Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна.
Олена Пчілка, українська письменниця, меценатка, перекладачка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка

Операція «Анадир»

Як 55 років тому було не допущено ракетно-ядерну катастрофу та яку роль у ній зіграли українці
10 листопада, 2017 - 11:48
3—4 ЧЕРВНЯ 1961 Р. / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Восени 2017 року минає 55 років із того моменту, коли світ став на порозі глобальної катастрофи — ядерної війни, яка могла виникнути між СРСР і США, та яка отримала назву Карибської кризи. Їй передувало проведення з боку СРСР цілком таємної операції «Анадир» за участю ракетної дивізії стратегічного призначення, що дислокувалась в Україні, у м. Ромни Сумської області.

Географічне розташування Куби було дуже привабливим для керівництва Радянського Союзу з погляду можливого розташування там стратегічних ядерних сил. Адже американські ракети знаходились у Великобританії, Італії, Туреччині. Лише з Туреччини підльотний час ракет до Москви становив біля 10 хвилин. Тривогу у керівництва СРСР викликали й наявність планів SIOP-1  SIOP-2 по застосуванню ядерної зброї у війні проти СРСР. Необхідно було шукати механізми стримування США та припинення нарощування ракетно-ядерного потенціалу по європейському периметру кордонів СРСР. Для цього у червні 1962 року підписується таємний  міжурядовий «Договір між Урядом Республіки Куба і Урядом СРСР про розташування Радянських Збройних Сил на території Республіки Куби».

Слід відзначити, що на той час ракетно-ядерне протистояння між США та СРСР досягло надзвичайної напруги. За оцінками фахівців, на початку 70-х років перевага США над СРСР у ракетно-ядерному потенціалі була у 17 разів. До розробки ракетно-ядерного арсеналу США залучали відомих науковців-ядерників із цілого світу. Радянський Союз хоч і займався ракетно-ядерною тематикою, але належним чином не міг конкурувати з Америкою. Отримавши інформацію про появу радянських ракет на Кубі, президент США Дж. Кеннеді в повній мірі усвідомив рівень загрози для своєї держави. Оцінивши увесь потенціал систем воєнного захисту та відповіді потенційному агресорові президент Дж. Кеннеді та Генеральний секретар Компартії СРСР М. Хрущов вирішили, що необхідно шукати шляхи до порозуміння, усвідомивши, що йдеться про реальну, а не гіпотетичну загрозу ракетно-ядерного конфлікту та його катастрофічні наслідки для всього світопорядку й цивілізації. Внаслідок зазначеного, США відмовились від агресії проти Куби, вгамувавши військових «яструбів», вивели свої ракетні комплекси з Туреччини, а СРСР повернув із Куби на свою територію ракетну дивізію.

На знак вдячності кубинський уряд безоплатно тривалий час лікував українських дітей, які постраждали внаслідок катастрофи на ЧАЕС.

Військово-стратегічна операція під кодовою назвою «Анадир» щодо формального недопущення агресії США проти Куби (за зверненням Фіделя Кастро), випала на долю 43-ї ракетної дивізії, яка дислокувалась в Україні у м. Ромни Сумської області. Основну роль у забезпеченні конспірації підготовчих заходів та їхньої реалізації, включаючи участь у кадровому формуванні, передислокації, постановки ракетних комплексів на бойове чергування на Кубі, забезпечував особливий відділ військової контррозвідки по 43-й ракетній дивізії  на чолі з її керівником Бурдо С.Д. (у подальшому генерал-майор). На всіх етапах операції військові контррозвідники діяли у тісній взаємодії з регіональними підрозділами безпеки. Американські розвідувальні засоби виявили наявність ракет, котрі прибули на Кубу, лише тоді, коли вони вже стояли на підготовлених стартових позиціях. В цих умовах підготовка надскладної операції вимагала значних зусиль у її контррозвідувальному та розвідувальному забезпеченні на всіх етапах. Саме тому й виникла назва «Анадир», ніби підготовчі заходи мають стосунок до північного регіону планети, Аляски, але витоку інформації, завдяки узгодженим заходам військово-політичного керівництва та військової контррозвідки, не було допущено. На базі 43-ї ракетної дивізії (м. Ромни) була сформована 51-ша ракетна дивізія, до складу якої, окрім штатних ракетних полків, які дислокувались у містах Ахтирка, Лебедин, Глухів Сумської обл., були включені інші ракетні частини, котрі дислокувались як на території  України, так і в Білорусі та країнах Балтії. Командування створеною ракетною дивізією було доручено авторитетному генералу Стаценкові І.Д. — уродженцю Київської області. Після відповідної підготовки ракетні частини з особовим складом та ракетно-ядерним озброєнням  відправлялися на Кубу з портів Миколаєва, Севастополя, Балтійська. Тільки з Миколаєва через Атлантичний океан було відправлено 21 судно з військовими частинами та озброєнням. Із цього порту відбуло 5473 військовослужбовців та 2488 одиниць різноманітної техніки, включаючи 28 ракет Р-12, 14 ракет Р-14. Перехід через океан у сухогрузах тривав 15-20 діб і вже 22 жовтня 51-ша ракетна дивізія була розташована на Кубі.

Треба зазначити також, що в ході операції «Анадир» було передбачено також надійний воєнний захист частин Ракетних військ стратегічного призначення з боку підрозділів військ протиповітряної оборони, військово-повітряних сил, військово-морських сил, сухопутних військ. Цей військовий контингент дозволяв забезпечити комплексне прикриття стратегічних ракетників.

Цей політичний аспект щодо «гри м’язами» ядерних держав ми бачимо й зараз, у політиці Росії, КНДР, Ірану. Росія, як і 55 років тому, й надалі вважає воєнний потенціал Туреччини одним із найзагрозливішим для її національної безпеки, а саму Туреччину — передовим форпостом США та НАТО на південному фланзі Росії. Як і в 1962 році, коли ініціатором та реальним виконавцем розташування ракетно-ядерних сил на території Куби був Генеральний штаб СРСР, так і в 2014 році, судячи з усього, саме Генштаб РФ розробив і визначив стратегічні цілі проти США та НАТО на своєму південному фланзі та реалізував їх шляхом:

•  окупації Криму та його подальшою повною мілітаризацією, яка передбачає розташування ракетно-ядерних сил з контингентом військово-повітряної, сухопутної та морської підтримки;

•  військової агресії на сході України та проведення розвідувально-диверсійних операцій на всій території України.

Для підготовки операції в Гавану було відправлено маршала Бірюзова С.С., на той час — Головкома РВСП. Командувачем угруповання радянського військового контингенту на Кубі призначили генерала армії Плієва І.А.

У своїй книзі «Тринадцять днів», присвяченій подіям навколо Куби, Карибській кризі, колишній президент США Дж. Кеннеді зазначив: «Людство заглянуло в ядерну прірву», а М. Хрущов тоді заявив, що «ми посилаємо свої війська не на війну, а для захисту Кубинської революції та для того, щоб дати відчути американцям, що є в світі сили, здатні їм протистояти».

Цей політичний аспект щодо «гри м’язами» ядерних держав ми бачимо й зараз, у політиці Росії, КНДР, Ірану. Росія, як і 55 років тому, й надалі вважає воєнний потенціал Туреччини одним із найзагрозливішим для її національної безпеки, а саму Туреччину — передовим форпостом США та НАТО на південному фланзі Росії. Як і в 1962 році, коли ініціатором та реальним виконавцем розташування ракетно-ядерних сил на території Куби був Генеральний штаб СРСР, так і в 2014 році, судячи з усього, саме Генштаб РФ розробив і визначив стратегічні цілі проти США та НАТО на своєму південному фланзі та реалізував їх шляхом:

•  окупації Криму та його подальшою повною мілітаризацією, яка передбачає розташування ракетно-ядерних сил з контингентом військово-повітряної, сухопутної та морської підтримки;

•  військової агресії на сході України та проведення розвідувально-диверсійних операцій на всій території України.

Це було зроблено з метою досягнення воєнної паритетності з НАТО і США та нейтралізації на південному напрямку воєнного потенціалу Туреччини, як найбільш потужного члена НАТО та союзника США.  

Викликає велику стурбованість дії керівництва передусім Росії і КНДР, скеровані на нагнітання у суспільстві воєнного психозу та напруження у стосунках між державами, повне ігнорування договірно-правових засад співіснування країн із різними політичними укладами, рішень, які можуть втягнути світ у ядерну прірву.           

Зараз на території України проживають безпосередні учасники тих драматичних подій. Саме вони певною мірою усвідомили, відчули та пережили жах та наслідки можливої ядерної війни. Тільки у Київській області їх нараховується понад 500 осіб. Чимало ветеранів-інтернаціоналістів (учасників бойових дій), що були на Кубі, очолюють місцеві структури ветеранів РВСП. Серед них колишні молоді офіцери, а зараз активісти ветеранського руху генерал-полковник у відставці Лопатін М.О., генерал-лейтенант у відставці Пустовий І.В., старші офіцери полковники у відставці Горюнов А.С., Боздніков В.Г., Сєліванко А.С., Сєдіков Г.І., Саєвський В.С., Лєтушов Г.І., Прокшиц О.І., Баратинський Г.М., Акалова Т.Г. та багато інших. В основному вони проживають у колишніх військових містечках, котрі розташовані на Сумщині. У різні періоди часу військовим контингентом на Кубі командували відомі воєначальники Збройних сил України генерал-полковники Лопата А.В., Затинайко О.І. В рамках діяльності Всеукраїнської спілки «Союзу ветеранів РВСП України», ветеранів військової контррозвідки їхні зусилля направляються на військово-патріотичне виховання молоді, забезпечення територіальної цілісності України, сприяння у створенні та зміцнення її ракетного щита.

Анатолій МАТВЄЄВ, генерал-майор у відставці, керівник військової контррозвідки України 1995—1999 рр.
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments