Не знати історії - означає завжди бути дитиною.
Цицерон, давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ і літератор

«Вважаю нову колегію незаконною»

Потерпілий у «справі Гонгадзе» Олексій Подольський вимагав повернути в процес суддю Наталію Марчук. Засідання перенесли на 28 листопада
14 листопада, 2018 - 18:45

Перерва в цьому, без перебільшення, історичному процесі тривала аж півтора роки. Була об’єктивна причина — судова реформа в Україні, зокрема створення нового Верховного Суду. Однак аналізуючи перебіг подій у цій справі, доводиться констатувати, що причина не тільки в реформі. Більш того, те, що відбулося в новому Верховному Суді під час засідання 14 листопада, хоча назвати це засіданням навряд чи можна, дає відповідь — а чи була, власне, реформа?  

Останнє засідання у «справі Гонгадзе—Подольського» відбулося 31 травня 2017 року тоді ще у Вищому спеціалізованому суді, на якому були прийняті наступні рішення: «повторно направити до ГПУ наполягання про внесення до ЄРДР відомостей про заяви, які раніше звучали від Пукача, про шантаж і погрози для проведення розслідування (в серпні 2017-го стало відомо, що прокуратура нарешті зареєструвала цей злочин. — Авт.); доручити голові Печерського райсуду Києва та голові Апеляційного суду Києва вжити заходів щодо зняття грифу «секретно» з аудіо та технічних записів, які відбувалися в судових засіданнях першої та апеляційної інстанціях; усунути Валентину Теличенко від подальшої участі у справі Пукача та запропонувати потерпілій Мирославі Гонгадзе при необхідності забезпечити представництво її інтересів іншим представником».

Що змінилося за півтора роки?

«З 31 травня 2017 року Верховний Суд не зробив нічого для того, щоб змусити розсекретити аудіозаписи судових засідань першої і апеляційної інстанцій у цій справі, які відбувалися в закритому режимі, — заявив журналістам представник Олексія Подольського Олександр Єльяшкевич. — Поки суддя Наталя Марчук була в цій справі, вона написала декілька листів, щоб згадані інстанції прискорили процес розсекречення аудіофайлів і виконала рішення касаційної інстанції, але Печерський і Апеляційний так цього і не зробили. Більш того, суддя Марчук була незаконно, в закритий спосіб відсторонена від справи. І цих матеріалів навіть немає в самій справі. Характерно, що ініціатором усунення судді Марчук був... чинний Генпрокурор Юрій Луценко, який за три тижні до закінчення роботи Вищого спеціалізованого суду написав лист, в якому вимагав начебто прискорити розгляд цієї справи, замінивши суддю. Уявляєте собі?! Це не просто Генпрокурор і людина без юридичної освіти, а й свідок у цій справі, зацікавлена особа, яка пішла на незаконні дії, щоб замовники уникли відповідальності. Чому це я кажу? Тому що Юрій Луценко нам постійно розповідає про справу щодо замовників, яка начебто розслідується в ГПУ, але уявіть собі, що в цій справі Олексій Подольський досі не визнаний потерпілим. Чому це робиться? Щоб ми не мали доступ до цієї справи і не могли оскаржити дії Генпрокуратури. Хоча відомо, що тільки сторона Подольського в цьому процесі вимагає покарання замовників, тому що багато хто з близьких та колег Георгія Гонгадзе зрадили і продали його».

14 листопада в судовому залі з’явилася нова колегії суддів на чолі з Станіславом Голубицьким і спробувала розпочати судове засідання. До речі, за відсутності Олексія Пукача і його адвокатів. Це одразу викликало протест Олексія Подольського і його представників. Потерпілий у справі заявив: «Не сяду на своє місце і не дам новій колегії проводити засідання, тому що вважаю її незаконною». «Ви на цьому засіданні є простими громадянами, так само як і Валентина Теличенко, яка в залі», — додав Подольський. Після цього судді пішли в дорадчу кімнату. І поки вони радилися, на засідання привели Пукача, також з’явилися його адвокати. Вийшовши з дорадчої кімнати, Станіслав Голубицький оголосив: «У зв’язку із перешкоджанням потерпілого у розгляді судового засідання розгляд справи у Верховному Суді відкладається до 15.00 28  листопада 2018 року».

«До чого тут перешкоджання — абсолютно надумана підстава,         — коментує «Дню» перший генеральний прокурор України, суддя Конституційного суду (2006—2015 рр.) Віктор Шишкін. — Якби судді володіли знаннями, то вони взагалі б сформувати такий склад колегії в даному процесі. В 394-й статті частині другій КПК 1960 року чітко написано, що одним з трьох суддів нової колегії повинен бути той суддя, який витребував справу. А хто витребував 1 березня 2016 року «справу Гонгадзе—Подольського» у Печерського суду для перегляду в касаційному порядку? Це суддя Наталя Марчук. Це ми не придумали. Так написано в законі. Більш того, суддя Марчук призначила цю справу до розгляду і провела комплекс різних інших дій як, наприклад, розсекречення аудіозаписів, допуск адвоката Подольського Тетяни Костіної до розсекречених матеріалів справи. Чому її немає в нинішньому складі суддівської колегії? Отже, якщо немає законного судді в цій справі, то вся колегія вважається незаконною, відповідно вона не може слухати справу і проводити засідання. Власне це і прагнула донести сторона Подольського. Мене дивує непрогнозованість суддів з точки зору уникнення створення конфліктних ситуацій».

НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ ВІТАЛІЙ КУПРІЙ (ПРАВОРУЧ) ЗАЯВИВ ЖУРНАЛІСТАМ, ЩО ЙОМУ, ЯК ПРЕДСТАВНИКУ ПОТЕРПІЛОГО ОЛЕКСІЯ ПОДОЛЬСЬКОГО, ВЕРХОВНИЙ СУД НЕ НАДІСЛАВ ЖОДНОГО ДОКУМЕНТА І НЕ ЗАПОРОСИВ НА СЬОГОДНІШНЄ ЗАСІДАННЯ

«Це не суд — це цирк», — коротко відреагував на ситуацію адвокат Пукача Григорій Демиденко.

В свою чергу, адвокат Тетяна Костіна в коментарі «Дню» навела ще декілька аргументів щодо незаконності дій голови Касаційного кримінального суду: «Глибоке занепокоєння викликає той факт, що Касаційний кримінальний суд очолює Станіслав Кравченко, який безпосередньо приймав участь у звільненні з-під варти 5 листопада 2003 року Олексія Пукача, внаслідок чого Пукач протягом багатьох років переховувався від відповідальності за скоєні проти Гонгадзе та Подольського злочини. Враховуючи нинішню посаду судді Кравченка, є велика небезпека використання владних повноважень особою, дії якої раніше призвели до серйозних перешкод у здійсненні правосуддя у «справі Гонгадзе—Подольського».

«Також хочу звернути увагу, — продовжує Костіна. — що 29 червня 2005 року, тодішній секретар РНБО, а нині чинний Президент України, Петро Порошенко, заявив в інтерв’ю виданню «Українська правда» (далі пані Тетяна наводить цитату з заяви, яку сторона Подольського передала до суду): «Я уверен, что должны ответить и те, кто выпустил Пукача из СИЗО. Или те, кто уничтожал доказательства, кто распустил следственную группу и на год заблокировал расследование! (Повышает голос и стучит ладонью по столу.) Есть конкретные люди, которые будут за это отвечать!». Як показали минулі 13 з половиною років, особа, яка випустила Пукача із СІЗО не тільки не відповіла за скоєне, а й стала головою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Звертаю на ці обставини увагу як самого Президента, так і всього українського суспільства».

А українське суспільство, тим часом, справедливо і активно вимагає покарати винних у вбивстві (замовників досі не назвали), працівниці Херсонської міськради Катерини Гандзюк, яке шокувало всю країну (Катерина померла після скоєного на неї замаху — її облили сірчаною кислотою). Однак не потрібно забувати і про те, що вже понад 18 років залишаються непочутими вимоги як українського суспільства, так і європейських структур, покарати замовників вбивства Гонгадзе та викрадення і побиття Подольського. Адже подібні вбивства пов’язані — непокаране зло має здатність масштабуватися. 

 

Іван КАПСАМУН, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ