...коли дві нації борються, то білі рукавички треба скинути.
Юрій Горліс-Горський, український військовий і громадський діяч, письменник, старшина Армії УНР

«Під «історіософською» наркотою»

«Ультимативні вимоги Москви про «гарантії безпеки» для Росії не залишають для США та НАТО іншої відповіді, крім «ні!», — експерт
13 січня, 2022 - 18:25
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

У Женеві та Брюсселі з різницею у два дні відбулися переговори по лінії США — Росія та Росія — НАТО. Це те, чого добивалася Москва протягом усього попереднього року, накопичуючи військову техніку та живу силу біля кордонів України. Тобто методом шантажу та під постійним приводом можливого широкомасштабного наступу Кремль виторгував зустрічі з представниками Заходу. Наскільки результативними для росіян виявилися ці переговори, можна судити з наступних дій Кремля.

Одразу після дискусії у Женеві з’явилася новина про те, що Російська Федерація почала перекидання військових вертольотів до українських кордонів. Про це написала газета The New York Times. Повідомляється, що офіційні особи США говорять про початок перекидання військових вертольотів. За їхніми словами, стягування російських військ сповільнилося, але біля українських кордонів ще залишаються близько 100 тисяч військових. Видання зазначає, що стягування ударної авіації, бойових та транспортних гелікоптерів, а також штурмових винищувачів може стати вирішальною перевагою Росії, якщо керівництво країни вирішить вторгнутися до України.

Після переговорів у Брюсселі з’явилася ще одна подібна новина. Російська розслідувальна група Conflict Intelligence Team (CIT) повідомила про перекидання російських військових та військової техніки зі Східного Сибіру та Далекого Сходу у західні регіони Росії. «Склад техніки, що перевозиться, досить різноманітний — на платформах ми помітили вантажівки, автозаправники, танки, бойові машини піхоти, реактивні системи залпового вогню «Град» та «Ураган». Крім того, на відео з Новосибірська ми помітили, ймовірно, ЗРК «Тор» або ЗСУ «Шилка». Разом з технікою в пасажирських та товарних вагонах їде і особовий склад, проте точно його чисельність встановити складно», — повідомляють розслідувачі.

Усе це означає лише одне — Кремль незадоволений, бо Захід не збирається виконувати нахабні та цинічні «забаганки» Путіна. «Ми нікому не дозволимо закрити політику відчинених дверей НАТО, яка завжди була центральною для Альянсу. Ми не відмовимося від двосторонньої співпраці з суверенними державами, які бажають працювати зі Сполученими Штатами. І ми не прийматимемо рішення ні щодо України без України, ні щодо Європи без Європи, ні щодо НАТО без НАТО», — заявила після переговорів у Швейцарії перший заступник держсекретаря США Венді Шерман.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Те саме фактично сказав і генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг після переговорів у Бельгії. За його словами, Росія на зустрічі підняла пропозиції, які вона опублікувала у грудні щодо її ультиматумів у сфері безпеки. «Вони включають вимоги не приймати жодних нових членів у НАТО та вивести сили з територій східних союзників. Союзники (НАТО. — Ред.), зі свого боку, підтвердили свою політику відкритих дверей та право кожної держави обирати власні домовленості», — заявив Столтенберг.

Звідси й нахабна, агресивна поведінка росіян. Вони продовжують перекидати військову техніку до кордонів України та робити абсолютно хамські заяви. Наприклад, спочатку заступник глави російського МЗС заявив, що «НАТО треба збирати манатки і вирушати на рубежі 1997 року», а потім його колега, ще один заступник глави МЗС, Олександр Грушко сказав, що РФ вдасться до всіх заходів, зокрема політичних та військово-ехнічних, якщо НАТО загрожуватиме її безпеці розширенням свого складу на сході. І як підсумок, за словами прес-секретаря Кремля Дмитра Пєскова, Москва, виявляється, ще й чекає від США та НАТО на письмові формулювання за підсумками «негативних» переговорів.

Звичайно, на Заході чудово розуміють гру Москви, яка веде наступальну політику та займається здирством. «1. Ультимативні вимоги Росії про односторонні «гарантії безпеки» тільки для РФ і хамські заяви російських «переговорників» (про «манатки» та повернення НАТО до кордонів до 1997 р.) не залишають для США та НАТО іншого варіанту публічної відповіді, крім жорсткого «ні! «, — пише у ФБ політолог Володимир ФЕСЕНКО. — Проте Захід не може відмовитися від переговорів з Росією, оскільки це один зі значущих способів стримування Кремля від нової агресії проти України. Але обговорюються не ультиматуми Кремля, а взаємоприйнятні гарантії безпеки, зокрема й для України, зокрема відведення російських військ від нашого кордону. 2. Інтереси та позиції сторін цих переговорів (США та Росії, НАТО та Росії) кардинально відрізняються, і поки що не помітні будь-які передумови та варіанти можливих компромісів з окремих приватних питань. Якщо і вдасться домовитися, то лише на окремі теми, і то не одразу. 3. Переговори з Росією — це стартовий раунд. І на цьому етапі обидві сторони формулюють своє переговорне меню і висловлюють думку про позицію та пропозиції протилежної сторони. Кажучи образно, кожна зі сторін «називає свою ціну» і висловлюється про запропонований «товар». А «товарних позицій» на переговорах досить багато. «Торгуватися» почнуть уже на наступних раундах переговорів. Украй рідко «угода» відбувається вже на старті».

«Дуже часто можна чути гидливо-скептичну оцінку: ну ось знову домовилися домовлятися далі, — пише далі експерт. — У цьому випадку, навіть така формула (про продовження переговорів) матиме значення. Якщо Росія погодиться на продовження переговорів із США та НАТО, то це означатиме, що всі озвучені ультиматуми, навколопереговорне хамство, та військові маневри біля наших кордонів — це агресивна переговорна тактика Кремля, своєрідна «психічна атака» на Захід і, частково, на нас. Росія (у разі продовження переговорів) сподівається на часткові поступки США і НАТО і готова домовлятися. Але й розслаблятися не варто. Якщо Путін та російське керівництво відчують слабину, і нашу і своїх західних «візаві», щодо переговорів, то можуть піти і на військові авантюри проти України. І, звісно, ми маємо постійно нагадувати про принцип «не можна домовлятися про Україну без України». Власне, це вже відбувається. Те, що офіційні особи й у Вашингтоні, й у Брюсселі самі регулярно повторюють цю формулу, означає, що наша дипломатія (і Президент та МЗС) постійно їм нагадує про це. Сподіваюся, що колись і до Москви дійде розуміння, що не можна вирішувати українське питання без українців».

Чи дійде це до росіян — велике питання, Кремль в основному зважає тільки на силу, все інше вони розцінюють як слабкість і поступки супротивника. Зараз це очевидно на іншому театрі геополітичних подій, який розгорнувся останнім часом у Казахстані. Після вдалої спецоперації щодо зміни домінуючого клану Нурсултана Назарбаєва та введення військ в цю країну (через механізм ОДКБ), Москва продовжує диктувати свої умови чинному президентові Касиму-Жомарту Токаєву. Після недавнього затвердження нового складу уряду, Кремль фактично відмовляється визнавати та співпрацювати з новим міністром інформації та громадського розвитку Казахстану Аскаром Умаровим. А все через нібито «нацистські та шовіністичні погляди на росіян у Казахстані». Саме так написав очільник «Россотрудничества» Євген Примаков у своєму телеграм-каналі. Нічого не нагадує? Правильно, як і щодо України, якщо людина відкрито й активно займає проукраїнську, в цьому разі проказахську, позицію, називаючи минулі або нинішні дії росіян як є, він автоматично зараховується до «русофобів». Так працює імперське мислення російського керівництва. В Україні це чудово і давно знають, дізнаються тепер більше про це і в Казахстані. 

Очевидно, одне із завдань Москви — домогтися дипломатичних перемовин, виставити нездійсненні вимоги, а потім звинуватити Захід, що це він зірвав перемовини і не хоче домовлятися мирним шляхом. Відповідно, в росіян з’являться додаткові штучні аргументи для подальшої агресії проти України. Наскільки це реально і яка небезпека загрожує нашій країні? Свій аналіз у ФБ пропонує політтехнолог Олег ПОСТЕРНАК: 

— РФ заявить через тиждень про запуск попереджувальних дій (раніше вони іменувалися як військові та (чи) військово-технічні рішення) у відповідь. Це станеться обов’язково, тому що занадто нагріта масова свідомість росіян, і вона повинна отримати вихід. Ну і по-друге, у РФ комплекс цих заходів уже готовий. Вони дали можливість Заходу відмовитися, подарувавши їм право погратися в мирну дипломатію для власного виборця.

Якими вони можуть бути?

1. Ніякого наступу РФ не буде. Реальнішим сценарієм бачиться пролонгація та розтягування воєнної тривоги на кордоні з Україною в часі. Проте і відведення армії РФ від меж не буде.

Постійно формуватимуться інфоприводи про можливий наступ, які триматимуть Україну та Захід у тонусі та за сприятливих обставин (наприклад, гостра внутрішньополітична криза або широка хвиля протесту в Україні), можливо, спробують реалізувати деякі операції дії на Україну для вдалого торгу із Заходом щодо спільних рішень українського питання. Головна мета — змусити до виконання Мінського комплексу заходів.

Відповідь Заходу щодо РФ може у такому разі полягати в розміщенні ядерної зброї у Білорусі, хоча після заяви 5 країн про дотримання принципів ядерної безпеки це бачиться дуже дерзновенним. Утім, Лукашенку нічого втрачати. Не варто нехтувати розривом стосунків з деякими західними країнами. Фактично станеться рестарт «холодної війни». І так буде аж до 2024 року. РФ таким чином убезпечить себе від гордовитого бажання Заходу вплинути на транзит влади, скажімо. Але це не вочевидь, остаточно. 

2. Початок масованої інформаційної кампанії про наявність загрозливої для РФ «НАТОвської інфраструктури» в Україні та нанесення по ній точкових авіаударів.

Це робитиметься для того, щоб у масовій свідомості виправдати атаку на Україну. Просто бити по православній слов’янській країні — це ризик викликати глухе несхвалення та нерозуміння у певної частини громадян Росії, навіть після багаторічної антиукраїнської пропаганди.

Інша річ, коли РФ оголосить про немалочислені превентивні удари по військових об’єктах, відіславши те, що відбувається, до бомбардування Альянсом Югославії  1999 року. Тоді НАТО було можна, чому ж РФ зараз не можна? Захід введе неасиметричні військовому інструментарію економічні санкції, але РФ, як багато хто вже розуміє, до них готова. Оскільки попереджена цим же Заходом. Санкції, на жаль, більше є інформаційною завісою для громадської думки західних країн. Ось, подивіться, ми відповідаємо і діємо. Ефективність від них є, але некритична для РФ.  

В цьому разі на руку Росії — нездатна до ефективного відбиття ударів авіації агресора протиповітряна оборонна система України. Це наша величезна уразливість.

РФ завдяки точковим ударам, напевно, припускає досягти інспірації внутрішньополітичної кризи, коли проти Зеленського підніметься хвиля протестів і звинувачень в слабкості. Але тут можуть бути різні варіанти, до речі. У критично складні періоди українці схильні до солідарності та консолідації, особливо проти загального ворога.

Хоча слід визнати, що в арсеналі дій України, на жаль, буде лише незначний комплекс політико-інформаційних способів перекрити руйнівний психологічний характер атаки РФ — оголосити воєнний стан, запросити реакцію ООН, показово розгорнути сили тероборони та запросити летальне озброєння у США та країн ЄС.

Список можна продовжити, але виникає запитання: чи перекриють ці заходи бажання пасіонарної частини українського суспільства, що блискавично артикулює і є вибухонебезпечним, негайно отримати мстиву компенсацію за приниження країни. Це запитання. І це для Зеленського буде завданням не з легких.

3. Наступ бойовиків і російських проксі-формувань ОРДЛО разом із вилазкою кримського угрупування РФ у бік Північно-Кримського каналу за підтримки з моря. Знову-таки, ця версія виключає повномасштабний наступ РФ по всіх больових точках. Ну, і не варто апріорі вважати військові позиції України украй слабкими.

4. Мрія збройних формувань РФ на Донбасі — привести лінію розмежування до адмінкордону Донецької та Луганської областей, та й паралельно — вирішити питання забезпечення водою півострова. Можливо, сюди входить і захоплення Зміїного острова для додаткового удару по можливостях і репутації Збройних cил України.

Політичні наслідки цього сценарію та можливі реакції України такі самі, як і в другому, щоправда, це дає привід Україні остаточно обнулити Мінський комплекс заходів. Та й розв’язання нової гарячої фази воєнних дій на Донбасі із загибеллю як російських солдатів, так і українських. Та й жертви серед мирного населення, що ще більше озлобить Україну проти РФ.

* * *

Безумовно, більшість українських політиків, дипломатів, чиновників та аналітиків — зараз прихильники так званої раціональної версії і вважають, що Путіну ця війна не вигідна, а відбувається накачування і свідоме перебільшення.

Втім, більша частина з них, якщо чесно, так і не здатна пояснити — у такому разі що це таке? Найчастіше звучить пояснення, що у такий спосіб Путін бажає домогтися запуску «Північного потоку-2». У РФ вважають, що галас навколо України пов’язаний із бажанням застерегти від спокуси відновити свій суверенітет над окупованим Східним Донбасом.

Найбільш розважливі говорять про спільну велику геополітичну ігрову партію Штатів і РФ, метою якої називається маневрене підштовхування України до поступального прогресу у виконанні Мінського комплексу заходів, формули Штайнмайєра та схиляння Ради до ухвалення необхідних для врегулювання законів про амністію, особливості виборів та окремий порядок самоврядування. Недарма ж Порошенка викурили з України на якийсь час для запобігання протестній хвилі.

Вважаю, що ця інтерпретація подій виглядає дуже правдоподібною та справедливою. На неї вказує поведінка української влади та генеральна лінія Білого дому, продиктована бажанням закрити «європейський вузол» проблем перед сутичкою з КНР.

Що помітно, багато хто з тих, хто не допускає нового вторгнення РФ, керується не тільки аргументованими викладками та тверезими міркуваннями, а ще й об’єктивними особистими страхами. Помітно, що вони бояться навіть припустити перспективу хаосу та воєнних руйнувань, що цілком нормально, адже також є звичайними людьми.

У такій поведінці є і певна розсудливість — не викликати панічних настроїв та зайвої тривожності, проявляти медійну акуратність і зберігати спокій.

Втім, зізнатися чесно, іноді подібна реакція української влади і силовиків справді спантеличує, змушуючи замислитися про сумірність реакції картинки, що видається гострою. Однак також необхідно розуміти, що військові приготування — речі набагато серйозніші, ніж кипуча диванна активність у Facebook у теплій квартирі під увімкнені вогні новорічної ялинки. Як кажуть на печерських пагорбах, Бутусов добрий лише у мирний час.

І все-таки в цьому дописі ви чекаєте на інше: коли ж з’явиться це горезвісне «але...». За всієї удаваної ясності ситуації, розуміння суті великої гри і мотивів сторін, багато хто забуває одну деталь, яка, власне, перевертає все з ніг на голову.

Йдеться про особисту установку Путіна. На жаль, але багато чого в Росії дійсно залежить від його забобонів, особистого переконання та погляду. Це фактор, можливо, не основний, але він присутній. Президент РФ уже у віці. У самій Росії циркулюють дивні чутки, що він смертельно хворий на онкологію.

До того ж усім уже у світі достеменно очевидно, що президент РФ справді перебуває під «історіософською» наркотою про місію великих лідерів «історичної Росії». Та й значущості чинника (пато) психології авторитарного лідера ще ніхто в історії не зміг спростувати. У Фромма й Адорно є багато пояснень поведінки авторитарної особистості. А Путін, безперечно, хрестоматійний екземпляр для подальшого дослідження.

Певний шанс прийняття Путіним воєнного рішення, як би вам він не видавався підступами військової вежі Кремля, жахливим непорозумінням, ознакою неадекватності чи фатальною помилкою, все-таки залишається. І на Заході чимало аналітиків про це пишуть.

Тому залишається з розумінням та усмішкою ставитись до ультрапатріотичної неадекватності, хворого шапкозакидництва та категоричної вузькочолості тих, хто безапеляційно й фанатично виключає можливість нової гарячої війни України та РФ. Подібне відчуття можна вловити, до речі, і в розмовах зі звичайними людьми, у яких, даруйте, плани на 2022 рік: квартири, машини, Туреччина і щось подивитися і з’їсти смачненького. А тут приходять усілякі «розумники» і лякають Путіним. Та ну їх.

Обивателям хочеться так думати, бо підсвідомо дратує той факт, що від них давно нічого не залежить. А тут ніби нав’язана ззовні воля чужого, що руйнує всю пектораль і так не найсолодшої повсякденності. Тому динамічне заперечення стає самозвільненням від страхів.

Утім, тут варто згадати і про інший яскравий феномен, характерний для протилежної частини — заразливу емоційну ейфорію від нагнітання страху війни. Бачили б ви ці шалені очі, що захоплюються тим, що їм належить грандіозна і прихована від простих дурнів істина. І вони епічно задовольняються, що підпорядковують собі їхню волю своїм припущенням, викликаючи панічну суєту. Ну, це вже точно клінічна картина, як ви розумієте.

Ось абсолютно точна правда полягає в тому, що в Україні справді розвиток ситуації поки що не залежить від багатьох, хто у ній проживає. У час споглядання, напевно, це добре. Але в умовах важких випробувань, які на українську громадянську націю однозначно чекають у майбутньому, все може виявитися по-іншому.

Знову ж таки, весь фокус у відповіді на запитання: «Коли?» Нам справді ще потрібен час».

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 
Рубрика: