Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

«Не ховалася за спинами інших»

Капітан медичної служби Ольга БОЖИЦЬКА не витягала поранених бійців з поля бою, але врятувала не одне життя на передовій
19 жовтня, 2020 - 18:44
ФОТО НАДАНО ОЛЬГОЮ БОЖИЦЬКОЮ

Донеччина. Район Антитерористичної операції. Лінія зіткнення. На одній із позицій, яку боронять бійці 56-ї мотопіхотної бригади, перебуває тендітна жінка. Ні, вона не снайпер і не кулеметник. Її взагалі немає у списках частини. Але її присутність не лише підбадьорює наших хлопців, а й вселяє впевненість. Особливо під час обстрілів. Адже вони знають: у разі поранення капітан медичної служби Ольга Божицька надасть їм якісну першу медичну допомогу, після чого їх доправлять до госпіталю.

Ольга не знає прізвищ поранених бійців, яким надала термінову допомогу. Але перед її очима досі їхні обличчя. І слова Василя — солдата-гранатометника, котрий дістав поранення легені: з огляду на характер цього ушкодження, життя чоловіка виявилося в небезпеці. Ольга швидко зробила йому спеціальну перев’язку, після чого того відправили в тил.

«Ви чудовий лікар, Ольго», — посміхнувся Василь, залишаючи позицію.

Закінчивши з відзнакою Українську військово-медичну академію, кар’єру військового лікаря розпочала в Національному військово-медичному клінічному центрі МО України.

«Саме тоді до нас почали поступати бійці, які дістали поранення на Донбасі, — розповідає жінка. — Дивлячись на їхні страждання, важко було стримати сльози...»

Влітку 2016-го капітана медичної служби Ольгу Божицьку відрядили до 61-го мобільного госпіталю, який перебував у районі Антитерористичної операції, в якості лікаря-терапевта.

«Цей медзаклад дислокується в селищі Володарському, — розповідає Ольга Михайлівна. — Його основне призначення — надання військовослужбовцям кваліфікованої медичної допомоги. Я опікувалася пацієнтами, котрі здебільшого потерпали від захворювань, про які в мирному житті вони просто не знали. Наприклад, від виразки шлунку, цукрового діабету й інших хронічних захворювань, які мають здатність загострюватись за екстремальних умов. Наприклад, та ж вертеброгенна люмбалгія, тобто захворювання хребта дається взнаки під час тривалого носіння бронежилета. А на передовій без нього й кроку ніхто не ступає.

Сержант Анатолій М. поступив до госпіталю зі скаргами на болі в шлунку.

«Трохи «підлатайте» й відправляйте до підрозділу, — заявив він лікарю. — Там все заживе...»

Після ретельного обстеження Ольга Михайлівна призначила бравому воякові ще й ендофіброгастродуоденоскопію. Почувши, що доведеться ковтати зонд, він перелякався:

«Хоч розстріляйте — не погоджуся...»

Після цих слів лікарці довелося провести з Анатолієм виховну роботу, пояснити, чим може загрожувати йому відмова від цього обстеження. І той погодився. А потім щиро дякував за таку наполегливість: обстеження показало, що чоловік потребував негайної госпіталізації до відділення. Затримка з ним могла би бути для танкіста фатальною.

Довелося Ользі Михайлівні побувати й у розташуванні 56-ї окремої мотопіхотної бригади, підрозділи якої перебувають безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Там жінка не раз і не два потрапляла під обстріли, в тому числі й «градами».

«Солдати й офіцери вже звикли до них і поводилися досить спокійно, — розповідає жінка. — А ось мені, відверто кажучи, було дуже боязно. Особливо під час першого артнальоту, що стався вночі: здавалося, що на наші позиції летять тисячі снарядів...»

Там, у бліндажі, нашвидкуруч пристосованому під медпункт, вона робила хлопцям перев’язки, знеболювальне прийняло чимало військовиків. З якими лише скаргами не зверталися вони до неї! Багатьох, зважаючи на підозри щодо захворювань, довелося доправити у тил. Для більш ретельного обстеження і, якщо потрібно, стаціонарного лікування. Микола К. — один із таких бійців.

До мобілізації у нього, за словами чоловіка, «часто поболювало в ділянці серця». «Та до лікарів через крайню зайнятість не звертався. На медкомісії, яка передувала призову, теж нічого не виявили. Сам же посоромився сказати про свою проблему, побоюючись, що це розцінять як намагання «закосити» від служби. Після чергового обстрілу схопився за серце і до лікаря потрапив вже при допомозі однополчан. Кількох хвилин спілкування з солдатом вистачило, щоби зрозуміти: проблеми серйозні.

«Вирішила відправити Миколу до госпіталю, де є всі умови для обстеження, — розповідає пані Ольга. — Та він опирався: мовляв, хлопці подумають що я втікаю з передової. Але я все ж зуміла його вмовити. І не помилилася: кардіограма показала, що 35-річний здоровань перебуває в передінфарктному стані й потребує госпіталізації та тривалого лікування. Тож наступного дня доправили його до одного з військово-медичних клінічних центрів. Там, підлікувавши, Миколу комісували, заборонили йому будь-яке навантаження...»

Після кількох місяців перебування в зоні АТО капітан медичної служби Ольга Божицька повернулася додому, де її з нетерпінням чекали двійко доньок — Серафима й Михаїла, а також чоловік Валентин і мати. Сьогодні Ольга Михайлівна — лікар загальної практики клініки амбулаторної допомоги НВМКЦ МО України.

Капітан медичної служби Ольга Божицька не витягала поранених бійців з поля бою, не оперувала під вибухи снарядів. Але ця напрочуд вродлива і тендітна жінка, мати двох маленьких дітей, дізнавшись про відрядження на Донбас, не стала відмовлятись. Хоч могла й відмовитися від поїздки туди.

«Не такої вона вдачі, щоб ховатися за спинами інших», — каже заступник начальника Центру полковник Геннадій Перов.

А опинившись у зоні АТО, лікувала хворих захисників України. Завдяки своєму професіоналізму врятувала деяким з них життя. Принаймні так кажуть самі бійці. На запитання про те, чи готова повернутися в зону проведення АТО, відповідає: «Як на мене, то кожен військовий лікар повинен там побувати: ще Микола Пирогов писав, що «немає для лікаря більшої честі, ніж побувати з солдатом в одному окопі». Там набираєшся не лише досвіду роботи за екстремальних умов, а й краще розумієш ціну мирного життя».

Сергій ЗЯТЬЄВ
Газета: 
Рубрика: