Нехай думки, укладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого – відсотками з нього.
Тома Аквінський, теолог, святий католицької церкви

Важливий крок громадської мережі

ООН дослідить, хто «автор» «водної кризи» і «гуманітарної катастрофи» в Криму
3 червня, 2021 - 19:45
ФОТО РЕЙТЕР

Уже стало звичним, що Росія, порушивши десятки норм міжнародного права під час анексії Криму, зруйнувавши всю систему усталених міжнародних відносин початку ХХI століття, зараз починає спекулювати тим же міжнародним правом і бездоказово звинувачувати жертву своєї агресії, державу Україна та її керівників, у неймовірних гріхах. Так, за ініціативи спікера Держдуми В’ячеслава Володіна кілька років тому в Криму запрацювала комісія, як вони її назвали, «з підрахунку збитків, завданих «водною блокадою» Криму. Сьогодні вона вже підбила «підсумки», в яких ідеться про якісь «втрати», начебто на мільярди доларів. Зі свого боку, депутат Держдуми Росії Наталя Поклонська тероризує листами комісії ООН, в яких намагається перекласти вину за «водну кризу» на Україну. Але марно. І не даремно кримські окупаційні керівники вже поставили питання про перебування Поклонської в кріслі парламенту, бо користі вона за п’ять років депутатства не принесла ні Росії, ні Криму, а отже, її попередили, щоб вона більше не висувала свою кандидатуру, тому Поклонська начебто з власної ініціативи відмовилася брати участь у праймеріз, і стала шукати собі новий кітель.

ВИТОКИ КРИМСЬКОЇ ВОДНОЇ КРИЗИ

Які ж витоки кримської водної кризи?

А шукати їх треба ще в XVI—ХVIII століттях, коли Росія воювала на півострові та домагалася його анексії в 1783 році. Під час походів на Крим фельдмаршалів Лассі та Мініха, військ Суворова та Долгорукова російські війська випалювали віковічні ліси, що покривали Крим від Севастополя до Феодосії і від Ялти до Джанкоя, та забезпечували на півострові оптимальний водний режим. Після 1783 року, коли Росія захопила Крим, під орудою Григорія Потьомкіна кримський праліс був підданий нищівній вирубці для будівництва кораблів Чорноморського флоту, і всі перші російські кораблі на Чорному морі були збудовані з кримських дубів, що покривали більше частину півострова. Таким чином, уже тоді Крим втратив захисний механізм регулювання водного режиму, обміліли і зовсім зникли десятки його річок і водотоків, а Салгір, про який ще Пушкін писав, що він судноплавний, став мілким потічком. Саме це — варварське ставлення російських завойовників до природи ще з минулих століть — і стало причиною віковічної водної проблеми в Криму. Про все це кримські росіяни воліють забути, а чому? От взяли б виставили В’ячеславу Володіну мільярдний рахунок за плюндрування екосистеми Криму, яке триває вже три століття. 

ВОДНА КРИЗА З’ЯВИЛАСЯ САМЕ ЗАВДЯКИ ПОЛІТИЦІ РОСІЙСЬКОЇ ДЕ-ФАКТО «ВЛАДИ» В УМОВАХ ЗМІН КЛІМАТУ

Але повернімося до сучасності. Як розповідає для «Дня» фахівець з міжнародного права Борис БАБІН, Асоціація Реінтеграції Криму (АРК) днями направила в ООН комплекс документів, в яких зазначено, що Росія в своїх заявах до установ Управління Верховного Комісара з прав людини ООН та у своїй державній пропаганді безпідставно засуджує Україну за те, що вона нібито здійснює «водну блокаду» і, таким чином, нібито порушує вимоги Міжнародних пактів ООН 1966 р. (права на життя, на їжу та здоров’я), Конвенції ООН про права дитини 1989 р. (право на життя) та Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводжень чи покарань 1984 р. Деякі представники російської де-факто «влади» в Криму, такі як «депутат Державної ради Республіки Крим» Сергій Трофімов, з широким корупційним минулим, навіть заявляли в 2021 році про нібито підготовку «заяви про злочин міжнародного тероризму» через припинення водопостачання півострова Північнокримським каналом у 2014 році.

Але суть цієї справи полягає в тому, що реальні російські терористи звинувачують у тероризмі (?) і намагаються судити патріотів України. Так, наголошує Борис Бабін, ще жодна людина з 2014 року не загинула через водну кризу в Криму. Більше того, кримські чиновники не можуть пояснити — як саме діяльність України за межами півострова може бути «тортурами» для жителів Криму, для більшості яких збереглася змога вільно користуватися водними ресурсами окупованого півострова. Не привела так звана блокада і до продовольчої кризи на півострові, яка була б неминучою, якщо б «катастрофа» з водою все таки б існувала. Отже — її немає.

Експерти АРК у своєму поданні ООН зазначили, що з часу анексії і до сьогодні найбільшим викликом для української влади та українського народу є можлива ескалація російської агресії проти України, включаючи потенційну спробу російських військових та воєнізованих підрозділів примусово взяти ефективний контроль над частиною Північнокримського каналу в Херсонській області. Водночас найбільшим викликом для українських громадян у Криму є російська військова, економічна та демографічна політика, яка і призводить на новому вже етапі до водної кризи в Криму. Така військова ескалація Росії розпочалася в лютому-березні 2021 року, коли Росія перекинула до Криму та прилеглих просторів Чорного та Азовського морів додаткові військові сухопутні та військово-морські сили, сконцентрувавши власні армійські групи напроти материкової частини України.

«АРК» в поданні в ООН зазначає, що ключовим викликом для Криму з 2015 року є водна криза, яка з’явилася саме завдяки політиці російської де-факто «влади» в умовах змін клімату. Така політика Росії грубо порушила право жителів Криму на перспективу розвитку. Росія встановила свій ефективний контроль над Кримом з його 2,5 мільйонами жителів навесні 2014 року та у наступні шість років переселила до Криму понад 500 тисяч власних жителів, тим самим грубо порушивши IV Женевську конвенцію, яка забороняє переселення цивільного населення на окуповану територію. Крім того, Росія ініціювала великі військові інфраструктурні проєкти в Криму, що потребують масового водопостачання. Російські бізнес-структури, підконтрольні уряду РФ, розпочали програму масового житлового будівництва для поселенців та військовослужбовців.

Фактично окупаційна влада не звертає уваги на мережі водорозподілу та санітарні системи, а також на очисні споруди в Криму. Крим є відносно посушливою зоною, але місцевих водних ресурсів було достатньо для населення до 2014 року, та цього стало недостатньо для сучасних збільшених потреб окупантів. Непродумана російська військова, економічна та демографічна політика в Криму створила водну кризу, яка негативно вплинула на права жителів Криму, зокрема корінного населення півострова. Зміна клімату загострила цю проблему, оскільки регіон стає все більш посушливим. Російська політика взагалі не враховувала посушливий клімат Криму. Наземні та підземні водні ресурси Криму залежать від дощів та снігових опадів у Кримських горах, однак російська політика в Криму не враховує цей фактор також.

Єдиним способом запобігти подальшим російським порушенням та відновити забезпечення кримчан прісною водою та санітарією є тиск на РФ з боку міжнародних організацій, включаючи органи ООН, спрямований на деокупацію Криму, припинення російської політики переселення (колонізації) та на припинення мілітаризації Криму. Права екологів та правозахисників, які працюють над водними проблемами, в Криму не захищені, оскільки Росія використовує це питання у власній пропаганді, караючи тих, хто говорить правду про ситуацію в Криму.

Росія повинна припинити варварську промислову, будівельну та сільськогосподарську політику в Криму, підтримувати нормальну якість водогонів, систем каналізації та очисних споруд, а також природних джерел та сховищ води, водних ресурсів Криму. Російські «органи влади» мають припинити практику неконтрольованого видобування артезіанської води в Криму, яка може призвести до трагічних наслідків для навколишнього середовища. В таких умовах комерційне значення промислової експлуатації води в Криму спричинило нелегальну участь транснаціональних корпорацій.

НАСОСНА СТАНЦІЯ ЯК ПРЯМИЙ ІНСТРУМЕНТ МІЖНАРОДНИХ ЗЛОЧИНІВ

Борис Бабін розповідає, що, як встановлено з відкритих джерел, включаючи «офіційний» веб-сайт «Ради міністрів Республіки Крим», 18 березня 2021 року в Білогірському районі Криму було відкрито насосну станцію для так званого Бештерек-Зуйського водозабору. Як базове обладнання об’єкту використовувалися насоси та інше обладнання — Siemens та Grundfos. Екологи наголошують, що встановлення цієї насосної станції Бештерек-Зуйського водозабору з задекларованою потужністю 20 тисяч кубічних метрів на день було здійснено де-факто «владою» в Криму відповідно до розпоряджень уряду Росії саме для додаткового водопостачання російських військових баз у Криму, які незаконно функціонують у Сімферопольському районі, та для понад 100 тисяч російських громадян, незаконно переселених російським урядом до Сімферополя. Отже, ця насосна станція є прямим інструментом міжнародних злочинів, скоєних російською фактичною «владою» в Криму, які зараз є предметом розгляду Міжнародного кримінального суду.

Борис БАБІН: І дійсно, громадянська активність з питань кліматичної справедливості, включаючи мирні збори та асоціації, у сучасному Криму є неможливою. Російська «влада» забороняє та карає будь-яку громадську діяльність на півострові, якщо вона не контролюється цією «владою». Ця «влада» заборонила Меджліс кримськотатарського народу в 2016 році, а з 2014 року покарала сотні осіб, які намагались проводити мітинги, включаючи протести проти водної політики в Криму у 2020 році. Тоді кримчани намагалися збирати підписи проти фактичного зловживання «владою» у 2020 році в Сімферополі та проти будівництва станції опріснення води в Ялті. Організаторів збору цих підписів незаконно штрафували...

Більше того, ця насосна станція є інструментом знищення унікальної гідрологічної екосистеми долини річки Зуя, оскільки функціонування цієї станції призведе до подальшого зневоднення цих територій та знищить її унікальний ландшафт. А зневоднення долини Зуї спричинить соціальну катастрофу для мешканців цієї місцевості, включаючи корінний кримськотатарський народ. До того ж постачання інженерного обладнання до Криму заборонені чинними санкціями Європейського Союзу. Тож постачання, технічне обслуговування та страхування відповідного обладнання Grundfos та Siemens на насосну станцію Бештерек-Зуйського водозабору стали грубим порушенням санкційної політики Європейського Союзу.

Борис Бабін повідомив, що АРК та українські журналісти офіційно письмово попросили данський концерн Grundfos та німецький концерн Siemens терміново повідомити, яка компанія мереж цих холдингів безпосередньо відповідає за постачання, обслуговування та страхування відповідного високотехнологічного обладнання Grundfos та Siemens для насосної станції Бештерек-Зуйського водозабору. Дотепер ми не маємо жодної відповіді із зазначених питань від обох зареєстрованих у Європейському Союзі компаній, зауважує він.

ЩО САМЕ ШУКАЮТЬ РОСІЙСЬКІ ГЕОЛОГИ?

Інша форма комерційного виміру промислової експлуатації води в Криму пов’язана з витратами федеральних коштів Росії на «додаткові геологічні дослідження джерел води». Російський уряд встановив витрати на це понад 970 мільйонів рублів. Але таке фінансування має надто далекі від вирішення водної кризи в Криму цілі. Зокрема, з 2020 року Росія заявила про нібито відкриття «підземних річок», які нібито течуть під Кримським півостровом та Азовським морем. Було зазначено, що таке відкриття було зроблено кримськими вченими за допомогою «сучасної технології магнітно-резонансного пошуку». У 2021 році вище керівництво Росії оголосило про нібито початок досліджень відповідних «водних родовищ» в Азовському морі, не вказавши відповідного району досліджень.

Зокрема, розпорядженням російського уряду від 13 березня 2021 року було виділено 270 мільйонів рублів для «геологорозвідувальних робіт з пошуком нових родовищ». Російські дослідники вважають, що відповідні «підводні річки» «розвантажуються в Азовське море» нібито в районі села Просторне Джанкойського району Криму. Таким чином, їхні публікації передбачають необхідність імовірного «пошуку підземних вод» в районах Азовського моря, а саме біля Арабатської стрілки, зокрема й поблизу адміністративної лінії з материковою частиною України та, відповідно, біля Генічеського району Херсонської області України. Експерти АРК зазначають у повідомленні доповідачеві, що такі роботи є скоріше пропагандистськими, ніж науковими, та що вони можуть бути використані Росією для «виправдання» власних руйнівних дій у водах Азовського моря. Зокрема незрозуміло, чому «видобуток» води з «підземних річок» (якщо, звичайно, вони існують насправді) має здійснюватися саме в Азовському морі, а не на кримському суходолі, під яким нібито протікають ці «річки». Отже — громадськості досі не відомо, що саме шукають там російські геологи, оскільки «пошук води» може бути лише прикриттям якихось спецоперацій.

ОКУПАЦІЙНА ВЛАДА ДІЄ БЕЗ БУДЬ-ЯКИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ З ЖИТЕЛЯМИ КРИМУ

Відомо, що в Росії схвалили відповідний План дій щодо водної кризи в Криму, але цілі цих актів не відповідають потребам жителів Криму мати доступ до достатньої кількості води, санітарії та гігієни і пов’язаних послуг. Діяльність Росії у сфері управління водними ресурсами здійснюється «державними», але не приватними структурами. Саме такі «державні» структури, як «підприємство» «Вода Криму», взаємодіють із населенням Криму щодо послуг водопостачання та санітарії. Повна відповідальність за їхню діяння покладається на Росію.

Саме Росія відповідальна за те, що вона знищила в 2014 році системи місцевого самоврядування в Криму, з цього часу «керівників» міст та селищ постійно змінювали адміністративними рішеннями загарбників. Так у місті Євпаторії «мерів» змінювали тричі з 2014 року, в Сімферополі та Ялті — чотири рази з 2014 року і так далі. Така динаміка зробила керівництво Росії відповідальним за вплив на системи водопостачання та каналізації не лише корумпованим та мілітаризованим, але й абсолютно неефективним. Фактична «влада» разом із тим заборонила будь-яку громадянську діяльність в Криму з 2014 року, тому протести та правозахист щодо відключення води, доступу до води та її якості заборонені та караються російською «владою». Жителі Криму намагалися зібрати підписи проти зловживань «Води Криму» в 2020 році в Сімферополі та проти будівництва станції опріснення води в Ялті. Організаторів збору цих підписів «штрафували».

Асоціація у своєму документі також зазначила, що внутрішньо переміщені особи, які втекли із зони конфлікту на сході України (Росія називає їх «біженцями з України»), проживають у міських районах Криму та що вони мають такі самі проблеми з водою, як і місцеві жителі. Внутрішньо переміщені особи з Криму, яких наразі понад 30 тисяч, проживають на материковій частині України, де немає проблем із доступом до води.

Водна криза загострилася тому, що фактична «влада» Росії в Криму не робила нічого з 2015 року, щоб найбільш вразливі й безправні верстви населення Криму, такі як етнічні українці, представники корінного кримськотатарського народу, літні люди та молодь, були включеними в процеси схвалення рішень та концепцій проєктів, які впливають на зміну клімату. Російські фактичні «органи влади» встановили та реалізували амбітні плани з будівництва в Криму двох газових теплоелектростанцій, які працюють на природному газі, що протиправно видобувається з шельфу Чорного моря, вони будують екологічно ризиковані опріснювальні станції та інші відповідні об’єкти, але — без будь-яких консультацій із жителями Криму. Більше того, російська фактична «влада» не зробила жодних кроків у Криму для реалізації проєктів та планів, які б враховували інтереси цих вразливих груп у загрозливих ситуаціях.

Фактична «влада» Росії не проявила жодних ініціатив чи проєктів на регіональному або місцевому рівні в Криму з метою врахування думки та знань соціальних груп у вразливих ситуаціях при розробці рішень щодо впливу наслідків зміни клімату, таких як опустелювання та засолення ґрунтів Північного та Центрального Криму. Усі дії Росії щодо «вирішення» водної кризи мають волюнтаристський та корумпований характер, а також справжні військові цілі. Російська фактична «влада» не проводить оцінки якості води щодо концентрації забруднень, а тому не забезпечує доступу населення до безпечної питної води та санітарії. Усі санітарні дані Росії щодо Криму з цих питань ненадійні та не перевірені.

ЗАХОДИ, ВСТАНОВЛЕНІ ДЕ-ФАКТО «ВЛАДОЮ» ДЛЯ «ВИРІШЕННЯ» ВОДНОЇ КРИЗИ, НЕДОСТАТНІ

Російська фактична «влада» не створила стратегії заходів щодо гідрографічного планування Криму. Фінансування вищезазначеного плану є занадто вразливим для корупційних ризиків, та більша частина його заходів, таких як «додаткові геологічні дослідження», насосна станція Бештерек-Зуйського водогону, водозабори з річки Бельбек, з озер та ставків поблизу Севастополя не мають жодного екологічного, соціального чи наукового підґрунтя. Отже, заходи, встановлені де-факто «владою» для «вирішення» водної кризи, недостатні для того, щоб гарантувати пріоритет водопостачання для домашніх господарств та для особистого та побутового користування, особливо у випадку груп, що знаходяться в уразливих ситуаціях. Припинення мілітаризації Криму та заборону переселення населення Росії на півострів, як найбільш ефективні інструменти мінімізації водної кризи в Криму, Росія навіть не обговорює.

Але в 2019—2020 роках фактична «влада» намагалася використовувати спеціальну авіацію для створення в Криму штучних дощів. Ці спроби не увінчалися успіхом, оскільки дощі були не надто сильними, але в той самий час вони розпочалися в інших районах півострова, не запланованих організаторами, що зумовило підтоплення. Більше того, оскільки з 2014 року не було жодного капітального ремонту каналізаційних систем міст Криму, будь-який сильний дощ спричиняє місцеві повені у цих населених пунктах.

Фактична «влада» Криму активізувала викачування артезіанських вод Криму та збільшила споживання води в головному місті Криму — Сімферополі. Це спричинило виснаження водоносних горизонтів у Північному та Центральному Криму, включаючи вирубування лісів та руйнування місцевих екосистем. У ситуації підвищення температур та мінливості опадів це призвело до опустелювання цих районів. «Органи влади» не надають адекватної інформації кримчанам щодо проблеми опустелювання. Відсутність у Криму заборонених окупантами структур громадянського суспільства виключає можливість проведення політики участі громадян, яка включала б реалізацію права людини на протидію екологічним викликам.

Фактична «влада» Росії зловживає природною монополією на водопостачання та санітарні послуги в Криму для цілей мілітаризації півострова та корупційного освоєння мільярдів «федерального фінансування», «наданих для вирішення водної кризи». Подібні «органи влади» не використовують приватних операторів у галузі водопостачання, санітарії та гігієни в Криму.

Характерно, що в Криму немає приватизації джерел води. Але де-факто «влада» Росії в 2014 році незаконно «націоналізувала» власність державного ключового водогосподарського підприємства України, Північнокримського каналу, розташованого в Криму, а також інших державних та комунальних структур та підприємств регіону в сфері водокористування. Пізніше деякі з цих об’єктів були передані у «володіння» російській армії та флоту на півострові. Російська фактична «влада» заборонила будь-яку незалежну громадянську діяльність у Криму з 2014 року, тому будь-які державно-громадські партнерські відносини в галузі управління водними ресурсами в регіоні неможливі. Оскільки Крим є окупованою територією та «сірою зоною» відносно міжнародного комерційного права, будь-які прозорі інвестиції в цьому регіоні також неможливі.

АСОЦІАЦІЯ РЕІНТЕГРАЦІЇ КРИМУ ПЕРЕДАЛА КЛЕМЕНТУ ВУЛЕ ПОДАННЯ ДЛЯ ЙОГО ЗВІТУ З ПИТАНЬ КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН

За інформацією Бориса Бабіна, Асоціація Реінтеграції Криму передала Спеціальному доповідачеві ООН з питань права на свободу мирних зібрань та асоціацій пану Клементу Вуле подання для його звіту з питань кліматичних змін для 76-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. В ньому висвітлено ситуацію в умовах водної кризи, що триває, та пов’язані з цим порушення у Криму прав людини з питань мирних зібрань та об’єднань. У документі розглядаються аспекти неефективної гуманітарної, фінансової, промислової, екологічної та соціальної політики російської де-факто «влади» в Криму, яка спричинила водну кризу, що з 2020 року загострюється в цьому регіоні України.

«І дійсно, громадянська активність з питань кліматичної справедливості, включаючи мирні збори та асоціації, у сучасному Криму є неможливою. Російська «влада» забороняє та карає будь-яку громадську діяльність на півострові, якщо вона не контролюється цією «владою». Ця «влада» заборонила меджліс кримськотатарського народу в 2016 році, а з 2014 року покарала сотні осіб, які намагалися проводити мітинги, включаючи протести проти водної політики в Криму в 2020 році. Тоді кримчани намагалися збирати підписи проти фактичного зловживання «владою» у 2020 році в Сімферополі та проти будівництва станції опріснення води в Ялті. Організаторів збору цих підписів незаконно штрафували...» —  зазначає Борис Бабін.

Загальноприйнятими способами обмеження громадянської активності в Криму є повна заборона мітингів та неурядових організацій, незаконні «штрафи» проти учасників та організаторів та утиски громадських активістів та блогерів, які висвітлюють зміни клімату та проблеми водної кризи, включаючи арешти, облави та кримінальні провадження. Так, наприклад, у 2020 році ялтинська громадська активістка Людвіка Пападопулу отримала кілька «поліцейських» рейдів до її квартири, пов’язаних з її екологічними та правозахисними публікаціями. У 2021 році «органи влади» Росії оголосили про кримінальне провадження щодо «міжнародного тероризму» та «екстремізму» проти українських активістів та блогерів, включаючи членів АРК, які висвітлювали негативний вплив російської політики на водну кризу в Криму.

Борис Бабін розповів, що корінний кримськотатарський народ має в Криму свій представницький орган, меджліс, із системою місцевих меджлісів. Усі вони були заборонені «владою» Росії в 2016 році як «екстремістські структури», і зараз корінний народ Криму не має жодної практичної можливості впливати на промислову, соціальну та військову політику Росії, яка спричинила водну кризу в Криму в ситуації зміни клімату. Більше того, Росія не виконала прямого розпорядження Міжнародного Суду ООН щодо скасування заборони меджлісу з 2017 року по цей день. І не слід забувати, що саме кримськотатарський народ протягом століть після анексії Криму 1783 року боровся з водною кризою, спричиненою завойовниками, і має досвід успішного використання природних запасів води для населення та господарства.

Натомість російська окупаційна влада розгорнула репресії — кримінальне провадження проти українських активістів Ігоря Луценка та Бориса Бабіна, обшуки проти Людвіки Пападопулу, «штрафи» для учасників мітингів проти водної політики в Ялті та Сімферополі. Це і показує, як фактичні «органи влади» РФ систематично порушують громадянські права, включаючи право на збори та об’єднання, намагаючись приховати негативний вплив російської адміністрації на водну кризу в Криму в ситуації зі зміною клімату.

«МИ ЗАПРОСИЛИ СПЕЦІАЛЬНОГО ДОПОВІДАЧА В УКРАЇНУ, ВКЛЮЧАЮЧИ КРИМ»

Українські науковці та екологи, які входять в АРК, впевнені в тому, що спеціальне дослідження ООН щодо зв’язку цивільних прав та екологічних прав на воду та санітарію в умовах кліматичних змін, збройних конфліктів та пов’язаних із ними «сірих зон», таких як Крим, може бути відправною точкою для покращення ситуації. «Ми запросили Спеціального доповідача в Україну, включаючи Крим, — сказав Борис Бабін, — що сприятиме збору інформації, та дозволить доповідачеві скласти враження від перших рук про ситуацію з правами на свободу мирних зібрань та об’єднань у регіоні. Також у поданні ми рекомендували Моніторинговій місії ООН з прав людини в Україні активніше відслідковувати питання водної кризи в Криму та порушення прав людини, здійснені російською де-факто «владою» щодо цього питання...»

В АРК заявляють, що прямих проблем, пов’язаних саме із статусом води як товару з поставками бутильованої води, в Криму немає. Основні підприємства, які виробляють бутильовану воду в Криму, є комерційними, та водна криза не зробила жодного негативного впливу на таку їхню діяльність.

Характерно, що співпраця вчених АРК зі спеціалістами ООН вже має свою історію. У 2021 році подання Асоціації з питань водної кризи вже були опрацьовані Спеціальним доповідачем ООН з прав людини щодо безпечної питної води та санітарії та Спеціальним доповідачем ООН з прав людини та навколишнього середовища. Відповідні звіти доповідачів були представлені Раді ООН з прав людини.

Асоціація реінтеграції Криму офіційно повідомила Спеціального доповідача ООН з прав людини щодо безпечної питної води та санітарії пана Педро Аррохо-Агудо про питання кримської водної кризи. Це подання буде використано доповідачем у його майбутній доповіді для Ради ООН з прав людини та у його доповіді про воду як товар на 76-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Подання «АРК» було присвячено ситуації водної кризи, що триває, та пов’язаними з цим змінами ролі води як ресурсу в Криму, а саме — проблемі неефективної міграційної, індустріальної, екологічної та соціальної політики російської де-факто «влади» в Криму, яка безпосередньо спричинила водну кризу, що загострюється в цьому регіоні України з 2020 року.

Отже, ми справедливо вважаємо, каже Борис Бабін, що найвища російська влада та фактична російська «влада» «Республіки Крим» та «федерального міста Севастополь» несуть усю відповідальність за водну кризу в Криму. Місцеві структури повністю контролюються ними та не мають власних джерел та можливостей проводити ефективну політику управління водними ресурсами.

Продовження теми:

Південь: небезпека до Дня Незалежності

Микола СЕМЕНА
Газета: 
Рубрика: