Олександр Хоменко

12 грудня 2020 р. в Національному музеї історії України відкривається виставка «Андрій Мельник — воїн і соборник» присвячена 130-річчю від дня народження голови Проводу ОУН.

Важко позбутися думки, що у цієї людини мала бути зовсім інша біографія. Юнак із далекої Галичини, який студіює у Відні, безжурній і багатій мистецькими дивами столиці передвоєнної Австро-Угорщини. Водночас і талановитий, і хворобливий (батьки померли від сухот, юнак теж страждає на цю недугу, тому він довго лікується) —  яку долю зможе мати він у сторіччі, позначеному карбом двох світових воєн? Найімовірніше, десь таку, як Кафки: мале коло друзів, філософія та література, лікування в санаторії, занурення в себе. Можливо, він теж став би геніальним письменником: хворобливі люди гостріше й трагічніше бачать дійсність. Натомість Андрій Мельник обрав для себе щось зовсім супротилежне: боротьбу, атаки, російський полон, втечу з нього,  бої з більшовиками за Київ, оперативне планування у штабі Дієвої Армії УНР, польську в’язницю, нацистський концтабір. 

Йому випало діяти в умовах того ж таки XX сторіччі й своєму внутрішньому вибору він ніколи не зраджував.  Можливо, тому, що Андрій Мельник, як і практично всі діячі його покоління, по-справжньому почав свій шлях в політику та історію з Легіону Січових Стрільців — найбільш поетичної, найбільш пісенної і найбільш шляхетної української військової формації минулого віку.

Поет  Роман Купчинський згадував, як Андрій Мельник ще на початках формування добровольчого Легіону задихався на вправах, але не випускав із рук зброю: він обрав собі шлях війни за Україну і не міг із нього зійти.

Далі було загальне визнаня у стрілецькій спільноті, бої на горі Маківці та на Лисоні, російський полон, знаймство і дружба впродовж цілого життя з Євгеном Коновальцем, потім Київ та  вихор Української революції.

На виставці в Національному музеї історії УКраїни  цей період життя Андрія Мельника репрезентований відносно невеликою кількістю експонатів — і це зрозуміло: довкола все горіло і вибухало, хтось падав, хтось продовжував бігти і стріляти. Пізніше Юрій Клен у «Попелі імперій» зобразить, як «січовики», відбивши у більшовиків київське середмістя, смертельно стомленими зупинилися на спочинок у Михайлівському монастирі, а Мельник, начальник штабу полку січових стрільців, приносить їм набої та харчі... Що демонструє жертовну людяність командира.

Натомість міжвоєнна доба та Друга світова «документовані» на виставці з усією можливою повнотою. Андрій Мельник —  у вирі подій!  Підпілля УВО та ОУН, координація діяльності легальної та нелегальної, а далі — Карпатська Україна, трагічний розлам у націоналістичному русі, нацистські окупанти, які змінюють окупантів кремлівських. У вітринах, присвячених цим етапам його діяльності, листи, зброя, різноманітні нелегальні видання, сусідять із комплексом документів, пов’язаних із перебуванням Андрія Мельника у нацистському концтаборі Саксенгаузен (тому, де закатували Олега Ольжича). Один із експонатів — «бофон» ОУН — вражає в особливий спосіб: в’язнична камера, у кутку якої молода жінка виводить на стіні напис: «Тут загинула О. Теліга. Слава Україні». Під малюнком — рядки поетеси:

Над могилою вашою тиша

і спокій,

Та по рідному краю — зловіщі

 вогні.

І піти по слідах ваших

скошених кроків

Рвучко тягнуться сотні

окрилених ніг.

Андрій  Мельник у  50 — 60 рр. XX ст. уже — один з визнаних лідерів та авторитетів в українському середовищі, ініціатор об’єднання різних політичних сил, які стоять на платформі української самостійності. Цікаві його світлини останніх років (недарма ж говорять, що в молодості людина має те обличчя, яким його обдарувала природа, а в старості — те, на яке заслужила власним життям): у Андрія Мельника тут обличчя людини, яка прожила гідне життя.

...Коли узагальнюєш життєві віхи провідника ОУН  із відстані нашого часу, мимоволі думаєш, що це — назви розділів майбутнього біографічного роману про Андрія Мельника. Роману, який неодмінно буде написано.