Минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.
Євген Сверстюк, український письменник, доктор філософії, президент Українського пен-клубу

Важливий контекст...

Чи здатні росіяни на протести з іншим порядком денним?
25 січня, 2021 - 20:26

В Росії вперше після часів горбачовської Перебудови, можливо, за виключенням протестів на Болотній в 2011-му, вийшло так багато людей. Причому по всій території країни. Штаб опозиціонера Олексія Навального каже про 250 тис., але навіть якщо це цифра менша — для путінської авторитарної Росії це вже крок вперед.

Нагадаємо, після отруєння Навального, в якому він згодом звинуватив ФСБ і президента Володимира Путіна, опозиціонера перевезли до Німеччини, де він лікувався з серпня минулого року. Відновившись, 17 січня він повернувся до Москви, де його одразу затримали і помістили в СІЗО. Паралельно ним і його командою в YouTube був розміщений документальний фільм про корупцію у вищих ешелонах влади і будівництво величезного палацу для незмінного російського президента на березі Чорного моря в Геленджику. В цьому ж фільмі Навальний закликав росіян до масових протестів.  

І от минулої суботи в десятках російських міст вийшли тисячі людей з гаслами «Свободу Навальному!», «Путін — злодій!», «Геть царя!»... Що показали повсюдні мітинги:

— ґрунт для протестів є по всій РФ, але він поки обмежується молоддю, інші, в залежності від ситуації, з часом можливо приєднаються;

— протести і реакція на них відбувається приблизно за білоруським сценарієм, який продемонстрував, що жорстокий авторитарний режим мирними ходами не скинути, тим більше, якщо він має запас міцності;

— російська опозиція начебто і має лідера — Навального, але бачення того, як боротися на вулиці з силовиками, як організувати протестний потенціал людей, як перехоплювати ініціативу, а тим більше, брати владу — поки немає;

— російська влада однозначно зробила висновки з українських і білоруських протестів, плюс виходячи зі своєї природи вони будуть  — відключати, перекривати, розганяти, затримувати, бити і, якщо потрібно, вбивати — будь-що і будь-кого;

— судячи з усього, відповідна ситуація в Росії лише набиратиме обертів, причому, не треба виключати протистояння різних «башен Кремля», які можуть курувати історію з Навальним і використовувати протести;

— для українців головне пам’ятати, що РФ є державою-агресором і окупантом по відношенню до України, відповідно будь-які внутрішні кризи і протистояння, які послаблюватимуть кремлівський режим, на руку Україні;

— наскільки це правильно оцінюють і готуються до різних сценаріїв в українських владних коридорах — проблемне питання, поки спостерігаємо ганебні розборки в тому ж СБУ, і це у воюючій країні...

Звичайно, контекст аналізу цієї теми набагато ширший, що, власне, і показали дискусії в соцмережах. Наприклад Тетяна Кутковець пише: «Побачивши в стрічці демонстрацію росіян у Празі (плакат Інни Курочкіної з написом: «Визнати незалежність Ічкерії, повернути захоплені землі Грузії і Україні повинен новий президент.        — Ред.), виникло у мене до моїх друзів питання: А як думаєте, якби було щось таке в риториці політика ОН (Олексія Навального. — Ред.), скільки росіян вийшло б за нього на площі своїх міст?».

Абсолютно слушне питання і відповідно жвава дискусія під постом. Відповісти на поставлене Тетяною Кутковець питання складно, тому що його ніхто з російських політиків не озвучував і під таким гаслом не закликав людей вийти на вулицю. З одного боку, історія Росії і нинішній стан її суспільства свідчить про те, що з відповідною позицією (як на плакаті у Курочкіної) стати успішним політиком, тим більше президентом, в цій країні фактично нереально. До речі, відоме відео подружжя Навальних про «мальчик, водочки нам принеси, мы домой летим» (цитата з фільму «Брат-2»), з цієї опери. З іншого боку, це свідчить про паразитарне мислення і ставлення до своєї держави, яке не передбачає кардинальних змін в житті країни. Хіба що можливу заміну політичного режиму, до чого, скоріше, і прагне Навальний. 

Тоді ми, українці, маємо задатися питанням — що нам з того, якщо поряд з нами і далі житиме великий нереформований монстр, який нездатний віддати награбоване? Що нам чекати від російської опозиції, лідер якої раніше заявляв: «Я вважаю, що, незважаючи на те, що Крим був захоплений з кричущим порушенням всіх міжнародних норм, проте реалії такі, що Крим зараз є частиною РФ. І давайте не будемо обманювати себе. І українцям я сильно раджу теж не обманювати себе. Він залишиться частиною Росії і більше ніколи в доступному для огляду майбутньому не стане частиною України... Крим — це бутерброд з ковбасою, чи що, щоб його туди-сюди повертати?» (echo.msk.ru). 

До речі, днями глава МЗС України Дмитро Кулеба прокоментував особистість Навального, заявивши, що ним не варто зачаровуватись, хоча Україна підтримує його звільнення. «Ми не повинні зачаровуватися Олексієм Навальним з точки зору інтересів України. Я переконаний, що бутерброд доведеться повернути. Причому не надкушеним і свіжим, в гарному стані. Тут не повинно бути жодних ілюзій. І ще й вибачення доведеться йому принести за російську агресію, якщо Олексій Навальний в якійсь перспективі в результаті демократичних виборів очолить Російську Федерацію або займе якесь політичне місце в системі», — сказав Дмитро Кулеба (ukraina24.segodnya.ua).

Слід додати, що Росія має не просто повернути землі і вибачитися, а заплатити за нанесену економічну і моральну шкоду Україні. Більш того, відповідальні за злочини проти нашої країни мають понести покарання. Це не поверне життя вбитим українцям, як і здоров’я покаліченим, але так відбувається в цивілізованому світі, якщо, звичайно, РФ прагне стати його частиною. Якщо ж Навальний користується «фінтами» з «Брата-2», дотримуючись в питаннях України кремлівської позиції, то чи не є він так само небезпечним як і Путін?..

Так само невідомо наразі — чи матимуть продовження нинішні протести в Росії? А головне — чи здатні взагалі росіяни до протестів з іншим порядком денним, з метою не просто переформатувати політичний режим, а заради реальних демократичних змін у себе в країні, заради налагодження добросусідських відносин з сусідами?

«Авторитаризм пострадянського типу базується на силі, а не на народній підтримці, — пише у ФБ журналіст Віталій Портников. — І поки громадяни хочуть діяти за запропонованими цим режимом правилами, поки вони «гуляють», а не блокують, поки вони бояться силовиків, а не силовики — їх, немає ніякого особливого значення у якій кількості вони виходять на вулиці. На зміну політичної ситуації це все особливо не вплине. І очікувати, що такі прогулянки і протести вплинуть на результати виборів, теж вельми наївно — просто тому, що ніяких таких виборів ані у Росії, ані у Білорусі вже багато десятиліть немає.

Чи означає все це, що ситуація не може змінитися? Ще як може. Адже суть байдужості — вона не в тому, що населення не підтримує опозицію і Навального. Суть байдужості — вона в тому, що населення і владу не підтримує, йому просто все одно. У 1991 році світ з подивом спостерігав, як радянські люди без емоцій і навіть без розуміння того, що відбувається проводжали в могилу спочатку КПРС, а потім і Радянський Союз. Ось і росіяни також. Вони — лише глядачі в театрі, декорації якого незабаром впадуть їм на голови. Я не збираюся пророкувати, як саме це станеться — ніхто ж не знав, як саме впаде Радянський Союз, багато хто навіть не вірив, що він взагалі завалиться.

Але байдужість людей, розуміння ними того факту, що влада складається із злодіїв, бандитів і фальсифікаторів — важлива передумова майбутнього краху».

Як би не розвивалася ситуація в Росії, для України важливо розуміти сутність не тільки кремлівської влади, а й російської опозиції. Тим більше — готуватися до різних можливих сценаріїв розвитку в цій країні.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 
Рубрика: