Минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.
Євген Сверстюк, український письменник, доктор філософії, президент Українського пен-клубу

ОМОНу може не вистачити

Багато залежатиме від того, чи відбудеться в Росії розкол еліт
25 січня, 2021 - 20:33
ФОТО РЕЙТЕР

23 січня, з огляду на те, що було замало часу на підготовку та з огляду на умови пандемії, в Росії на захист Олексія Навального вийшло дуже багато людей. Тільки в Москві, за оцінкою агенції Reuters і незалежних спостерігачів, в акції брало участь близько 40 тис. осіб. У регіонах в демонстраціях протесту у понад 100 містах брало участь до 120 тис. осіб. Це — найбільші за масштабом виступи опозиції з часу демонстрації на Болотній наприкінці 2011 року, а для регіонів — взагалі найбільші виступи за весь час путінського керування. У штабах Навального заявляють, що по всій країні на вулиці вийшли близько 250 тисяч протестувальників, але, найімовірніше, ця оцінка перебільшена. Близько 3,5 тисяч демонстрантів затримали. Це теж рекорд за весь час після приходу Путіна до влади. За прогнозами експертів, якщо кількість протестувальників у провінції найближчим часом подвоїться, то в багатьох регіонах влада просто перестане контролювати ситуацію — забракне омонівців для придушення протесту.

Звісно, влада передусім занепокоєна ситуацією в столиці, ну, ще й у Пітері. Щоб у Москві поліція не змогла розганяти демонстрації і затримувати демонстрантів, потрібно, щоб на вулиці столиці одночасно вийшло кількасот тисяч осіб. До цього ще начебто далеко. Але регіони теж не можна не брати до уваги. Якщо на карті Росії з’являтиметься дедалі більше обласних центрів, де вулиці контролюватимуть прихильники і захисники Навального, і ці точки дедалі більше наближатимуться до Москви, у Кремлі не зможуть почуватися спокійно. За часів Болотної, навпаки, до столиці стягували омонівців з регіонів, щоб підкріпити столичних силовиків. Якщо ж московський протест наростатиме паралельно з протестом у регіонах, московських омонівців для контролю ситуації теж може не вистачити. А замінити їх звичайними поліціянтами й рядовими бійцями Росгвардії не завжди можливо: вони можуть мерзнути і не піти на розгін мирних демонстрацій.

Водночас, порівняно з 2011 роком, зріс рівень жорстокості, до того ж, на жаль, з обох сторін. При цьому влада демонструє велику розгубленість порівняно з минулим. Вона спробувала уявити нинішній протестний рух як рух переважно неповнолітніх школярів, обманом залучених до нього. Але, хоча протест постійно молодшає, повнолітні в ньому абсолютно переважають. Від Путіна, вочевидь, коментарів не буде. А його прес-секретар Дмитро Пєсков не знайшов нічого розумнішого, ніж заявити: «Зараз будуть багато говорити, що на незаконні акції вийшло багато людей. Ні, вийшло мало людей, багато людей голосують за Путіна. І багато людей голосували за поправки до конституції. Якщо цифри порівняти, то зрозумієте, наскільки це мало людей». Дмитро Сергійович зовсім чуття втратив від страху! Хто ж, справді, перебуваючи при здоровому розумі й твердій пам’яті, серйозно порівнюватиме намальовані Центрвиборчкомом і виборчими комісіями на місцях цифри «загального одобрямсу» з кількістю тих, хто свідомо вийшов на площу, ризикуючи потрапити під поліцейські кийки.

Можна сказати, що перший раунд сутички Путіна й Навального після повернення опозиціонера до Росії залишився за Навальним. Своїм арештом й останніми розслідуваннями він спричинив різке зростання протестних виступів. Вони загрожують стати щотижневими і, якщо вистачить потенціалу в позасистемної опозиції, можуть тривати аж до майбутніх виборів до Державної Думи. Такий розвиток подій означатиме виникнення серйозної політичної кризи з непередбачуваним розвитком подій. Влада спробує цього не допустити, передусім за рахунок жорстоких вироків тим, кого вже затриманий і буде затримано на акціях протесту в майбутньому. Але в Кремлі можуть піти і на найрадикальніший крок. Як виявилося, Навальний становить не меншу проблему для російської влади, навіть перебуваючи у в’язниці, беручи також до уваги широку міжнародну кампанію за його звільнення, до якої долучилося багато західних лідерів. Зі звільненням Навального проблема не стане менш гострою. Навпаки, таку дію громадська думка сприйме як прояв слабкості російської влади й особисто Путіна.

Тому в Кремлі може з’явитися неабияка спокуса розв’язати проблему Навального у найпростіший і найжахливіший спосібо. Не буде нічого дивного, якщо через кілька місяців опозиціонера знайдуть мертвим у камері. Сам Навальний у посланнях із в’язниці до своїх соратників попередив, що почувається бадьоро і впадати в депресію та вкорочувати собі віку в жодному разі наміру не має. Однак він може стати жертвою нещасного випадку або в нього просто банально може зупинитися серце. Звісно, такий трагічний розвиток подій спричинить різке зростання протестів, але, найімовірніше, лише на короткий час, а також запровадження певних міжнародних санкцій проти Росії.

Однак зростання протестних виступів за відсутності харизматичного лідера навряд чи буде тривалим, а санкції з боку західних країн все одно не будуть руйнівними для російської економіки і, в будь-якому разі, не матимуть негайного ефекту. До вересня, коли відбудуться думські вибори, громадськість і в Росії, і на Заході вже багато в чому забуде про інцидент із Навальним. Тим паче, що строго довести насильницький характер смерті опозиційного політика все одно не вдасться і прийняття антиросійських санкцій буде мотивовано лише тим, що Москва не гарантувала безпеку опозиціонерові в умовах ув’язнення. Спокуса, повторюю, є дуже великою, і гарантувати, що такий сценарій не був реалізований, може лише зростання санкційного тиску з боку Заходу і тверда обіцянка в разі смерті Навального у в’язниці порвати з Росією будь-які торговельні та економічні відносини.

Багато також залежатиме від того, чи відбудеться в Росії розкол еліт. Багатьом великим російським бізнесменам, та й деяким політикам з правлячої партії «Единая Россия» не подобається політика Путіна, спрямована на увічнення свого правління і на максимальну ізоляцію Росії від зовнішнього світу. Але невідомо, чи вистачить цього невдоволення задля того, щоб частина еліт відкрито солідаризуватися з протестним рухом.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 
Рубрика: