В літературі, як і в усьому іншому, талант означає відповідальність
Шарль де Голль, французький державний діяч, генерал, перший президент П'ятої республіки в 1958-1969 р.р.

Про чесні взаємини з армією

У День Збройних сил — ексклюзивне інтерв’ю з міністром оборони України Степаном Полтораком
5 грудня, 2018 - 18:15
ФОТО РЕЙТЕР

Міністерство оборони «оцивільнюється». Глава відомства Степан Полторак уже більш як півтора місяця, як пішов з військової служби і тепер є цивільним міністром. Нещодавно такий же процес відбувся і щодо державного секретаря МОУ. Загалом до кінця року все керівництво Міноборони стане цивільним. Очільники департаментів, управлінь уже звільнені, і зараз триває конкурс на заміщення вакантних посад. Відповідно до кращої світової практики, у міністерстві залишиться не більше, ніж 18% військових. Саме це передбачено законом «Про національну безпеку України». Документ визначає запровадження з 1 січня 2021 року окремих посад Головнокомандувача ЗСУ і начальника Генштабу Збройних сил України. Ключовий елемент реформи — набуття необхідних спроможностей до оборони держави та повної оперативної сумісності з арміями НАТО. Днями відбулася наша зустріч із главою оборонного відомства, і ми мали нагоду поспілкуватися з ним уже в іншому, новому для нього статусі. Отже, розмова «без погонів»...

«МИ ОБОВ’ЯЗКОВО ПОКАРАЄМО АГРЕСОРА ЗА ЙОГО ПІДЛІСТЬ»

— Активізація Російською Федерацією дій в Азовському морі є продовженням її агресії щодо України, яка почалася 2014-го. Як відповідатиме Київ на цю загрозу у військовій компоненті?

— Україна надзвичайно швидко мобілізувалася — у нас є чітке розуміння масштабів загрози і достатній досвід для того, щоб знайти адекватні відповіді на неї. Ми стали сильнішими, а світ краще розбирається в першопричині всього, що відбувається, — підлій, спланованій, а віднедавна брутально відвертій агресії Кремля щодо нашої держави. Як відомо, запроваджено воєнний стан у низці прикордонних з Росією та невизнаним Придністров’ям областей, Збройні сили приведені у ступінь готовності «повна», керівництво держави задіяло весь свій авторитет і за допомогою партнерів та союзників уже поставило проблему активізації російської агресії на рівень широкого й переважно осудливого міжнародного резонансу. Наші військові частини та підрозділи готові до перебігу будь-яких сценаріїв, які застосує агресор, що накопичив на наших кордонах надзвичайно потужне угруповання. Звісно, він має певний задум і плани, інакше нічого подібного росіяни не вчиняли б.

Воєнна розвідка Міноборони вказує, що два так званих армійські корпуси на території ОРДЛО тепер переведені у підвищений ступінь боєготовності. Крім того, росіяни натепер створюють додаткові резерви озброєння та військової техніки поблизу українського кордону. А під прикриттям цьогорічних маневрів «Восток-2018» Російська Федерація передислокувала 300 танків Т-62 зі своїх східних районів до Ростовської області, що суттєво підвищило ударний потенціал їхніх військ. Збільшилася також кількість заходів оперативної та бойової підготовки новостворених російських угруповань — як на окупованих територіях, так і у прикордонні з Україною.

Також Росія суттєво наростила в тимчасово окупованому Криму потужне військове угруповання міжвидових сил, яке включає сухопутну, повітряну та морську компоненти. На сьогодні його чисельність становить 31,5 тисячі військовослужбовців. Причому за час анексії Росія найбільше наростила тут кількість ракетних протикорабельних комплексів, підводних човнів, оснащених «Калібрами», бойової авіації (як тактичної, так і армійської. — Авт.). Крім того, вона спромоглася значно модернізувати всю наявну на півострові військову інфраструктуру, приділивши особливу увагу відновленню військових аеродромів. Так Росія намагається встановити повний контроль над Чорним та Азовським морями і не допустити розширення участі країн партнерів України із НАТО в заходах із забезпечення судноплавства в усьому регіоні.

Запевняю український народ: ми обов’язково покараємо агресора за його підлість, зараз зібрано багатий і неспростовний доказовий матеріал неспровокованого нападу російських сил на українські військові кораблі у нейтральних водах. Воєнний стан жодним чином не обмежує прав українців і, як запевнив Верховний Головнокомандувач Збройних сил України, у повному обсязі режим воєнного стану застосують винятково у разі наземної російської збройної агресії. Але наше військо готується. Знаю, що багато патріотів, ветеранів АТО і резервістів першої черги уже виявили своє бажання долучитися до заходів із захисту Української держави. Дякую вам, дорогі наші побратими: ваша позиція зараз доводить, що у нас буде кому захищати нашу незалежність, наш вибір та вектор розвитку.

Наразі ми проводимо активну роботу з нашими партнерами із НАТО. Переконаний: із цієї ситуації ми вийдемо сильнішими, а наша співпраця з країнами НАТО лише набуде подальшого імпульсу до якісно вищого рівня роботи. Її результати ми побачимо найближчим часом. Днями я мав дуже вдалу зустріч із представниками Офісу зв’язку НАТО, тоді ж Україна вперше скористалася положеннями Хартії НАТО — Україна, які дозволили скликати зустріч Комісії НАТО — Україна. Тобто нас чують і підтримують. Так само результативним було й ініційоване Києвом засідання Радбезу ООН. Альянс однозначно збільшує свою присутність у Чорноморському регіоні — в цьому Президента України запевнив генеральний секретар НАТО.

Варто зауважити, що для адекватної жорсткої відповіді на дії Росії в Азовському морі потрібно мати достатній комплект сил, якого зараз бракує. Понад 20 років Україна не вживала заходів щодо військово-морської присутності на Азові. За ці роки лише один раз корабель ВМС заходив в Азовське море. Ми зараз фактично починаємо з «чистого аркуша», зосередивши першочергові зусилля на обороні морського узбережжя, утворивши комплект сил морської піхоти й берегової артилерії, спроможний не допустити висадки десанту противника.

У перспективі ми нарощуватимемо зусилля задля забезпечення нашої присутності в морі, щоби там не виникало таких ситуацій, як зараз, пов’язаних із затриманням чи іншими ворожими діями щодо наших суден. Це комплексна робота, яку проводимо не тільки за рахунок заведення нових катерів. Нам важко у згаданому аспекті тягатися з Росією. Тому посилюємо і ППО України, зокрема через вищу щільність відповідних засобів. Нові українські ракети, розробка й випробування яких перебувають на завершальному етапі, дадуть можливість значно покращити потенціал оборони нашої території та узбережжя. Ми повинні правильно розташувати ці ракети й використовувати лише для захисту своєї країни.

«ВІЙСЬКО ПОВЕРТАЄ ІМІДЖ СОЦІАЛЬНОГО «ЛІФТА»

— Пане міністре, у контексті кадрового питання хочу поцікавитися, чи задоволені ви тим, як відбувається розбудова сержантського корпусу і взагалі виховання у війську лідерів?

— Звісно, я не зовсім задоволений темпами створення сержантського корпусу. Причин багато, чому він не витримує бажаних темпів розбудови. Передусім це брак належного фінансового ресурсу та кадрового потенціалу — тих, хто це робитиме, — і взагалі кадрової роботи. Для того щоб сформувати якісний сержантський корпус, не досить мати лише високе грошове утримання чи надати пристойний соціальний пакет, приміром, вирішивши квартирне питання. Потрібно також підібрати людей, здатних приймати рішення, відповідати за них, швидко реагувати на загрози. Тобто серйозна мотивація повинна «сплавитися» воєдино з реальними лідерськими якостями. Це проблема, до речі, не тільки підготовки сержантського складу, а й офіцерського. Навіть при вступі у наші вищі навчальні заклади практично немає можливості одразу визначати схильність абітурієнтів до лідерства. Так, необхідні якості формують у процесі навчання, але ж ефективніше в тому сенсі працювати зі здібною до цієї роботи молоддю. Ми не говоримо, що до нас приходять погані люди, просто декому бути лідером дуже важко.

От, старший прапорщик Олександр Косинський (начальник управління з питань роботи із сержантським складом Генштабу ЗСУ. — Авт.) точно має лідерські якості. І таких має бути значно більше, аніж є зараз. Але тут багато чого залежить і від офіцерського корпусу. Офіцер має зрозуміти: сержант — його найближчий помічник, колега, партнер, а не просто підлеглий, якому можна лише наказувати. Сержант — авторитет, який знає теоретичні засади своєї справи й володіє чималим практичним досвідом і найвищим рівнем особистої підготовки. Це взірець — не менше. Загалом готувати сержантів і старшин допомагають міжнародні партнери. Працюємо над мотиваційним «кейсом», щоби на сержантські посади ішли кращі й щоб їхня місія стала почесною.

— Коли військовим суттєво покращили грошове утримання, в суспільстві, на додачу до патріотичної хвилі, почало відроджуватися призабуте сприйняття військової людини як представника середнього класу. Армія знову повертає собі імідж соціального ліфта?

— Так, все правильно. Але варто не забувати, що не тільки в українському війську, а й навіть у найпотужніших, найкраще забезпечених арміях світу, не грошове забезпечення чи інші подібні блага, хай би якими значними були вони, є визначальним чинником престижності служби. Це важливий, безсумнівно, елемент, але не найголовніший. У державі варто проводити комплекс заходів, щоб професія військового була почесною, конкурентною та престижною на ринку праці. І на вже згаданий нами чинник нашаровується аспект об’єктивної подачі інформації про армію, фінансовий ресурс, який держава надає для Збройних сил, соціальні можливості чи переваги людей, які йдуть на службу. Важливою та сучасною є можливість наших військових працювати над собою, вдосконалюватися не лише за основною спеціальністю. Нещодавно я дав завдання начальникові Генерального штабу щодо людей, які на лінії зіткнення виконують таку важливу функцію, як готування їжі. Більшість із них не мають належної фахової підготовки — цей функціонал їм довіряють самі побратими. І коли ці люди виходять із передової в місця відновлення, з’являється шанс закріпити ці успішні польові навички, запропонувавши їм поїхати на навчання й отримати відповідні професійні сертифікати фахових кухарів. Тобто армія — це розвиток.

— Уже відомо, що наступного року мінімальне грошове утримання в ЗСУ зросте до 10 тис. гривень, а загалом рівень зарплат піднімуть на треть. Що для сектору оборони дає бюджет-2019, які пріоритети?

— На все грошей нам точно не вистачає, але цей бюджет на 20 мільярдів гривень більший за той ресурс, який надали на 2018 рік. Ми постійно вибираємо першочергові пріоритети, яких із часом стає більше, бо з’являються нові виклики. Приміром, добігає кінця термін використання техніки, змінюється ситуація із запасами, зокрема боєприпасами, якими потрібно забезпечувати не лише поточні бойові дії, а й здатність оборонятися в разі ускладнення обстановки. Необхідно покращувати соціальний пакет військових, триває дорожчання комунальних послуг, що теж вимагає додаткового ресурсу, як і гостра потреба створення умов та інфраструктури для військових частин. Триває системна робота, але наш фінансовий ресурс досі недостатній. Наш мінімальний запит (3% від ВВП відповідно до закону України «Про національну безпеку». — Авт.) становив 112 мільярдів гривень на рік, отримали ж з певними дискусіями дещо менший та недостатній для повного задоволення наших потреб бюджет. Отже, визначені такі основні пріоритети фінансування на 2019 рік:

1. збільшення не менше ніж на 30% розмірів грошового забезпечення військовослужбовців;

2. розвиток, закупівля, модернізація і ремонт озброєння та військової техніки;

3. матеріально-технічне забезпечення військ, передусім у районі проведення операції Об’єднаних сил.

Є визначальні реалії, які формують той коридор можливостей, в якому ми рухаємося до поставленої мети: наш військовослужбовець повинен не лише володіти рівнем підготовки й навченості, забезпеченості сучасним озброєнням і технікою, що відповідає стандартам НАТО. Він повинен мати не гірший, аніж в Альянсі, пакет мотивації до сумлінної служби. І потрібно, щоб цей пакет вигідно вирізнявся на нашому ринку праці у кращий бік.

«НАШІ ПІДПРИЄМСТВА І НАВІТЬ БАГАТО УКРАЇНЦІВ НЕ БУЛИ ГОТОВИМИ ДО ЧЕСНИХ ВЗАЄМИН З АРМІЄЮ»

— А що буде з військовою освітою, яких на часі змін очікувати тут?

— Військову освіту однозначно потрібно реформувати. З наступного року ми розпочнемо активну фазу цього процесу. Це зміни підходів до підготовки військовослужбовців та відбору тих, хто їх навчає. Так ми досягнемо своєї мети. Досі існувала норма, що викладачі у вишах при підготовці командира взводу чи викладанні дисципліни «взвод у наступі» обов’язково мали бути кандидатом наук, доцентом чи професором. Педагоги просто відірвалися від реальної ситуації у військах. Ці стандарти недобре вплинули на професійну якість випускників. Майбутній лейтенант навчається чотири-п’ять років. Але навчальна програма на 70% наповнена загальними дисциплінами, а решта — те, що потрібно для військового функціоналу. Тому і рівень підготовки таких офіцерів не надто високий. Оскільки я 12 років керував академією, то маю чітке поняття, що необхідно змінити. Ви побачите все це з нового року. Перші результати, звісно, настануть не так швидко, бо система освіти перевантажена застарілою нормативно-правовою базою, яку потрібно осучаснити. У цій роботі нам допоможуть експерти із НАТО.

— Зараз надзвичайно важливо розбудовувати гуртожитки, казарми, нові військові частини, полігонну інфраструктуру, арсенали і сховища тощо. Але ми бачимо, що не всі об’єкти здаються як слід у сенсі якості й не завжди вчасно. Наскільки ця проблема є серйозною?

— Відверто кажучи, це величезна проблема. Коли ми почали реформувати армію, то зіткнулися з певними етапами, які поступово розкривали масштабність цього виклику, який стосується не лише формальної відбудови. На першому етапі він стосувався форменого одягу. Коли нам намагалися «упхнути» замість однієї тканини іншу, дурили на розмірах та комплектації, інколи це проскакує і зараз. Наші підприємства і навіть багато українців не були готовими до чесних взаємин з армією.

— Чому?

— А тому, що була вже усталена зацікавленість в існуванні в армії людей, котрі звикли брати гроші, проте не виконувати своїх функціональних обов’язків. А підприємства постачали все що завгодно, тільки не те, що треба, бо звикли до того, що військовим можна спихнути будь-що. Звісно, тепер ця проблема більш-менш розв’язана. Не меншим викликом стала і потреба осучаснення принципів організації харчування військовослужбовців. Це справді важке завдання, бо лише цього року вдалося вийти на показник, що 50 наших частин та підрозділів перевели на нову систему харчування відповідно до каталогу. Тобто саме 2018-го докорінно переламали ситуацію. Чому так? А тому, що сумнозвісні консорціуми, створені керівниками минулої генерації, звикли до зовсім інших порядків, стандартів та відповідальності. От візьміть навчальний центр «Десна». Там ми теж перейшли на нову систему харчування. І почали приймати на роботу людей, які раніше там працювали в цій сфері. От вони приходять до начпрода й запитують: «А кому нести?». Він не докумекав і перепитує: «А що нести?». Дівчата-кухарі здивовано кажуть: «Продукти, звісно ж. Коли ми були в консорціумі, тоді діяла норма, скільки ти можеш винести з собою продуктів. Зарплати ж маленькі. Треба було тільки ділитися». І цю ситуацію ми ламаємо скрізь.

Щось подібне у нас виникало і з будівництвом. От одна будівельна компанія взяла підряд на кілька наших об’єктів. Ми, відповідно, надали їм передоплату. І що вони перше зробили, як гадаєте? Не вгадаєте, певно... Так-от, керівник цієї фірми одразу придбав Mercedes класу GL (кросовер люксової серії, вартість нового — майже два мільйони гривень. — Авт.), але будівництво практично зупинив, бо сказав, що у компанії немає коштів! Доки підприємства не зрозуміють, не пройдуть оті «кола пекла», що з нами треба працювати по-чесному, нічого доброго не доводиться чекати. І нехай затямлять: якщо снаряд не літає, ми його не купимо, якщо немає на майданчику тієї стіни, яку повинен вимурувати будівельник відповідно до проекту й термінів, ми розірвемо угоди з такими компаніями. Досить! Час відмовлятися від «старорежимної» звички заробляти «живі» гроші на держзамовленнях загалом і на армії зокрема. Пора зрозуміти: це стає банально невигідно. Той, хто це зрозумів, уже добудовує розпочаті навесні гуртожитки або чесно заробляє на інших контрактах з армією.

— На продовження цієї теми — запитаю про нагальність перегляду діючих принципів держзакупівель, які поширюються на Міноборони. Чи не час їх переглянути?

— Без сумніву, змінювати цю систему потрібно. Ми вже підготували свої відомчі пропозиції до президентського законопроекту з огляду на нашу практику. Технологія та підходи, які діють на майданчику ProZorro, потребують серйозного вдосконалення. Так, принцип перемоги пропозиції з найменшою ціною нерідко призводить до того, що доводиться укладати угоди з компаніями, які спочатку займаються демпінгом, а потім не можуть виконати взяті зобов’язання. Наочний приклад. В Одесі, в якій багато безквартирних військових моряків, досі не можемо здати 80-квартирний будинок у центрі міста тому, що забудовник не виконав як слід умови контракту. Залишилося виконати десь 10% робіт, але вони просто втекли. А ми не можемо розірвати з компанією договір, бо досі не знайшли директора, який зник у квітні. А зараз уже грудень. Питання вийшло в судову площину — а там справи вирішуються не так швидко, як того потребують родини наших офіцерів і контрактників. І схематично подібних проблем ще чимало.

«БАГАТО НАШИХ АРМІЙСЬКИХ ТРАДИЦІЙ ПОТРІБНО ЗМІНЮВАТИ»

— Поговоримо про ментальну перебудову українських військових. От наше з вами покоління зростало в реаліях радянської школи, інституту й навіть армії. Чи можлива така перебудова для людей середнього і старшого віку, які зараз служать у війську?

— Переконаний, що можлива. Принаймні я себе не вважаю в цьому сенсі втраченим. І таких дуже багато. Ми якраз — ті, хто народилися в Радянському Союзі — маємо стати містком між різними генераціями українців. Щоб наші діти жили вже в якісно іншому суспільстві, тож наше завдання зробити для цього все можливе. І вік тут не має суттєвого значення. Адже відомо, що є люди, які умовно вже народжуються старими — духовно немічними, кволими, безініціативними. А є біологічні старці, які довіку залишаються прихильниками прогресу, практикуючи повноцінне життя і здатність мислити сучасно. Якщо чесно, зі старшим поколінням варто працювати — і ви переконаєтесь, що надія є. Це доводить і український досвід після 2014 року. Якщо порівняти менталітет наших військових тоді й тепер, різниця разюча. Знаю багатьох керівників, генералів, щодо яких я думав, що точно не зможу з ними працювати, настільки їхній стиль, думки, рішення входили у дисонанс із реаліями. Але з часом люди здатні робити висновки і працювати над собою. Звісно, не всі. Розумію, що тут нас критикують і навіть «б’ють». Проте отак гуртом, усіх і зразу не можна відправити на пенсію тому, що це неможливо і так ми швидше втратимо армію. Зараз ми сформували або доформовуємо певний професіональний масив військових людей, перевірених у серйозних випробуваннях та діях. Ці люди перебували у складних умовах, вони вижили під обстрілами, навчилися воювати і керувати в екстремальних ситуаціях. Тепер ми починаємо кращих і найбільш підготовлених піднімати на належні управлінські щаблі. Але справді багато наших армійських традицій потрібно змінювати...

Розмовляв Геннадій КАРПЮК, військовий журналіст
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments