У якій формі буде реалізований запит на «нові обличчя»

Після останніх соціологічних даних, які свідчать про друге місце в президентському рейтингу шоумена Володимира Зеленського, тему його можливої участі у виборах почали обговорювати з новою силою. Згідно з останнім опитуванням, проведеним КМІС, Центром Разумкова і Соціологічною групою «Рейтинг», Зеленського серед тих, хто визначився і має намір голосувати, готові підтримати 11,4 % виборців.

Перше місце з відривом стабільно утримує Юлія Тимошенко (20,7%). Однак варто звернути увагу, що місця з другого і нижче (Петро Порошенко — 10,3%; Анатолій Гриценко — 9,9%; Юрій Бойко — 8,7; Олег Ляшко — 7,6%...) розташовуються достатньо щільно, а отже, враховуючи похибку репрезентативності (в даному разі вона становить не більше ніж 1%) все не так однозначно.

Разом з тим, соціологи відзначають стабільне зростання рейтингу Зеленського. Аналогічна ситуація з підтримкою Тимошенко. Сам комік так відреагував на своє друге місце: «Якщо боротися, то боротися. У Тимошенко перше місце, у мене друге, — гарна бійка. Але я думаю, що як справжній чоловік я поки зобов’язаний пропускати жінку вперед». Втім, на питання — чи збирається Зеленський брати участь у виборах, він відповів «залишимо це рішення на майбутнє».

Те, що в західних країнах має місце перемога на виборах людей з незвичними для політики професіями, давно вже не секрет. Актори, коміки, навіть клоуни — все це Європа проходила. Однак для країн з усталеними демократіями, напевно, це не є чимось екстраординарним. Хоча кожний конкретний випадок, звичайно, має свої причини і пояснення. В Україні ж ситуація особлива. В чому вона полягає?

Перше. Те, що в нашій хоч і молодій державі за 27 років після відновлення незалежності на президентській посаді так і не з’явився, умовно кажучи, «український Вашингтон», спонукає людей продовжувати його шукати. Тим паче, після всіх трагічних подій в країні, коли люди віддавали життя, щоб змінити систему, або щоб зупинити російського агресора. Хоча те, що такої людини не було в кріслі президента, не означає що її не було в політикумі. Як неодноразово писала головний редактор «Дня» Лариса Івшина: «В 1999-му був президент — не було народу, в 2004-му був народ — не було президента...».

Друге. Звідти і велике розчарування людей у політиках, коли з переліку кандидатів вони не можуть знайти «свого», тому в більшості голосують, як показує практика, проти когось. Згадані соціологічні дані свідчать про великий антирейтинг до потенційних кандидатів. Очолює його Петро Порошенко. Серед тих, хто має намір голосувати за жодних обставин не кинули б свої бюлетені за чинного президента 51,4% виборців. Далі — Арсеній Яценюк — 27,6%; Юлія Тимошенко — 27,5%; Олег Ляшко — 25,5%; Юрій Бойко — 22% і т.д. Володимир Зеленський для порівняння має 8,4%.

СЬОГОДНІ КАДРИ З ТЕЛЕСЕРІАЛУ «СЛУГА НАРОДУ-2» СПРИЙМАЮТЬСЯ ЯК ПОЛІТИЧНА РЕКЛАМА ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО... / ФОТО З САЙТА  «1+1»

Третє. Низький рівень більшості українського політикуму свідчить не тільки про його якість, а й про стан суспільства, зокрема і журналістики (не всієї звичайно), яка допомагала йому деградувати. «Логічно — попса породжує політиканство і, навпаки, політиканство породжує попсу. Якщо суспільство дозволяло і заохочувало знущання з серйозної політики, а «жовту» пресу називало аналітикою, — воно зобов’язано отримати «бонус», — пише Лариса Івшина у своїй сторінці на «ФБ».

Що думають експерти?

КРИЗА «КУЧМІЗМУ»

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Iнституту соціології НАН України:

— Зеленський для півдня, центру і сходу України є тим самим феноменом, що й Вакарчук для львів’ян. Ці люди розчарувались у колишніх регіоналах, і взагалі у всіх, хто вийшов з часів Кучми. Ці люди не хочуть повернення до старих часів, при цьому не хочуть підтримувати нинішню владу, адже вбачають, що вона по суті є продовженням тих часів, відповідно не здатна докорінно змінити стан речей. На мою думку, нам не вистачає ліберального поміркованого політика, який міг би знайти точки дотику як між різними куточками України, так і між інтересами всіх верств населення. Так як такого політика у нас немає, народ орієнтується на тих, хто здається йому хоч якоюсь альтернативою. В даному випадку вони орієнтуються на шоумена, який, до речі, є успішним менеджером.  Можливо, в ньому вбачають людину, яка з одного боку, репрезентує інтереси центральної та південно-східної України, а з іншого боку, він не буде такою одіозною фігурою, як колишні регіонали, які по суті є «нащадками» Кучми. Зеленський, мабуть, єдиний, хто до цієї плеяди не належить, а отже, користується певним кредитом довіри. Взагалі це є показником того, що в суспільстві існує величезний попит на нових постатей. Старі фігури викликають в суспільстві в найкращому разі апатію, а то й роздратування. Тому ми й маємо досить потужний антирейтинг основних кандидатів. При цьому, звичайно, будуть відбуватись спроби підкупити виборця, але я б не демонізував українців. Подивіться, що коїться в крамницях на ситому Заході, коли там оголошуються великі знижки. Це ми чомусь не помічаємо, а натомість кепкуємо з українців, яким роздають безплатні набори в умовах кризи.

«ЄВРОПА, НАТО, ВІЙНА, ЕКОНОМІКА… — ТУТ ПОТРІБНІ КОНКРЕТНІ МЕСЕДЖІ І ПРОГРАМИ»

Валерій ГОНЧАРУК, керівник Департаменту виборчих технологій Агентства моделювання ситуацій:

— «Феномен Зеленського» полягає в тому, що він не асоціюється зі старими силами. Але тут питання в тому, що не всі ті, хто каже, що проголосують за Зеленського, дійсно за нього проголосують. Вони взагалі можуть не прийти на вибори, адже електорат Зеленського — це аполітичний електорат. Тому вони й не ведуться на політичні заклики чи суто політичні фігури. Сам Зеленський досить прозоро говорить про те, що він не є політиком. Суспільство втомилося від політики, тому що її представники себе дискредитували. 1998 року у нас вперше була застосована змішана система, і приблизно на таких саме гаслах як у Зеленського до парламенту потрапила «Партія зелених». Вони так само себе дистанціювали від політики. Зрештою вони самі себе дискредитували і перестали бути цікавими. І це не суто українських феномен. На Заході так само є подібні приклади. У нас все це накладається на економічне падіння, тривалу війну, людські втрати, певну деморалізацію та втому. При цьому, маємо хвилю старих політиків, які походять з пулу 1990-х років. Безумовно, суспільство навіть психологічно вже відштовхує ці персонажі. Таким чином формується протестний електорат, який буде шукати не лише альтернативну політичну силу, а й взагалі інший образ лідера. Але не зрозуміло з якими меседжами до влади будуть йти Зеленський чи Вакарчук, якщо будуть йти. Однак, багато говорять і пишуть про те, що за Зеленським стоїть Коломойський, а за Вакарчуком Пінчук. Тому дуже важливо почути, що саме пропонують ці кандидати. Європа, НАТО, війна, економіка... — тут потрібні конкретні меседжі і програми. Ефектними виставами із комедійних серіалів чи гарних пісень вже не обійдешся. Потрібна серйозна програма і серйозна команда. Інакше вони будуть сприйматись лише як маріонеткові кандидати.