Не можна жити ідеями, з ними потрібно щось робити.
Альфред Уайтхед, британський філософ, математик, логік та педагог (1861–1947)

«Півострів не приростає до РФ»

У Києві відбулася дискусія «235 років першої анексії Криму Росією»
23 квітня, 2018 - 18:04
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Ліквідація незалежності Кримського ханства 1783 року і долучення Криму до складу Російської імперії — подія не такого далекого минулого, як може здатися. А оскільки трохи більш ніж чотири роки тому Росія знову захопила Крим, легко зрозуміти, що будь-яка згадка про його першу анексію порушує і животрепетні питання сучасності.

Учасники нещодавньої дискусії (19 квітня 235 років тому Катерина II підписала маніфест «Про прийняття півострова Кримського, острова Тамань і всієї Кубанської сторони під Російську державу») у Кримському домі в Києві і не вдавали, що ведуть лише академічну розмову про діла минулі. У цій розмові минуле переплелося із сьогоденням, чи, точніше, слухачам нагадали, що це минуле поки що і не думає минати.

Основними учасниками дискусії (основними — оскільки в ній так чи так брали участь всі, хто зібрався, кількістю близько сорока осіб) були заступник голови междлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров, ректор Таврійського національного університету Володимир Казарін, кандидат історичних наук Гульнара Бекирова і представник Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко. Вів цей захід програмний директор Кримського дому Алім Алієв, але в перебіг самої розмови він втручався досить рідко.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Тон розмови задав Умеров, провівши явну паралель між подіями другої половини XVIII століття і 2014 року. Там і тут Крим спочатку здобув формальну незалежність (за умовами Кючук-Кайнарджійського договору 1774 року Кримське ханство ставало незалежним від Османської Порти), де-факто увійшовши до сфери впливу Росії, а потім вона його офіційно поглинула.

Він же процитував популярний вислів останніх років: «Росія приєднала Казань 1552 року, Астрахань — 1556-го, Крим — 1783-го, 1860-го, 1917-го, 1944-го, 2014-го. Щось Крим погано приєднується».

Гульнара Бекирова поставила першу російську анексію Криму в один ряд із депортацією кримських татар середини ХХ століття. «Масштабна трагедія, яку сучасники не відчували», — так вона охарактеризувала цю подію. За словами Бекирової, вона поклала початок «латентному геноциду» татар з боку Росії, який триває й досі. «Упродовж ста років після анексії народ був змушений думати лише про виживання», — зазначила вона, додавши, що люди «залишали свою землю через відчай і приниження», до того ж пік еміграції татар припав на якийсь час після Кримської війни 1853—1856 років. «Без 1783 не було б 1944 року», — резюмувала Гульнара Бекирова.

Богдан Короленко пішов ще далі у проведенні аналогій між катерининськими часоами і сьогоднішнім днем. За його словами, тоді, як і зараз, анексія Криму була лише частиною масштабнішого плану — у даному разі «грецького проекту», тобто відродження Візантії (який так в проекті і лишився). «Риса авторитарних держав: доля власних громадян для них байдужа», — зауважив Короленко, пояснивши, що Крим для імперії Катерини мав значення лише як військова база, а зовнішня політика держави визначалася придворними іграми. Так, «грецький проект» був актуальний лише доти, доки за ним стояв могутній князь Потьомкін. Після того, як прихильність Катерини здобув новий фаворит Платон Зубов, зовнішня експансія імперії переорієнтовувалася в інший бік — на завоювання Персії. Край цим палацовим ігрищам поклала лише смерть Катерини 1796 році.

Іншу паралель із нинішніми часом Короленко помітив у тому, що і 1783 року Крим був «залитий грішми». У XVIII столітті Потьомкіну вдалося корумпувати кримську верхівку — і релігійну, і політичну на чолі з останнім ханом Шахин Гиреєм, що й забезпечило легке поглинання Криму Росією. У XXI столітті татарську еліту Росія купити не змогла, але це й не було потрібно — підкуповували вищі особи автономії. Короленко вважає, що основну роль в анексії півострова Росією відіграв саме цей чинник, оскільки в так званому референдумі брало участь близько 40 відсотків його населення.

Історик поставив й інше запитання: що робити після ймовірного повернення Криму? «Ми не можемо прийти туди непідготовленими», — наголосив Короленко.

Але як до цього підготуватися під час дискусії, пропозицій не надходило. Хоча, як відомо, у цьому напрямі сьогодні активно працює громадський рух «Сила права», очолюваний кримчанином Андрієм Сенченком. Організація вже подала на обговорення громадськості законопроект «Про прощення», а незабаром анонсувала до представлення ще один законопроект під назвою «Про перехідний період». Ці документи саме покликані дати відповідь — що робити з нашими територіями після деоккупации?

Ільмі Умеров поінформував присутніх, що, хоча більшість кримчан і далеко поки що від антимосковських настроїв, невдоволення на території півострова зростає: вже з 2015 року Крим перетворюється на «глухий регіон» Росії, обіцяні інвестиції до нього не надходять, зростання зарплат і пенсій або немає, або його масштаби далекі від сподіваних. Такі настрої нині панують на півострові.


Приєднання «Блистательной Тавриды», як називали наприкінці XVIII століття Кримський півострів, до Російської імперії — одна з найбільш масштабних, підступних і глибоко продуманих військово-політико-дипломатичних спецоперацій тієї доби. Власне кажучи, «приєднання» — слово в цьому випадку не зовсім точне; набагато краще зрозумів саму суть справи Олександр Чацький у творі «Горе от ума» Грибоедова, який абсолютно справедливо говорив про «времена очаковские и покорения (!) Крыма». Саме про підкорення Криму, на момент дії нашої розповіді — офіційно незалежної держави, визнаної такою основними європейськими державами, однією з цих держав — Росією, і йтиметься далі. Зазначимо лише, що коли для Чацького «времена покорения Крыма» були синонімом мало не сивої давнини («Дела давно минувших дней...», як писав Пушкін), то для нас, сучасних українців, і тим паче для наших співгромадян, які мешкають у Криму, ця історія є найживішим, зовсім не відірваним від життя інтересом. Бо події 70—80-х років XVIII століття, що завершилися виданням Маніфесту Катерини II від 8 квітня 1783 року про включення Криму, Тамані та Кубанського краю до складу Російської держави — це яскравий приклад, який демонструє всю «чарівність» імперської машини в дії. Було залучено все: використання військової сили (або погроза силою), підкуп, шантаж, дипломатичні прийоми і лицемірство... А конструкція і «програма» цієї машини змінилися за 220 років не так уже й сильно, як переконається читач

(Ігор СЮНДЮКОВ «Імперська машина в дії. Катерина ІІ і підкорення Криму» із книги «Повернення в Царгород» із серії «Бібліотека газети «День». Київ, 2015 р.).

 

 

Ілля ФЕДОСЄЄВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments