Шанси на автокефалію

Москва очікувано розгорнула активну діяльність проти надання Синодом Константинопольського Патріархату Томосу у справі визнання української церковної автокефалії. Одним із головних напрямів, звичайно, є сама Українська православна церква Московського патріархату і окремі політики або бізнесмени, які вважаються «своїми» для Кремля.

«За інформацією ІС, у межах заходів із протидії отримання автокефалії Українською православною церквою, вище духовенство УПЦ МП отримало вказівку з Москви провести зустрічі з впливовими українськими політиками, бізнесменами, державними діячами, представниками іноземних дипломатичних та експертних кіл в Україні, з якими вдається встановити контакт, — пише у себе на сторінці в «ФБ» народний депутат Дмитро Тимчук. — Поставлена Москвою мета таких зустрічей — сформувати стійку думку і переконати максимально можливу кількість гравців, які мають реальні можливості впливати на реалізацію державної політики та прийняття рішень в Україні, в тому, що створення Української помісної православної церкви та отримання нею автокефалії недоцільно з різних причин. Таким чином у Москві планують сформувати певну «ініціативну групу», яка допоможе УПЦ МП реалізувати подальші заходи щодо блокування об’єднавчих процесів в Українському православ’ї і прийняття рішення про надання автокефалії Української церкви».

«4 травня у Варшаві перебував народний депутат України В.Новинський, який у контексті поставленого з Москви завдання створення «ініціативної групи» з блокування надання автокефалії Української церкви зустрічався з єпископом Польської автокефальної православної церкви митрополитом Савою (митрополит Варшавський), — додає Дмитро Тимчук. — Останній продовжує зберігати проукраїнську позицію (з 2008 р. — почесний доктор богослов’я Київської духовної академії). Разом із В.Новинським, як і під час його недавнього візиту в Стамбул, до Польщі прибули керуючий справами УПЦ МП митрополит Антоній та інші представники, в т.ч. заступник голови відділу зовнішніх відносин УПЦ МП протоієрей М.Данілевіч. Завданням делегації було переконати митрополита Варшавського в недоцільності надання автокефалії Українській церкві».

Які наслідки можуть мати контрдії Москви? В чому суть протистояння в боротьбі за українську помісну автокефальну церкву? Які шанси в отриманні Томосу від Константинопольського Патріархату? Відповіді в інтерв’ю з провідним науковим співробітником Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України, доктором філософських наук, професором Олександром САГАНОМ:  

— Я вважаю, що діяльність УПЦ МП і Новинського не вплине на рішення Константинопольського патріархату. Активність московських сил очікувана і закономірна, тому що вразі проголошення Томосу МП втратить позиції в Україні, а отже, можливість впливати у великих масштабах на православних віруючих в Україні. Адже не секрет, що на сьогодні це фактично відкритий політико-духовний канал втілення в Україні так званого «русского мира». Зустріч, зокрема з главами православних церков, Новинського і йому подібних є відвертим втручанням у церковні справи. Але вся ця діяльність немає сенсу, тому що Томос про надання автокефалії український церкві вирішується в Константинополі.

— У чому тоді сенс зустрічей Новинського і представників УПЦ МП із главами інших православних церков?

— Вони сповідаються, що вразі проголошення Томосу Константинопольським патріархатом його не визнають інші православні церкви. В цьому і полягає їхня мета — формування такого собі проросійського табору, який не визнає Томос, таким чином уже сьогодні тиснучи на Константинополь. Але та сама Польська автокефальна православна церква сама отримала Томос від Константинополя 1924 року. І що цікаво, в тому Томосі чітко вказано, що Київська митрополія відійшла до Московської патріархії не за приписами канонічних прав. Це був болісний удар по Московській патріархії, бо це є фактичним підтвердженням, що Київська митрополія не є канонічною територією Московського патріархату. Для того, щоб якось згладити ситуацію, МП 1948 року видав свій Томос про автокефалію Польської православної церкви, де немає згадки про події 1686 року.

Але сьогоднішні дії Москви не мають сенсу. Чому? Тому що є чіткі канонічні підставити щодо прохання про надання Томосу, які визначають: якщо є політично-адміністративне утворення, то воно має підставити просити визнати його церковну самостійність. І є традиція щодо надання автокефалії — вона пов’язана із діяльністю Константинопольського патріарха. 10 з 14 автокефалій, які існують на сьогодні, утворені якраз через надання Томосу від Константинопольського патріархату. Чотири східні патріархи, їхні автокефалії, підтверджені Вселенськими соборами. Москва ж постійно намагається провести ідею про те, що автокефалію також може надавати Церква-Матір. Але у випадку з Україною їхній аргумент не працює, тому що саме Константинопольський патріархат є Церквою-Матір’ю для Київської митрополії.

Отже, для Москви сьогоднішня ситуація є панічною і критичною, тому що вона втрачає не тільки канонічну територію, якою вважає Україну, хоча це не відповідає канонічним підставам, а й велику громаду, а головне — вкрадену історію, на якій вона тримається. Якщо в Україні буде своя помісна церква, Московський патріархат в Україні буде змушений реорганізуватися в екзархат Московської митрополії в Україні. Відповідно підстав тягнути свою історію від Хрещення Русі-України вони вже не матимуть і будуть змушені зосередитися на даті — 1448 рік, коли самопроголосили свою автокефалію, розділивши таким чином Київську метрополію на дві частини.

— Чи існує якесь розділення серед православних церков у ставленні до ймовірного проголошення Томосу Константинопольського патріархії?

— Думаю, проблем у сприйнятті в православному світі цього Томосу не повинно виникнути. Так, Московська патріархія буде використовувати весь свій арсенал щодо церков, на які вона може вплинути. Але їх не так багато. Радше, йдеться про Болгарську церкву та про Антиохійську церкву. Багато розмов щодо Грузинської церкви, але, думаю, вона підтримає Константинополь. Той факт, що Грузинська церква у 2016 році не приїхала на Всеправославний собор, не повязаний із тиском на неї Москви, а швидше йдеться про домінування антиканонічних настроїв. Вони порахували один із документів Собору занадто канонічним і тому не приїхали, таким чином проявивши свою незгоду. Навіть Сербська церква, яка вважається союзником Московського патріархату, 2016-го заявила, що не візьмуть участь у Соборі, але все одно приїхали. 2016-го Москва також намагалася внести своє бачення, а саме протягнути всеправославну норму про те, що нові автокефалії повинні погоджуватися з старими автокефаліями, тобто щоб вони мали повний консенсус і підтримку інших церков. Але, як ми знаємо, РПЦ не приїхала на Собор, а отже, ця норма автоматично відпала.

— Наскільки могли б допомогти справі об’єднання Української православної церкви і її незалежності «релігійні» законопроекти, які є в парламенті?

— Їх декілька, але є два ключові, які підготовлені за допомогою експертної думки. Це законопроект №4128, який визначає механізм зміни юрисдикції православної громади, тобто переходу з однієї юрисдикції до іншої. Чому? Тому що сьогодні у нас законодавством визначена така можливість, але механізмів для її реалізації немає. Це призводить до юридичних нонсенсів і різних трактувань суддями однієї і тієї ж ситуації. Для одних суддів виявляється, що достатньо, щоб 50% громади заявила про свій перехід, а для інших недостатньо і 90%. І це призводить до таких абсурдних ситуацій, коли 99% громади переходить від однієї юрисдикції до іншої, а майно доводиться залишати в старій юрисдикції.

Ще один законопроект №5109 визначає те, що Московська патріархія в Україні повинна мати відповідну назву. На сьогодні церкви цієї єпархії мають назву «Українська православна церква», що не відповідає православним канонам, бо вона не має ні автономного, ні автокефального статусу. До 2007 року вони називалися УПЦ МП, це було записано в їхньому статуті, але потім вирішили сховати МП, щоб зняти прив’язку до Москви. Вони пішли на таке собі маскування, знаючи що за соціологією втрачають своїх прихильників. Це, повторюю, є порушенням канонів і всякої логіки розвитку православ’я.

Отже, прийняття першого законопроекту могло б значно спростити реалізацію конституційних прав православних щодо належності до тієї чи іншої юрисдикції і приналежності майна, яке має залишатися в більшості громади. Прийняття другого законопроекту припинило б спекуляції належності чи неналежності УПЦ МП до Московського патріархату.

Чому ці законопроекти поки не можуть прийняти у Верховній Раді? Знову ж таки через діяльність Новинського, який намагається тримати ці питання під своїм контролем. Законопроект №4128 навіть виносився на порядок денний, але на цей день Новинський організував масовий приїзд кількох сотень людей під стіни парламенту, щоб таким чином натиснули на народних депутатів. В результаті цей законопроект зняли з порядку денного. Офіційна версія — фізично не встигли розглянути, а неофіційна — щоб не провокувати якісь безпорядки.

— Як ви оцінюєте шанси надання Томосу про автокефалію Українській православній церкві Константинопольським патріархатом?

— Я вважаю, що поки в нас не буде незалежної Української православної церкви, наша політична незалежність є незавершеною. Ще 1990-х рр. Збігнєв Бжезінський попереджав, що навіть якщо 20% вашої релігійної мережі буде контролюватися ззовні, ваша політична незалежність може бути вразливою. І історія це підтвердила — ми маємо війну і постійні намагання дестабілізувати ситуацію в Україні. А тому визнання автокефалії Української православної церкви і її входження в диптих нових православних церков нарешті завершить процес нашої політичної незалежності і зробить його незворотним. Зрозуміло, що Москва використовуватиме всі свої можливості, не тільки церковні, а й економічні і політичні, щоб Україна не отримала Томос від Константинопольського патріархату. Нещодавно, до речі, Варфоломій заявляв, що він отримує безпрецедентний тиск через це питання. Але на сьогодні наші шанси надзвичайно високі. Я думаю, що не менш ніж на 90% ми все-таки отримаємо позитивне рішення.