загалом українськомовний культурний розвиток радянської України зазнав катастрофічних репресій і знищення. Організований сталінським режимом штучний голод-геноцид, який убив за найконсервативнішими підрахунками чотири чи п’ять мільйонів українськомовних селян у 1932 — 1933, був чинником зміни етнічного складу населення, зокрема й на сході республіки.

У ОРДЛО немає вже місця творчій спадщині і біографії Воло#димира Сосюри родом із Дебальцевого 1898 року. В його найвідомішому вірші «Любіть Україну» (1944) є рядки:

Між братніх народів,

мов садом рясним,

сіяє вона над віками...

Любіть Україну

всім серцем своїм

і всіми своїми ділам.

Літературна мова віршів українського і «радянського» поета Сосюри, який воював за УНР, служив у Червоній армії, працював у СРСР до 1965, згідно з «лінгвістикою» «Російського Донбасу» належить до «остальных разновидностей русского национального языка». Зміст слів «братніх народів» сприймаємо більш іронічно ніж свого часу сприймав його земляк Іван Дзюба в «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

ЩО РОБИТИ?

Росія найбільше боїться дерусифікації мовного простору. На ділі в нас навіть сфера обслуговування ще без традиції гарантувати українськомовний сервіс навіть тим клієнтам, які його бажають. Із огляду на те, що в кабінетах держслужбовців робочою мовою дуже часто є не державна мова, то щодо інтеграційної ролі української ми відстаємо в порівнянні з російською.

За тридцять років незалежності владна піраміда не спромоглася поставити в юридичній площині питання щодо русифікації та лінгвоциду від Російської імперії та Радянського Союзу. Говорити юридичною термінологією в першу чергу не про українців, а про їхню мову як атрибут української культури в контексті гуманітарної спадщини. Минулі режими знаходили політичне обґрунтування її приниження і заборони. Довести судовим рішенням про злочин проти мови і зобов’язати державу Україна виправити його наслідки. Адже зрусифіковані покоління руйнували українську мовну екологію. Мові не виплатиш гроші як компенсацію. Але їй належить стати поступово інтеграційним та консолідуючим чинником усього суспільства, зокрема й у сфері бізнесу. Необхідність відродження древньої мови євреїв — іврит — з 1948 у Державі Ізраїль є ідеальним прикладом для української.

Противники і саботажники розбудови українськомовного простору покликаються на те, що не всі громадяни є українцями за походженням або їхньою мовою є російська. Не йдеться про зазіхання на розвиток будь-яких мов у приватному житті. У Франції, в країнах, де проживають представники десятків національностей і мов, виконується консенсус щодо пріоритетного домінування державної мови. Громадяни України, незалежно від походження, є українцями принаймні згідно з лояльністю до країни проживання. Відповідні міністерства зобов’язані посилити дискурс розуміння на практиці кожним громадянином права української мови стати державною.

Кримськотатарська мова є консолідуючим чинником і для киримли чи кримськотатарського народу. Щодо «Російського Криму» доцільно визначитися в принциповому питанні: кому в першу чергу повертати півострів? Корінному народу Автономної Республіки Крим. Це і є основа системної політики. Верховна Рада України має достатньо голосів та за політичної волі Президента переформатувати АРК у національно-територіальну республіку в складі унітарної Держави Україна. Є резолюція Європейського парламенту (11 лютого 2021), в якій у пункті 60 пропонується Україні зробити конституційну зміну для національно-територіальної автономії в Криму. Натомість досі немає гарантованого фінансування єдиного кримськотатарського телеканала через супутникові комунікації — АРК. Там працює і єдиний дитячий телеканал, із допомогою якого вивчається кримськотатарська мова. Через борги 1 березня припинила трансляцію радіостанція «Мейдан» для кримських татар. Так виглядає, що радянський політичний в’язень, генерал Петро Григоренко, родом із Запорізької області (1907 — 1987), є прикладом цілеспрямованої боротьби за права кримськотатарського народу для сьогоднішнього уряду. Будь-які «кримські платформи» залишаться малоефективними без врахування гарантій права на самовизначення кримськотатарського народу.

Від 2014 р. обираємо двічі Верховну Раду і закономірно владу, яка не спромоглася запровадити в офіційний лексичний обіг назву війни. Звучить сумно та парадоксально. Навіть коли перестануть убивати українських військових, то без повернення окупованих територій може тривати лише гібридний мир. Без офіційної назви російсько-українська гібридна війна важко аргументувати перед міжнародним судочинством, що РФ повинна притягатися до відповідальності за ведення саме такого роду війни. В ході її застосовували навіть потужну зброю з російської території прилеглої до міждержавного кордону. Назва війни нічого не порушить у тупиковому мінському процесі. Навпаки це виокремить для колективної свідомості нашого народу нерозривний ланцюг подій військового та невійськового характеру на театрі стратегічної геополітики РФ в Україні.

n Давно мав би бути прийнятий закон боротьби з колабораціонізмом. Бо йдеться про дієвий та правовий механізм захисту державності зсередини для безпекових структур і судів. Не запровадити його рівноцінно неадекватно реагувати і засвідчити відсутність ефективної стратегії боротьби і безпеки.

Очевидно, що доктрина «Російський Донбас» суперечить зобов’язанням Кремля в реінтеграції окупованої нею («нас там нет») території в Україну. РФ поки вдається далі розширювати арсенал механізмів агресії користуючись несконсолідованістю держав Європейського Союзу, США, Великої Британії в поглядах на ситуацію на сході континенту і небажанням йти на більш серйозні секторальні економічні санкції. Назагал світ і не дивиться на сучасну Росію саме через призму її націоналістично-шовіністичних мотивацій — загрози вільній європейській Україні як потенційного члена ЄС і НАТО.


ПРЯМА МОВА


ФОТО НАДАНО МЗС УКРАЇНИ

Олег НIКОЛЕНКО, речник Міністерства закордонних справ України:

— Розглядаємо намір відкрити представництво партії «Справедлива Росія — За правду» в Донецьку та Луганську як черговий доказ ескалації Росією ситуації в ОРДЛО.

Російська влада продовжує відкрито нехтувати Мінськими домовленостями та здійснювати кроки для затягування наразі непідконтрольних Україні районів Донбасу до свого політичного, економічного та електорального поля.

Після незаконної роздачі паспортів громадян РФ російські партії розгледіли можливість отримання політичних дивідендів. Задекларована мета представницького центру «Справедливої Росії» сприяти реалізації виборчих прав «громадян Росії» — мешканців тимчасово окупованих територій грубо порушує законодавство та суверенітет України, відкриває поле для фальсифікацій на російських виборах. Останнім часом в Росії ведуться активні дискусії про організацію в ОРДЛО виборів до Держдуми.

Україна вже заявляла, що не визнаватиме легітимність таких голосувань. 

РФ має нарешті почати виконувати взяті на себе зобов’язання для досягнення політико-дипломатичного врегулювання російсько-українського збройного конфлікту на основі повної поваги до суверенітету України, дотримання вимог українського законодавства та норм міжнародного права.

Володимир ГУЛА, журналіст, Київ
Газета: 
Рубрика: