Наказано забути

Зараз, у дні 50-річної річниці вторгнення військ Варшавського договору, основу яких складали радянські солдати, в Чехословаччину для придушення «Празької весни», з'ясовується, що майже половина росіян (46%) нічого не знають про цю подію. Щоправда, є навіть деякий прогрес: 10 років тому про цю подію нічого не знали 55% опитаних. Про це свідчать результати опитування, проведеного «Левада-центром» у березні цього року.

На думку голови Центру, соціолога Льва Гудкова, результати опитування свідчать про те, що в трактуванні подій серпня 1968 року Росія повернулася до радянської пропаганди часів Брежнєва. Понад третини учасників опитування - 36% - висловили думку, що вторгнення було обґрунтованим, а Радянський Союз діяв абсолютно правильно або з великою часткою ймовірності діяв правильно при введенні військ до Чехословаччини. Ще 45% опитаних не змогли дати оцінки чехословацьким подіям, причому в порівнянні з 2003 роком цей показник зріс на 11%. А 21% опитаних взагалі покладає провину за введення військ на країни Заходу, які, мовляв, вели підривну діяльність і намагалися розколоти Організацію Варшавського договору. Приблизно 23% респондентів вважають, що в 68-му році мала місце «спроба перевороту», розпочата антирадянськи налаштованими політиками в Чехословаччині, що і змусило СРСР ввести війська. Ще близько 18% росіян, які явно плутаючи Чехословаччину 1968 року з Угорщиною 1956 року, впевнені, що відбулося «повстання проти режиму, встановленого Радянським Союзом». Правда, тут можна говорити про певний прогрес, бо в 2008 році частка таких «плутаників» становила 31%.

Тільки 10% учасників опитування віком від 18 до 35 років заявили, що хоч щось знають про події «Празької весни». За словами Гудкова, «молоді люди не знають і не хочуть знати, що сталося», і такий стан речей, на його думку, став проявом «повсюдної аморальності великої держави, що стало основою для російського імперіалістичного відродження при Путіні і в умовах підтримки анексії Криму».

У Чехії, що не дивно, ставлення до подій «Празької весни» прямо протилежне. У 2008 році там 64% респондентів говорили, що до сих пір не пробачили Росії вторгнення 1968 року. 10 років по тому їхнє число тільки зросло. Центр досліджень громадської думки в травні 2018 опублікував дані опитування, згідно з якими 76% чехів негативно оцінюють придушення «Празької весни» радянськими танками». Що, до речі, спростовує твердження російської пропаганди про те, що число таких оцінок у Чехії і Словаччині з часом зменшується. Водно час, згідно з іншим опитуванням, проведеним чеським центром NMS, 46% молодих людей у віці від 15 до 24 років нічого не знають про події 1968 року, хоча в цілому про вторгнення знають 76% чехів. Як і в Росії, обізнаність зростає в міру зростання віку, рівня освіти і рівня доходів респондентів. Однак в частині незнання подій у Чехословаччині 1968 року Росія продовжує лідирувати з великим відривом.

Подібні результати не дивні, якщо врахувати, що в Росії, як і в Радянському Союзі, діє тотальна державна пропаганда, яка ґрунтовно промиває мізки населенню. І вона робить усе, щоб радянські дії, спрямовані на розширення і збереження імперії, так чи інакше виправдати. За словами Гудкова, у Росії «йде політика витіснення цих подій із масової свідомості». Витісняється сама тема відповідальності державної влади за вчинені злочини за кордоном і всередині країни. А події 1968 року «в якомусь сенсі відтворюють всю травму від використання сил у розв’язанні політичних питань». Тому «влада уникає питань такого роду. Або йде політика дискредитації демократичного руху Чехословаччини 1968 року і всіх подій, або просто замовчування».

Зокрема, в ці дні, як зазначається в тій же статті «Гардіан», де наведені дані опитування «Левада-центру», «росте ностальгія по СРСР у Росії, де комуністична спадщина головним чином асоціюється з перемогою над фашистською Німеччиною у Другій світовій війні і зі статусом наддержави. Спостерігачі, однак, зазначають, що не настільки виграшні моменти в радянському минулому забуваються або переосмислюються через призму теорії змови».

Дійсно, в Росії на офіційному рівні річниця вторгнення в Чехословаччину практично повністю замовчується. А відбивається тільки в нечисленних пропагандистських матеріалах, на зразок коментаря Михайла Антонова для Vesti.ru. Там, зокрема, дається зрозуміти, що у всьому винен сам Олександр Дубчек. При цьому цитуються слова дочки одного з ідеологів «празької весни» Яна Прохазки Ленкі про те, що «Дубчек мав сказати народу: «Хлопці, так швидко реформуватися не вийде. Ми з цього шляху не зійдемо, але трохи пригальмуємо». І народ погодився б із цим. Ми вміємо грати в ігри, у політичні ігри. Нам вистачить почуття гумору для цього. Але ми вирішили тоді чомусь стояти за цю ідею, «лягати на амбразури», як при справжній революції, замість того, щоб поступово домовлятися». Або наводиться свідчення радянського дипломата Валентина Фаліна, колишнього завідувача Міжнародного відділу ЦК КПРС під кінець перебудови, який помер у лютому цього року, про те, що за п'ять днів до вторгнення Дубчек телефонував Брежнєву і сам просив про введення військ. А такий собі Станіслав Новотний, який атестується як «відомий чеський антисовєтчик і дисидент», з готовністю підхопив думку Фаліна і заявив: «Празька весна» пробудила все політичне поле, зокрема і праворадикальні сили, які з комуністами явно не планували уживатися. Водночас, якщо прохання про військову операцію дійсно було, керівники КПЧ могли пережити шок просто від того, наскільки швидко і потужно вона була виконана». А так багато військ увели - півмільйона солдатів і 6 тис. танків - тільки тому, що «СРСР готувався до прямого зіткнення з НАТО».

Пропагандисти вдають, що не знають: перед початком вторгнення Брежнєв добре знав, що США і НАТО не втрутяться, а чехословацька армія чинити опір не буде. І, звичайно, на цьому тлі даються інтерв'ю бравих радянських десантників, які згадують, як вони «гвинтили» чехословацьких керівників. І загальний милостивий висновок: «Празька весна» стала об'єктивним наслідком ліберального ухилу в комуністичному русі окремо взятої країни. Так само її придушення було природною реакцією суспільно-політичної системи, в яку ця країна входила».

Загалом, усе добре і правильно, і ніякого державного злочину не було. А якщо треба - повторимо! Що ж, для кремлівських пропагандистів абсолютно неможливо визнати, що СРСР, що ототожнюється із сучасною Росією, у чомусь, принаймні на міжнародній арені, міг помилятися.