Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Незламні на передовій і в тилу

Як змусити Кремль звільнити українських військовополонених моряків?
13 лютого, 2019 - 18:54
13 ЛЮТОГО 2019 Р. МОСКОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД / ФОТО РЕЙТЕР

«Ці фото зробили мій день, — пише у «ФБ» журналістка Олена Солоіна. — На них бабуся та мама нашого військовополоненого моряка Володимира Терещенка з буксиру «Яни Капу». Мамуля своїми руками намалювала кораблик у себе на стіні в рідній хаті Володі. Сказати, що від цього малюнка в мене мурахи по шкірі, це нічого не сказати. Це материнський крик до звільнення, це частинка серця і душі, хоч так, бути поряд із сином. Це материнський крик від усіх мам наших військовополонених моряків. Це нагадування про всіх 24-х хлопців. Дякую за фото, довіру та дозвіл на розміщення. Кожен може зробити паперові кораблики та підтримати близьких. Вони вже стали символом нескореності та честі!».

У середу в Мінську заплановане чергове засідання Тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі. Питання звільнення політичних та військових полонених — одне з ключових. «Упродовж багатьох місяців учасники мінського процесу відчайдушно намагалися переконати Росію погодитися на обмін в’язнями за будь-якою формулою, зокрема «всіх на всіх», — заявив 12 лютого голова постійного представництва України в ООН Володимир Єльченко на засіданні Ради Безпеки ООН. — Україна надіслала 13 офіційних письмових пропозицій із різними формулами обміну утримуваних у Росії й на окупованих територіях українців на російських громадян, засуджених в Україні за злочини проти територіальної єдності й суверенітету України. Відповіді не було. Ми дбаємо про наших людей. А Росія посилає чіткий сигнал усім своїм солдатам: ми нічого не зробимо, щоб повернути вас додому?»

Останнє засідання було ініційоване Росією в зв’язку з четвертою річницею «Мінська-2». Черговий цинічний крок, який мав за мету відволікти увагу і створити вигляд, що Москва «печеться» за ситуації на Донбасі. Однак результат засідання виявився протилежним для Кремля. Україна і цивілізований світ у черговий раз нагадали Росії, що саме вона є агресором і окупантом частини території України і саме від неї залежить розв’язання проблеми.

З різкою заявою на засіданні виступив постійний представник Німеччини при ООН Крістоф Хойзген: «Ми також готові підтримати місію ООН, яка обговорювалася. Мандат, запропонований для неї Росією, що миротворці ООН мають захищати СММ ОБСЄ, — я думаю, що це жарт, оскільки для того, щоб вони мали вільний доступ і пересування, — для цього лише знадобиться один телефонний дзвінок від російського президента».

«Росія скликала сьогоднішнє засідання для обговорення Мінських угод. Це не може не викликати іронії, оскільки саме Росія не виконує Мінських угод, — це вже реакція заступника постійного представника США при організації Джонатана Коена. — Мінськ вимагає, серед іншого, щоб сторони забезпечили припинення вогню, дозволили ОБСЄ спостерігати за припиненням вогню, відмовилися від підтримки будь-яких збройних формувань. Росія ж явно порушує всі ці три головні елементи. Росія продовжує озброювати, готувати маріонеткові сили на сході України врозріз зі своїми зобов’язаннями за Мінськими угодами».

На підтвердження своєї агресивної політики Кремль якраз цими днями почергово через ручні суди визнав законним продовження арешту українським військовополоненим морякам до кінця квітня. «Апеляційну скаргу відхилити. Рішення Лефортовського районного суду залишити без зміни», — сказав суддя Московського міського суду.

«Коли почуєте під час виборчої кампанії, що хтось з українських політиків домовиться з Росією, подивіться на це фото наших військових (додається. — Ред.), — написав на «ФБ» журналіст Роман Цимбалюк. — Вони не тільки взяли їх у полон та зірвали з них військову форму. Вони принижують нашу державу, вони принижують кожного громадянина України. Бо наша армія — захищає всіх. Атакували росіяни наші кораблі в нейтральних водах Чорного моря. На фото у скляній клітці: Сергій Чулиба, Юрій Без’язичний, Юрій Будзило, Богдан Небилиця».

Міжнародні економічні санкції проти Росії, звичайно, мають вплив і роблять свою справу, однак навряд чи цього достатньо, аби примусити Кремль змінити агресивну політику. А це — прямі воєнні дії, дипломатичні прийоми, інформаційна війна, робота спецслужб, захоплення політичних і військових полонених... Як усе-таки зламати ситуацію?

«ФРАНЦІЯ І НІМЕЧЧИНА, ПІДТРИМУЮЧИ «ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2», «ЗЛИВАЮТЬ» УКРАЇНУ ТА ЄВРОПЕЙСЬКУ БЕЗПЕКУ»

Ганна ГОПКО, голова комітету Верховної Ради України в закордонних справах:

— 11 і 12 лютого я перебувала на сході України, зокрема в Краматорську, де чотири роки тому були обстріли та загинули 17 людей (до речі, 19 лютого у Верховній Раді буде великий спеціальний захід, присвячений п’ятій річниці початку збройної агресії Росії проти України). Тож можу сказати, що, по-перше, нам дуже важливо працювати з українським суспільством для того, щоб було більшим усвідомлення, що є російська агресія проти України. Понад 20% людей не розуміють, хто на кого напав. По-друге, за ці два роки нам вдавалося дипломатичними перемовинами, і з огляду на трагедії, які відбулися у нас і в світі (збиття MH-17, застосування хімічної зброї в Алеппо, Солсбері), втримати санкційний режим, але не посилити його. І коли ми були на сході, найважливіше, що люди казали — хоч ми і зупинили повномасштабне вторгнення завдяки Мінським домовленостям, але за ці роки не було досягнуто безпекового компоненту, зокрема припинення обстрілів, перемир’я.

Мене лякає зокрема те, що Німеччина перетягнула на свій бік Францію в питаннях «Північного потоку-2». Тому що саме цей проект— це своєрідне запрошення Росії до повномасштабних агресивних дій. Фактично Німеччина, Франція та інші країни ЄС дають фінансові можливості Кремлю через купівлю газу, монополію «Газпрому». А через «Північний потік-2» ми втратимо цей важіль для нашої безпеки. Росія далі матиме можливості фінансувати тероризм, надалі втручатиметься у вибори, здійснюючи кібер-атаки.

Тому наші партнери по «Нормандській четвірці» — Франція і Німеччина, підтримуючи «Північний потік-2», «зливають» Україну та європейську безпеку. І виникає питання, чи можемо ми таким партнерам довіряти, чи не є це гібридна технологія Кремля — підсадити на «газову голку» Німеччину та ЄС в обмін на те, що ми будемо бачити надання більшої гуманітарної допомоги. А потрібно не більше гуманітарної допомоги, адже є ефект звикання. Спілкуючись із людьми в Майорську, Зайцевому, Жованці, ми побачили, що деякі люди, які звикли до гуманітарної допомоги, безплатних дров, не хочуть думати, як ставати на ноги самостійно. І це буде величезною проблемою, що в нас буде купа патерналістів, які не знатимуть, як виходити з цієї війни та посттравматичного синдрому. Тому питання не в збільшенні гуманітарної допомоги, а в тому, як посилити тиск проти Росії, щоб вона забралася з нашої території, припинила обстріли та повернула наших військових.

«ЄДИНИМ СПОСОБОМ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТУ Є ПРИМУШЕННЯ РОСІЇ ДО ЗВІЛЬНЕННЯ КРИМУ І ДОНБАСУ»

Володимир ОГРИЗКО, керівник Центру дослідження Росії, міністр закордонних справ України (2007—2009):

— Боюсь бути негативним пророком, але прочитавши, що говорив постійний представник РФ в ООН, у мене немає враження, що в позиції Росії щось змінилося. Навіть після того, що представники США, Німеччини, Франції та інших країн черговий раз розповіли всім присутнім, а отже, і всьому світу, про те, що реально відбулося, не думаю, що це бодай у якийсь спосіб може вплинути на логіку Кремля. Тому що Москва не для того організовувала захоплення Криму, війну на Донбасі, щоб мирно і спокійно відійти. Її мета залишається такою ж, як була — дестабілізація України, повернення її в орбіту свого впливу, побудова перешкод на шляху України до ЄС і НАТО. Відмовитися від усього цього означає дати зелене світло Україні для нормального розвитку. А саме це не входить у плани Москви.

Єдиним способом вирішення конфлікту є примушення Росії до звільнення Криму, Донбасу, припинення воєнних дій і лише після цього ми можемо сподіватися на те, що ситуація в цих регіонах України зміниться. Цей примус має відбуватися спільними діями України та Західних партнерів. Це має бути скоординована, чітко спланована лінія, яка має передбачати жорсткі, дуже болючі для Росії санкції, від яких вона не зможе оговтатися, якщо вони діятимуть доволі серйозний період часу. Тоді ключ від вирішення проблеми, який сьогодні всі чомусь віддають Москві, буде у Вашингтоні, Брюсселі, Берліні, Парижі, Києві... А поки що всі чомусь граються в те, що головна роль тут у Росії. Насправді вона грає головну негативну роль, а позитивну мають зіграти інші. І чим швидше наші західні партнери, яким ми дуже вдячні за політичну підтримку, зрозуміють, що ключ насправді у них у кишені, а не в Москви, тим швидше конфлікт буде вирішено.

Потрібна чітко скоординована позиція Заходу й України та нові жорсткі санкції, які повинні нарешті протверезити керівників у Кремлі. Жоден наступний випадок, провокації, захоплення, факти агресії тощо будуть лише черговими в довгому списку. Адже причина залишається тією ж. Доки «молот санкцій» не опуститься на «буйную головушку» відомих діячів, нічого не відбудеться.

Іван КАПСАМУН, Наталя ПУШКАРУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ