Вибори у Слов’янську

У Слов’янську Донецької області, який став відомим на весь світ після подій весни-літа 2014 року, на місцевих виборах перемагають колишні регіонали — «Опозиційний блок» і його кандидат у мери набрали більше 52% голосів.

Дива не сталося — за підсумками місцевих виборів, Донбас знову в більшості підтримав представників колишньої Партії регіонів, які змінили партійну вивіску на «Опозиційний блок».

У вже понад рік мирному Слов’янську, який до звільнення українськими військовими вважався оплотом бойовиків і російських диверсантів, де було розташовано штаб одного з їхніх ватажків — Гіркіна, кандидат від партії «Опозиційний блок» Вадим Лях за попередніми підрахунками голосів набирає більше 52,6% уже в першому турі. На перший погляд — театр абсурду, якщо проаналізувати — перемога забезпечена холодним розрахунком на тлі «просідання» проукраїнського фронту.

​Вадим Лях — найбільш скандально відомий кандидат на мерське крісло. TВК йому тричі відмовляла в реєстрації, а на четвертий — внесла до списку кандидатів. Напередодні передвиборчої гонки ім’я Вадима Ляха спливло під час розкриття правоохоронцями підпільного казино в місті. Тоді місцеві ЗМІ писали, що Лях потрапив під підозру як один з організаторів і утримувачів нелегального бізнесу.

Лях зробив ставку на тих, хто ностальгує за минулим. На своїх бордах він безпосередньо апелював до екс-мера Слов’янська Нелі Штепи, закликаючи «любити Слов’янськ, як Неля». А сама Штепа, яку звинувачують у зазіханні на територіальну цілісність України, писала йому листи підтримки з Харківського СІЗО.

У виборчій кампанії Ляха використовували технології, апробовані його покровителькою — нардепом Наталією Королевською, чоловік якої став народним депутатом від Слов’янського округу в 2012 році зі слоганом «продовжу програму Олексія Азарова». Раніше від Слов’янська обирався син колишнього прем’єр-міністра України Миколи Азарова.

У голосуванні за політичні партії у майбутню міську раду виборці також виявилися послідовними. Місцеві вибори показали такі результати — «Опозиційний блок» набрав трохи більше половини голосів — 52,1%. Також до міськради проходять із близько 10% «Наш край», БПП і «Самопоміч». Виборчий бар’єр за попередніми підрахунками також долають Аграрна і Радикальна партії. Виходить, що «Опоблок» буде в міськраді мати більшість із перевагою в кілька голосів.

А тепер про приємне. Незважаючи на перевагу голосів, можна сміливо стверджувати, що монополія регіоналів на Донбасі серйозно підірвана.

 Погляньмо на ситуацію. Зараз у Слов’янській міській раді буде приблизно 20 депутатів від «Опозиційного блоку», інші 16 розбиваються по різних політичних силах. А в 2010 році був лише один незалежний від клану депутат.

 А значить — зрушення є, потенціал до опозиційної регіоналам роботи і майбутньої перемоги демократичних сил великий.

Раніше результати виборів у Слов’янську, як і у всій Донецькій області, було легко передбачити. Так, на минулих місцевих виборах 2010 року, коли мером стала Штепа, явка у Слов’янську була однією з найнижчих у Донецькій області. Проголосувати прийшли всього 31,4%. А причини були традиційні: «Все одно буде Штепа...», «Голосувати немає за кого...»

Тоді вибору справді не було. Серйозних людей, здатних скласти реальну конкуренцію Штепі, у Слов’янську чомусь не виявилося. Та й усі, хто хотів і міг поборотися за крісло мера, не ризикнули йти проти волі Партії регіонів, яка тоді висунула своїм кандидатом у мери саме Штепу.

На виборах 2015 року реальна конкуренція з’явилася. У Слов’янську навіть відбулися перші в історії міста публічні дебати за програмами партій та кандидатів на посаду міського голови, щоправда, наприклад, Лях на них не прийшов.

Тож настрої змінюються, але в чому секрет перемоги «Опоблоку»?

Розібравшись у деталях, скидається на те, що Слов’янськ підштовхнули до об’єднання з регіоналами.

Всього на посаду мера було зареєстровано дев’ять кандидатів. Основна боротьба розгорнулася між регіоналом Вадимом Ляхом, «господарником» від «Нашого краю» Сергієм Третьяковим і в.о. мера міста, журналістом Олегом Зонтовим.

За попередніми результатами виборів, Сергій Третьяков набрав трохи більше 10%, а Олег Зонтов — 20,3%, посівши друге місце.

Олег Зонтов був у міськраді єдиним опозиціонером за часів режиму Януковича, а секретарем і в.о. мера був обраний після вигнання Гіркіна і деморалізації регіоналів. Тоді Київ зробив ставку на перевірену людину, яка не була помічена у підтримці бойовиків.

Рік по тому ситуація змінилася. У вересні 2015 року члени БПП змістили Зонтова з посади керівника партійної організації, про що жителі міста дізналися лише постфактум — із сюжету місцевого контрольованого телеканалу. А на партійній конференції, на якій не був присутній ні глава організації Зонтов, ні лояльні до нього члени партії, було обрано нового керівника слов’янського осередку «Блоку Петра Порошенка» — Ігоря Жирова, керівника КП «Регіональний ландшафтний парк «Слов’янський курорт», функціонера ГО «Спілка Донбас», яку заснували нардепи від БПП Артур Герасимов і Олег Недава.

Олег Зонтов залишився без партійної підтримки, але не здався і пішов на вибори самовисуванцем, показавши гідний результат.

«Я вважаю, що партійне керівництво «Солідарності» домовлялось і виставляло завідомо слабких кандидатів на місцевих виборах — зокрема, це було і в Слов’янську, коли можна було підтримати Олега Зонтова і справді змагатися за крісло міського голови, — коментує народний депутат від фракції «БПП «Солідарність» Єгор Фірсов. — Так само в Маріуполі, де є більш сильні претенденти, а висунули слабшого кандидата, і по інших регіонах України, наприклад, у Харкові. Я вбачаю тут приклад політичної корупції. На мою думку, непідтримка Олега Зонтова на місцевих виборах була помилкою. Незважаючи на те, що цей кандидат мав владні повноваження до виборів, він був яскраво проукраїнським — служив у ЗСУ, демонстрував свою державницьку позицію».

Безперечно, одна з головних причин реваншу «Опозиційного блоку» — низька явка.

Не секрет, що саме явка виграє вибори. Той, хто мобілізує своїх виборців, — за тим і перемога. Вся об’єктивна соціологія і будь-які прогнози не мають змісту при явці нижче 40%.

Свій вибір у Слов’янську зробили лише 27,99% виборців. При цьому найактивнішими виборцями було старше покоління.

Диспропорції у структурі населення обумовлені історично — Слов’янськ називають «містом пенсіонерів». У 1970-х рр. в місто як курортну зону переселяли сім’ї військових, працівників хімічних підприємств. У 2013 році на обліку у відділі Пенсійного фонду Слов’янська перебувало 40 тисяч 673 одержувача пенсії. Це в місті з населенням 118 тисяч. Сьогодні у Слов’янську зареєстровано 70 тисяч 143 пенсіонери, але це вже з переселенцями.

Вибори зробили літні люди. А з ними системно працював лише «Опозиційний блок».

І не потрібно бути ідеалістами, що після звільнення місто на 100% сліпо підтримує і віддячує Києву. Частка людей із настроями та переконаннями, що місто обстрілювали українські війська, нікуди не зникла, так би мовити, «Путін не прийшов», але «ті, хто доcі живе в СРСР, залишилися». Вони затихли, проте голос у них ніхто не забирав, і на виборах він проявився.

Також не можна забувати про відсоток людей, в першу чергу молоді, які ще під час окупації міста виїхала, встигли влаштуватися на новому місці й не повернулися до Слов’янська, залишаючись у ньому зареєстрованими. А значить, знову губляться голоси. При цьому деякі з них ще й лають своїх земляків за їхній вибір.

Але вибір зроблено. І в міськраді буде шість політичних партій, а це точно — рух уперед. Плюс активність проукраїнських організацій у місті. Наприклад, після звільнення в Слов’янську щонеділі проводиться Віче, на якому громада реально намагається впливати на владу.

Як зауважив голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський: «Сьогодні «Опоблок» перемагає в цифрах буквальних, але загалом область можуть контролювати українськім сили. Як відомо, добре сміється той, хто робить це останнім».