Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Самоізольована комунікація

Ефективний зв’язок із суспільством не є якимсь елементом шоу-бізнесу чи піаром, а є однією з найбільш значущих стратегічних деталей державної політики
10 червня, 2020 - 20:12
ФОТО НАДАНО ОП

Це все ж таки сталося. Днями на Банковій визнали, що там не завжди правильно вчиняли в питаннях комунікацій. Ба більше, в Офісі Президента озвучили також ідею про створення президентського пулу для медіа. Велопрогулянку Володимира Зеленського з журналістами резиденцією Залісся можна вважати неофіційною репетицією цього задуму. Сама ідея такого пулу для України геть не нова. Журналісти, які фахово й об’єктивно висвітлюють діяльність Президента, необхідні суспільству. Але чи справді вони потрібні Президенту? Адже ще до виборів Володимир Зеленський просто заявляв представнику медіа, що він йому нічого не винен. У разі ж включення до президентського пулу лояльних і наближених до Банкової журналістів кількість піни в теплій ванні Президента лише збільшуватиметься, а владна комунікація від цього вкотре постраждає.

Насправді, комунікаційні проблеми існували задовго до початку каденції теперішнього Президента. Адже спілкування з громадянами часто імітувалося або більше перебувало на папері чи на задвірках державних пріоритетів. Що ж стосується нинішньої влади, то в цій царині вона нібито мала би бути на голову вище від попередніх. Принаймні такий висновок можна було зробити під час минулорічних президентських перегонів, коли яскраві відеоролики, велелюдні дебати на стадіоні, інтерактивні сторінки в соцмережах максимально наближали тоді ще кандидата Зеленського до звичайного виборця в умовних Великих Вуйках. Здавалося б, який ще кандидат на найвищу державну посаду є ближчим до людей, аніж цей. Так, нехай він не з’являється особисто на телеканалах. Нехай його не зустрінеш на якомусь політичному мітингу. Але ж ось він тут, зовсім поруч, на екрані смартфона такий простий, щирий і взагалі весь такий «свій хлопець». Яскраві та вірусні відео з провокативними назвами з уже Президентом Зеленським продовжували стрімко ширитися мережею. І справді, здавалося б, нащо потрібні ті журналісти, якщо контент із Президентом Зеленським і так має мільйони переглядів і лайків. Ось же вона, пряма комунікація з громадянами.

Але минав час, а процесу дієвої комунікації влади з суспільством так і не було налагоджено, а самі «відосіки» стрімко почали втрачати свій бунтарський запал, а заразом й авдиторію. Не рятували ситуацію ні задушевні розмови з автомобілем «Тесла», ні рекордний за тривалістю пресмарафон, ні навіть шепотіння Андрія Богдана на президентське вухо. Брак спілкування з громадянами та вакуум інформації породжували виникнення не надто надійних джерел інформації, різноманітних телеграм-каналів й  інших «джокерів». 

Отже, Президент Зеленський швидко перетворився на заручника як самого темпу, так і методів комунікації, започаткованих ще командою кандидата Зеленського. Абстрактність авдиторії, ілюзія діалогу, розмитість риторики, свідоме уникання швидкого й особистого реагування на події під час виборчої кампанії продовжилися і після інавгурації, коли важливими слугують саме чіткість й оперативність. Як наслідок, спілкування з громадянами Володимира Зеленського як і рік тому досі часто складається зі слоганів та мемів, ніж із простих і дієвих наративів.

Здавалося б, лише вчора Президент Зеленський виголошував у сесійній залі парламенту свою інавгураційну та сповнену надій промову, а вже сьогодні в тому самому приміщенні звинувачує Кабмін у провалі комунікації. Наче ще нещодавно «зробили їх разом», а вже зовсім згодом встигли наробити дурниць із роз`ясненнями щодо медичного вантажу літака «Мрія», ресторану «Велюр» і «плівок Лероса». Те саме стосується і некомпетентних пояснень щодо збиття українського літака в Ірані та візиту шостого Президента України до Оману, щодо якого Володимир Зеленський особисто, чомусь, пояснив лише під час нещодавньої пресконференції. Тобто через понад чотири місяці. Складно назвати блискучою  комунікацію влади і щодо таких сенситивних тем, як: обмін полоненими, розведення військ на Донбасі, «формула Штайнмайєра», земельна реформа, а сьогодні ще й медична реформа. Згадавши про Донбас, варто відзначити і відсутність ефективного діалогу з тими громадянами, які проживають на тимчасово окупованих територіях. До того ж комунікація на іноземну авдиторію теж відчутно шкутильгає. Не здатні завадити цьому ані Володимир Зеленський з його численними інтерв’ю для відомих закордонних медіа та виступами на представницьких міжнародних майданчиках, ані кволе та паралізоване епідемією коронавірусу Міністерство закордонних справ України. 

Ефективні комунікації аж ніяк не є якимсь елементом шоу-бізнесу або піаром, розрахованим на короткочасний ефект, а однією з найбільш значущих стратегічних деталей державної політики. Що швидше на Банковій це усвідомлять і зрозуміють власні прогріхи, то більшою буде вірогідність, що принаймні до наступної щорічної пресконференції глави держави там навчаться не лише інформувати, а й ефективно комунікувати. Інакше рятівного «ефекту Голобородька», що і так стрімко вивітрюється, для потенційного «президента Зеленського дубль два» може виявитися вкрай замало.

Максим КИЯК, кандидат філософських наук, експерт Ради зовнішньої політики «Українська Призма»; Сергій СОЛОВЙОВ, кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст
Газета: 
Рубрика: