Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Непереможна територія України-2

Флагман національного флоту «Гетьман Сагайдачний» у операціях НАТО та під час повернення на Батьківщину в умовах російської агресії
1 квітня, 2021 - 19:31
ФОТО REUTERS

Продовження. Початок у № 53-54 за 26 — 27 березня 2021 р.

ІІІ. У МОРСЬКИХ ОПЕРАЦІЯХ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО АЛЬЯНСУ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Із обранням у 2005 році президентом України Віктора Ющенка повертається курс на повноцінну інтеграцію нашої держави в НАТО. Будучи тоді начальником штабу ВМС України, я беру участь у низці робочих консультацій з Альянсом і  підписую спільний документ про реформування національного військового флоту відповідно до стандартів НАТО, розгортається практична робота з його імплементації. Відновлюються українсько-американські військово-морські навчання «Сі Бриз», які після тривалої павзи планується провести 19 — 28 липня 2006 року за участі фрегату «Гетьман Сагайдачний», інших кораблів, морської авіації та морської піхоти ВМС України.

Відновлюється рух у напрямі приєднання України до морських операцій НАТО. В квітні 2005 року міністр закордонних справ України Борис Тарасюк та Генсек НАТО Яап де Хопп Скеффер обмінюються офіційними листами про приєднання України до антитерористичної операції Альянсу «Активні зусилля» (далі. — ОАЗ). Під час моєї каденції на посаді військового представника Місії України при НАТО (2006 — 2007 роки) ми активізуємо практичні кроки щодо залучення військово-морських активів України до ОАЗ.

Із вдячністю згадую про суттєву допомогу в цьому заступника міністра оборони Леоніда Полякова. Завдяки його підтримці в Севастополі було розгорнуто Контактний пункт України в ОАЗ та здійснювалася планова підготовка наших кораблів. Слід також відзначити ключову роль заступника начальника штабу ВМС з євроатлантичної інтеграції капітана 1 рангу Андрія Риженка, як локомотива підготовки і участі наших кораблів у цій та наступних морських операціях НАТО і ЄС. Мав нагоду бачити з яким захопленням Генсек НАТО та Голова Військового комітету Альянсу спостерігали за маневрами корвету «Тернопіль» у єдиному ордері з кораблями — учасниками цієї операції НАТО. Я тоді був безмірно гордий за Україну і наші Військово-Морські сили! Загалом у межах ОАЗ Україна сім разів (!) спрямовувала свої кораблі на патрулювання в Середземне море, в ній також брав участь фрегат «Гетьман Сагайдачний». Це був дуже корисний і повчальний досвід, зокрема й реальної співпраці українських військових моряків із  військовими структурами НАТО.

Кремль не просто спостерігав за відновленням руху України до НАТО. В травні-червні 2006 року Москва проводить брудну кампанію, спрямовану проти проведення українсько-американських навчань «Сі Бриз-2006» у Криму. Тоді депутати від «Партії регіонів», комуністи та соціалісти разом із козачими формуваннями «русского мира» зупиняли автоколони, що прямували на Старокримський військовий полігон для підготовки згаданих навчань та дико скандували: «НАТО — геть з Криму!» Заступник міністра закордонних справ України Володимир Огризко закликав не надавати значення цим акціям, які «отримують фінансову підтримку з відомих джерел... вони не висловлюють думки народу». Але, істерична антинатівська риторика вплинула на Верховну Раду України і навчання було скасовано. Абсолютно безпідставно звільнили з лав ЗСУ керівника цих навчань з боку України. Відтоді навчання «Сі Бриз» у Криму більше ніколи не проводилися...        

Важливо нагадати, що 25 вересня 2008 року сомалійські пірати захопили комерційне судно «Фаїна», основу екіпажу якого становили громадяни України. Лише 4 лютого 2009 року, після отримання багатомільйонного викупу, пірати залишили судно. Постало питання: як захистити українські екіпажі від піратських дій, адже Україна не мала можливості тримати в Індійському океані повноцінне оперативне з’єднання кораблів для контролю за значними океанськими акваторіями. В той же час непоодинокі випадки затримання піратами торговельних суден біля узбережжя Сомалі змусили керівництво НАТО розгорнути  підготовку до проведення масштабної багатонаціональної антипіратської операції «Океанський щит» у цьому регіоні з залученням країн-партнерів. Позиція Командування Військово-Морських сил, а також Головного оперативного управління (далі. — ГОУ) Генерального штабу Збройних сил України, яким у ті  роки мені довелося керувати, була однозначною: Україна має долучитися до цієї операції для захисту власних національних інтересів. Низка підготовчих заходів було покладено на ГОУ.

За сприяння політичного керівництва України тоді вдалося досить швидко підготувати необхідні політичні директиви, провести внутрідержавні погодження та звернутися з відповідною пропозицією до Альянсу. Досвід і результати, отримані під час участі в операції «Активні зусилля» спрацювали на користь Україні і в лютому 2010 року було отримано погодження Північноатлантичної Ради НАТО щодо участі України в антипіратській операції «Океанський щит». Це означало переведення заявки України на приєднання до операції зі стану пропозиції в стан національного зобов’язання нашої держави. Саме так працює система залучення до багатонаціональних операцій НАТО. Було прийнято рішення готувати фрегат «Гетьман Сагайдачний» до участі в цій операції у відповідності до Концепції оперативних спроможностей (Operational Capability Concept) НАТО. Це означало, що в результаті проходження низки підготовчих заходів і оцінок корабель мав стати повністю взаємосумісним із кораблями флотів Альянсу для участі в спільних операціях на морі. Тобто «Гетьман Сагайдачний» на цей час як бойова одиниця  України,  умовно кажучи,  мав стати членом Альянсу.

Але буквально за кілька днів, 25 лютого 2010 року було оголошено результати президентських виборів і до влади в Україні прийшов Янукович, який за сценарієм 2004-го робить різкий поворот від курсу України до НАТО. Варто навести лише один приклад, щоб зрозуміти атмосферу ставлення представників тієї влади до НАТО. Перебуваючи на посаді заступника начальника Генерального штабу Збройних сил України, влітку 2010 року я був запрошений до Адміністрації Президента України разом із керівником Департаменту воєнної політики і стратегічного планування Міністерства оборони України капітаном 1 рангу запасу Віктором Корендовичем. Озвучене нам завдання приголомшило нас обох: «Генштаб і Міноборони мають максимально скоротити участь у операціях НАТО та спільних навчаннях із Альянсом. Ви повинні підготувати необхідні для цього документи та довести їх до штаб-квартири НАТО». Відмова від участі в операції «Океанський щит» була визначена як одне з першочергових «завдань». Тон розмови був вкрай неприємним і тотально совковим, а заяви на кшталт «якщо не виконаєте, то позбавитесь посад» були самою найпростішою погрозою.

Не домовляючись наперед ми висловили єдину тверду позицію у відповідь: ми цього робити не будемо. Адже не було жодних законних підстав для такого діаметрально  протилежного розвороту. Передбачуваним зразу ж стало затягування тодішньою владою участі українського корабля в «Океанському щиті»... 23 вересня 2010 року питання участі України в цій антипіратській операції було піднято Генеральним секретарем НАТО Расмуссеном під час його зустрічі з Януковичем у Нью-Йорку в ході 65-ї сесії Генеральній Асамблеї ООН. Генсек Альянсу тоді також запросив Януковича взяти участь у саміті НАТО щодо Міжнародної місії сприяння безпеці Афганістану в Лісабоні (19 — 20 листопаду 2010 року), але відповіді не отримав.

Згодом Янукович відмовився від участі в цьому важливому саміті глав — держав НАТО та партнерів, Україну на ньому представляв міністр закордонних справ України. Двостороння зустріч Україна НАТО на вищому рівні, яка була проведена в Україні 24 лютого 2011 року, також не мала відчутного результату щодо згаданої операції, хоча піратські напади на судна біля берегів Сомалі досягли піку саме в цей рік — українці перебувають у складі екіпажів захоплених піратами суден Montecristo та Eglantine.

Наприкінці 2012 року неймовірними зусиллями вдається включити участь «Сагайдачного» в операції НАТО «Океанський щит» до проєкту «Річної національної програми співпраці Україна — НАТО на 2013 рік» (далі. — РНП-2013). Цю програму було презентовано 21 січня 2013 року на засіданні Комісії Україна — НАТО. Користуючись нагодою, хотів би подякувати євроатлантистам Міністерства закордонних справ, Генштабу та Міноборони за спільну продуктивну роботу над РНП-2013 — це було непростим завданням, але ми його разом виконали. Важливо нагадати, що 22 лютого того ж року відбулося засідання Комісії Україна — НАТО, ключовим результатом якого стало підписання Угоди між Україною та НАТО про участь у операції «Океанський щит».

У травні 2012 року я беру участь у засіданні Військового комітету Альянсу, де обговорюю з начальником Міжнародного військового штабу НАТО детальні аспекти залучення нашого фрегату до згаданої операції, зокрема питання логістики. Незважаючи на багатогранну фахову роботу, проведену на цьому напрямі, підписання РНП-2013 політичним керівництвом України затягується, його затвердження Януковичем відбувається майже за рік, тобто лише 5 липня 2013 року. На початку вересня 2013 року фрегат «Гетьман Сагайдачний» був готовий вирушити на патрулювання, але виникає нова перешкода — відсутність відповідного рішення Верховної Ради України. Спочатку проєкт цього рішення перебував на погодженні в Кабміні, і це окрема історія як вдалося його узгодити в причетних до цієї проблеми міністерствах та відомствах. А потім — у Адміністрації Президента України, де причини затримки Генштабу та командуванню ВМС України не пояснювалися...

Військові моряки добре знають, що не можна довго тримати екіпаж корабля в стані готовності до виходу в море, але не давати цього зробити — люди перегорають, зароджуються негативні психологічні настрої. Практично місяць у такому стані перебував екіпаж фрегату і похідний штаб. Несподівано 24 вересня 2013 року з Адміністрації Президента поступає «добро» на вихід корабля, що й було зроблено: фрегат вирушив у Аденську затоку. Як стало потім відомо, в цей же день відбулася зустріч Януковича з Расмуссеном у кулуарах чергової сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку, на якій він повідомив Генсека Альянсу, що «Гетьман Сагайдачний» уже вирушив для участі в операції «Океанський щит» у межах боротьби з морським піратством. Ухвала Верховною Радою Закону України «Про схвалення рішення Президента України про направлення національного контингенту для участі України в операції «Океанський щит» та операції Європейського Союзу EU NAVAFOR ATALANTA відбулася 8 жовтня 2013 року. Але  навіть в назві закону не згадувалося, що «Океанський щит» є операцією НАТО...

Подолавши Чорне і Середземне моря 12 жовтня 2013 року фрегат перейшов у підпорядкування штабу морського компоненту НАТО в британському місті Нортвуд, який здійснював керівництво операцією «Океанський щит». Почалися напружені будні патрулювання визначеного району з інтенсивністю плавання лише великотоннажних цивільних суден до 50 одиниць на добу, вже не кажучи про різноманітні шхуни, баркаси і швидкохідні катери. На початку листопада відбулося перше зіткнення з піратами, які наближалися до одного з торговельних суден — тоді маневреними діями фрегату з використанням бортового вертольоту небезпечні піратські дії були зупинені. Подібні речі повторювалися неодноразово — протягом участі в двох операціях флагман українського флоту провів на патрулюванні 96 діб, оглянув 18 підозрілих суден, зокрема затримано одне судно з піратами, палубний вертоліт здійснив перехоплення 10 суден.

Керівництво НАТО в особі голови Військового комітету Альянсу генерала Кнуда Бартелса, який разом з начальником Генерального штабу Збройних сил України генерал-полковником Володимиром Заманою відвідав фрегат під час його перебування на патрулюванні, а також керівника Об’єднаного морського командування НАТО (MARCOM) віце-адмірала Худсона, командира тактичної корабельної групи НАТО контрадмірала Єугеніо Діас Дел Ріо високо оцінило виучку екіпажу «Гетьмана Сагайдачного», його взаємосумісність із НАТО та вклад у боротьбу з піратством у цьому небезпечному регіоні.

3 січня 2014 року фрегат завершив участь у антипіратській операції НАТО та перейшов у підпорядкування керівництву операції Європейського Союзу з протидії піратству біля узбережжя Сомалі EU NAVFOR ATALANTA. Під час участі в операції корабель провів 30 діб безпосередньо на патрулюванні в районах, небезпечних від піратів. Щоденно через ці райони проходило близько 50 цивільних суден. Спеціальною командою фрегату оглянуто 4 судна, які викликали підозри в піратській діяльності. Екіпажем вертольоту Ка-27 за період участі в операції виконано близько 50 польотів з метою ведення повітряних розвідок надводної обстановки. Рішучими діями екіпажу вертольоту Ка-27 було зупинено 2 швидкі човна, які не відповідали на запити корабля та продовжували свій рух. За підсумками участі в EU NAVFOR ATALANTA керівництво походу і корабля отримало лист-подяку від командувача сил операції контрадмірала ВМС Франції Ерве Блежена.

ІV. НА ТЛІ ТЕМНИХ ХМАР «РУССКОГО МИРА», ЩО НАСУВАЛИСЯ

Не слід забувати, що участь українського корабля в операції в районі Африканського рогу відбувалася під час розгортання драматичних подій Революції Гідності і появи російських «зелених чоловічків» у Криму. По лінії оперативного зв’язку зі штабом ВМС до екіпажу корабля доводилася загальна інформація про події в Києві та Криму. Але деталі стали відомі наприкінці лютого на зворотному шляху фрегату під час його заходу для поповнення запасів на військово-морську базу, розташовану на острові Крит. Тоді моряки отримали доступ до мережі інтернет...

1 березня 2014 року, тобто в день призначення контрадмірала Березовського командувачем Військово-Морських сил Збройних сил України, він по оперативній лінії викликав на зв’язок керівництво походу. Його розмова була досить короткою: «Беру управління фрегатом на себе, наказ — економним ходом йти до Севастополя». Звичайно, виникало багато питань у зв’язку з тим, що Севастопольська і Донузлавська бухти тоді були вже заблоковані Чорноморським флотом РФ..., але наказ є наказом і корабель почав готуватися на перехід до Севастополя.

Важливо відзначити, що офіцерський склад і контрактники фрегату в основному складалися з севастопольців і кримчан, на півострові їх чекали сім’ї і близькі. Переважна кількість моряків були віддані Україні, водночас проявилися і ті, хто мав проросійські настрої. Це ніяк не означає, що в екіпажі були якісь непорозуміння — він був і залишався монолітним та керованим. У керівництва походу і корабля були чіткі політичні директиви на участь у операціях, визначені окремим законом України, а також бойові розпорядження Генштабу та командування ВМС, яким вони безумовно слідували.

До цього слід додати, що довге перебування бойового корабля в морі, виконання операційних завдань, бойові тривоги з подачею боєзапасу на лінію заряджання, виконання бойових вправ, несення ходової вахти згуртовує екіпаж. Море — це стихія, яка підкорюється лише сильним і професійним. На бойовому кораблі, дуже близько зосереджені не сумісні речі — вибухонебезпечні боєприпаси  і паливо, скупчення людей на вкрай обмеженому для нормального життя просторі навколо різноманітних складних механізмів, призначених для морського бою. І все це — в агресивному морському середовищі і часто в скрутних умовах маневрування поблизу навігаційних і інших небезпек. Саме тому, в морі цінується флотське братерство, тобто, як кажуть, відчуття спинним мозком корабля та взаємна підтримка бойових побратимів, коли все це працює як єдиний злагоджений механізм. Саме така атмосфера тоді панувала на фрегаті.

2 березня для екіпажу «Сагайдачного» громом серед ясного неба пролунала зрада Березовського... Спочатку моряки не хотіли вірити в те, що таке можливе, що колишній командир флагману флоту може продатися росіянам, припускали, що Березовського могли захопити та накачати чимось... Потім був шок, коли стало зрозуміло, що факт зради відбувся...

Події розвивалися досить стрімко. Член комітету Ради федерацій РФ з міжнародних справ Ігор Морозов робить заяву, що фрегат перейшов на бік Росії та підняв Андріївський прапор. Цей фейк підхопили та стали тиражувати російські ЗМІ, зокрема Russia Today. На ЧФ РФ було розроблену цілу операцію з перехоплення фрегату після його заходу в Чорне море. Росіяни цинічно вважали, що фрегат з кримським екіпажем слідуватиме «наказу» Березовського. Аналогічно до дій Кремля в липні 1992 року щодо СКР-112, визначені кораблі ЧФ РФ були спрямовані на перехоплення «Сагайдачного». Керівник походу контрадмірал Андрій Тарасов тоді вийшов на зв’язок з Києвом. Доповів обстановку та отримав наказ йти до Одеси. Після цього управління кораблем було переведено на Генеральний штаб Збройних сил України. Командир «Сагайдачного» капітан 2 рангу Роман П’ятницький у телефонній розмові з заступником міського голови Тернополя (тернопільська громада цього міста давно опікується підшефним фрегатом, надаючи різну допомогу екіпажу) наголосив, що допоки він командир корабля, навіть і мови не може про те, щоби підняти російський прапор.

У Мармуровому морі «Гетьман Сагайдачний» зустрів фрегат ВМС Туреччини, який здійснював його супроводження до територіальних вод України, прикриваючи від можливих агресивних дій з боку РФ. Користуючись нагодою, cлід подякувати Туреччині за цю важливу братерську військово-морську місію. Під прикриттям темного часу доби, «Сагайдачний» повним ходом та в бойовій готовності йшов на північ. У цей час на ходовому містку фрегату, щоб збити з пантелику російські кораблі, які виходили на зв’язок, щоби контролювати, де саме перебуває і куди рухається фрегат, кілька членів екіпажу вели з ними радіогру. Коли вранці 5 жовтня моряки фрегату розгледіли підходи до Одеси, деякі були здивовані, адже вважали, що прибули на рейд Севастополя — керівництвом походу було прийнято рішенням не доводити до екіпажу зміни в плані переходу.

Після швартування в Практичній гавані 5 березня 2014 року фрегат «Гетьман Сагайдачний» зустріло керівництво Південного оперативного командування та Західної військово-морської бази. Був урочистий мітинг, вітання з успішною участю в операціях та вручення нагород екіпажу. Прийшло усвідомлення, що Росія — це ворог. У цій критичній ситуації велике значення мала чітка позиція керівника походу контрадмірала Андрія Тарасова (нині він уже віцеадмірал, начальник штабу ВМС ЗС України), який недвозначно заявив про це під час шикування особового складу. Хоча були ті, хто казав: як можна таке говорити, що Росія ворог...

Потім із Криму приїхали батьки окремих моряків. Свідки цих подій дуже добре пам’ятають про цей епізод — тоді з корабля дезертирував один молодший офіцер та кілька матросів... На тлі російської окупації Криму і оголошення Кремлем про проведення нелегітимного «кримського референдуму» низка офіцерів і контрактників корабля виїхали до Криму. Деякі з них влаштувалися на службу в ВМФ РФ, але зрадників ніде не поважають — це ганебне тавро на все життя... З виходом спільної директиви Міноборони та Генштабу №Д-1, яка дала можливість залишити службу військовослужбовцям, що вийшли з Криму, подав рапорт на звільнення з лав Збройних сил України командир фрегату Роман П’ятницький. Після виходу в запас він відбув на окупований півострів. Урешті-решт це був його вибір. За отриманою інформацією сьогодні він не служить у російському флоті.

Існують різні думки щодо причин розшарування всередині екіпажу флагмана національного флоту. Погоджуюся з тими, хто коріння цього бачить не лише в межах стального корпусу фрегату і короткого історичного періоду часу зими-весни 2014 року...

Далі буде...

Ігор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони та безпеки, політик
Газета: 
Рубрика: