Найбільша честь, яку може зробити людині історія, - це нагородити її званням миротворця.
Річард Ніксон, 37-й Президент Сполучених Штатів Америки

Великодержавність із «людським обличчям»?

Було б дивно, якби в Росії ніхто не намагався використати революційні події в Білорусі у власних інтересах
18 листопада, 2020 - 19:20
ФОТО REUTERS

Під словом «ніхто» я наразі маю на увазі не різномасту опозицію, а впливові угруповання бізнесово-політичної еліти, а під «власними інтересами» — як інтереси бізнесу й іміджу цих угруповань, так і великодержавні (а які ж іще?) інтереси «золотосяйної Москви». Адже пряме ототожнення себе з щирими дружбанами мінського режиму може зашкодити не лише на міжнародній, а й на внутрішній арені — дедалі більше лояльних чи нейтральних до путінського режиму росіян вельми критично ставиться до Лукашенка. Отож побудувати такі собі «запасні аеродроми імені російсько-білоруської дружби» чи висмикнути і собі шмат сіна з господарства «бацьки» — справа, якою сьогодні в Росії активно займаються — поряд із «десантами» московських пропагандистів на телебаченні Білорусі.

От і зараз: у серйозних мас-медіа промайнуло повідомлення, що білоруським студентам, яких відрахували з вишів за їхню громадянську позицію, можуть оплатити навчання в Москві та Санкт-Петербурзі з коштів Російсько-білоруської ділової ради. Заявив це сам очільник ділової ради, голова ради директорів й основний акціонер «Уралхіму» Дмитро Мазепин. Але, зауважив він, таку підтримку матимуть лише студенти, які показали гарні результати в навчанні: «Ми бачимо, що величезна кількість студентів були відраховані останнім часом з університетів в Мінську. Хочемо запустити ініціативу і допомогти відрахованим студентам, щоб вони не їхали до Польщі і в Литву, а приїхали в Москву або в Пітер для того, щоб змогли далі навчатися... Ми все-таки живемо в Союзній державі, яка складається з Росії та Білорусії, ми це робимо, тому що ми небайдужі, що буде завтра».

А представник Мазепина у розмові з журналістами наголосив: ця ініціатива вже обговорюється з російськими вузами. «Нас цікавить талановита молодь, яка бажає вчитися і розвиватися. І нам байдужі її політичні погляди, головне, щоб хлопці згодом працювали в інтересах вітчизняних компаній», — сказав він. І стосуватиметься це все приблизно двох сотень найкращих студентів з числа відрахованих за участь у протестах.

ФОТО REUTERS

У цих заявах самих по собі є чимало, як то кажуть, інформації до роздумів По-перше, російський бізнес хоче забрати собі найкращих виключених студентів і залучити згодом їх до своїх компаній, тобто йдеться зовсім не про безкорисливу допомогу. По-друге, маємо чітку політичну позицію потенційних спонсорів — у нас т.зв. «союзна держава», треба служити їй, а не їхати до якихось Литви та Польщі. По-третє, повірити в те, що російській бізнесово-політичній структурі «байдужі» чиїсь політичні погляди, не випадає; можна не сумніватися, фільтрація найкращих відбуватиметься не лише на підставі залікових книжок чи що там прийнято у білорусів. Окрім того, підсвідомість російських бізнесменів дала себе знати: «студентів», а не «студенток і студентів», «хлопців», а не «хлопців і дівчат», хоча рушійною силою революційних подій у Білорусі були саме жінки та дівчата, і чимало студенток постраждало від злочинних дій влади.

Але для того, щоб мати більше інформації до роздумів, варто прискіпливіше придивитися до постаті Дмитра Мазепина. Він народився 1968 року в Мінську, зробив свій капітал у Росії й увійшов до оприлюдненого Forbes списку доларових мільярдерів у 2015 році. Російсько-білоруську ділову раду Мазепин очолив у 2018 році. Не так давно він закликав білоруський бізнес, інтелігенцію й політиків спільно створити Комітет національного порятунку, а Олександра Лукашенка — почати переговори з учасниками акцій протесту. Тобто молодий як для російського бізнесмена (52 роки), лояльний до влади (бо інакше він би не очолив зазначену раду, створену Торгово-промисловою палатою Росії), довірений учасник котроїсь із фінансово-політичних груп (адже він, як уже було сказано, є головою ради директорів й основним акціонером «Уралхіму»), Мазепин, з одного боку, просто не міг за сучасних російських умов самочинно і спонтанно виступити зі своїми ініціативами, а з іншого боку, його ініціативи за задумом покликані спрацювати та принести політичні й економічні дивіденди (щодо дивідендів — це цілком прозора річ) не тільки в постлукашенківські, а й у постпутінські часи...

І тут ми виходимо на найцікавіше: на те, як російська еліта (підкреслю, ще раз, ідеться не про опозиціонерів, це окрема тема) бачить відносини Росії з постлукашенківською Білоруссю. Абрис таких відносин, видається, дав Мазепин: «союзна держава» з центром у Москві, принцип «бізнес понад усе», зниження рівня політичної напруги, зрештою, проведення потрібних рішень під добре знайомим нам гаслом «какаяразница». Під гаслом, але не більше  — на ділі різниця була, є і буде, й імперія теж, хоч і «ліберальна». Можливо, не така агресивна у воєнному плані, але в політично-економічному така сама.

Утім, ми вже вступили у царину гіпотез. Але те, що вони небезпідставні, що молодші кола російської бізнесово-політичної еліти готові підважити владу Лукашенка і використати в Білорусі інструментарій «лібералізації», свідчить ледь не миттєва реакція «бацьки» на ініціативу, виголошену Мазепиним. В чому її суть? У тому, що, мовляв, «погарячкували» з виключенням студентів, їх треба повернути до вишів, нічого розкидатися людським потенціалом. Що ж, Олександр Григорович, схоже, бачить себе довічним власником мінського «трону», так само, як Володимир Володимирович — московського. Справа їхня. Ми ж маємо розуміти, що і після Путіна російський імперіалізм нікуди не подінеться, хіба що (на деякий час?) спробує набути «людське обличчя»...

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: