Україна приречена бути однією з найкрупніших і найбагатших держав
Борис Олійник, український поет, академік, громадський діяч

Ядерний шантаж Кремля

Чи є шанси у боротьбі проти «Північного потоку-2»?
26 липня, 2021 - 17:13
ФОТО REUTERS

««Північному потоку-2» бути!»  – мабуть, таким гаслом вітали в Кремлі угоду США та Німеччини про добудову цього газогону. Америка погодилася на добудову «Північного потоку-2» (ПП-2) й обіцяла не запроваджувати санкції проти його операторів і компаній, що беруть участь у будівництві, та проти очільника газогонного консорціуму, особистого друга Путіна Маттіаса Варніга. Поза сумнівом, це велика поразка української дипломатії та закономірне продовження мюнхенського курсу політики Німеччини щодо Росії. Найгірше те, що тепер до подібної політики все більше схиляється і нова адміністрація США, незважаючи на всі декларації Джо Байдена про його прихильність інтересам безпеки України. Поза сумнівом, на американське рішення вплинув провал реформ у сфері корпоративного управління, правосуддя та боротьби з корупцією, які Київ обіцяв здійснити ще за Порошенка, але так і не здійснив за каденції Зеленського. Проте навряд чи це є головною причиною. Насправді, як я вважаю, тут найважливішу роль грає той тиск, який чинить на Байдена ліве крило його адміністрації на чолі з віце-президентом Камалою Гарріс. Американські ліві традиційно поступалися перед термоядерним шантажем Москви та вважали за краще триматися гасла «Краще бути червоним, ніж мертвим!» (Better red than dead!). Ліві  сили в США завжди прагнули  втілювати опортуністичну політику стосовно Кремля, щоб за всяку ціну уникнути військового зіткнення з СРСР і Росією. Найбільш сильним був вплив лівих політиків на адміністрацію президента Франкліна Рузвельта, особливо в роки Другої світової війни. Впливовими вони були і за президентства Барака Обами. Але тільки в адміністрації Байдена вони отримали можливість прямої дії на американську зовнішню політику через віце-президента Гарріс та її команду. Надія Байдена на те, що путінська Росія може допомогти Америці в протистоянні з Китаєм, є вершиною політичної наївності. Кремль зараз орієнтується на дружбу з Китаєм, і за життя Путіна ця орієнтація навряд чи зміниться, на які б поступки Кремлю не пішов би Захід. А прагнення нової американської адміністрації дати «зелене світло» ПП-2 заради поліпшення стосунків з Німеччиною, ґрунтовно зіпсованих за Трампа, є лише заохочення мюнхенських тенденцій у політиці Німеччини та Євросоюзу в цілому. І тому, дотримуючись такої політики, Байден і Гарріс відмовилися від особистої участі в зустрічі «Кримської платформи» в Києві 23 серпня –  щоб не розгнівати Путіна. Дуже показовим також є те, що перед зустріччю з Ангелою Меркель, головним змістом якої, якщо вірити офіційній декларації, нібито була турбота про енергетичну безпеку України, Байден відмовився зустрітися з Володимиром Зеленським, щоб вислухати українські аргументи проти «Північного потоку-2».

Україні потрібна синхронізація її енергосистеми з європейською енергосистемою та залучення міжнародних інвесторів у добування енергоресурсів в Україні та в її газотранспортну систему. Та поки  з боку США та Німеччини все зводиться до дуже невиразних обіцянок. Вашингтон і Берлін пообіцяли буквально наступне: «Сьогодні ми знову заявляємо про свою рішучість протистояти російській агресії та згубній діяльності в Україні й за її межами. Сполучені Штати обіцяють підтримати зусилля Німеччини та Франції щодо встановлення миру на сході України у межах Нормандського формату. Німеччина активізує свої зусилля у межах Нормандського формату щодо сприяння виконання Мінських угод. Сполучені Штати та Німеччина підтверджують свою прихильність у подоланні кліматичної кризи та прагненні рішучих дій щодо скорочення викидів в 2020-х роках, щоб зберегти в межах досяжності температурну межу в 1,5 градуса Цельсія». Виходить, що уся допомога Україні щодо її енергетичної безпеки здійснюватиметься у межах божевільної та даремної боротьби з глобальним потеплінням. А це збільшує вірогідність того, що значна частина виділених Україні коштів буде викинута на вітер або осяде в кишенях корупціонерів. Те, що «Сполучені Штати та Німеччина єдині у своїй рішучості притягнути Росію до відповідальності за її агресію та зловмисну діяльність шляхом накладення штрафів за допомогою санкцій та інших інструментів», виглядає порожньою декларацією, не наповненою ніякою конкретикою. Так само порожньою є обіцянка у разі, якщо Росія спробує використати енергію в якості зброї або вчинить подальші агресивні дії проти України, Німеччина вчинить дії на національному рівні та наполягатиме на ефективних заходах на європейському рівні, залучаючи санкції, для обмеження можливостей російського експорту в Європу в енергетичному секторі, також і газ, і/або в інших економічно важливих секторах. Це зобов'язання покликане гарантувати, що Росія не зловживатиме будь-яким газогоном, також і «Північним потоком-2», з  агресивною політичною метою, використовуючи енергію як зброю». По-перше, всі європейські та німецькі санкції проти Росії досі мали символічний характер. По-друге, Росія може  2024 року запропонувати Україні свідомо неприйнятні умови для продовження угоди про транзит українського газу через Україну, формально ніяк не зв'язуючи їх із ПП-2. Це відразу ж позбавить український бюджет 2 млрд. доларів на рік, але не дасть ніяких формальних приводів для антиросійських санкцій. США та Німеччина пообіцяли боротися за те, щоб нинішня українсько-російська угода про газовий транзит, термін дії якого спливає 2024 року, була продовжена ще на 10 років, але вони не в змозі продиктувати Москві умови цієї угоди. Конкретика ж у пропозиціях США та Німеччини зводиться до наступного: «У межах американо-німецького партнерства в галузі клімату й енергетики ми вирішили створити основу для підтримки енергетичних перетворень у країнах з економікою, що формується. Цей компонент акцентуватиметься на підтримці України й інших країн Центральної і Східної Європи. Ці зусилля не лише будуть внеском у боротьбу зі зміною клімату, але й підтримають європейську енергетичну безпеку за рахунок зниження попиту на російську енергію.

Відповідно до цих зусиль Німеччина зобов'язується створити й керувати Зеленим фондом в Україні для підтримки енергетичного переходу, енергоефективності й енергетичної безпеки України. Німеччина та Сполучені Штати прагнутимуть заохочувати та підтримувати інвестиції в розмірі не менше одного мільярда доларів до Зеленого фонду для України, у тому числі від третіх сторін, таких як організації приватного сектора. Німеччина внесе первинне пожертвування до фонду в розмірі не менше 175 мільйонів доларів і працюватиме над продовженням своїх зобов'язань  найближчими бюджетними роками. Фонд сприятиме використанню відновлюваних джерел енергії; сприятиме розробці водню; підвищенню енергоефективності; прискоренню переходу від вугілля; сприятиме досягненню вуглецевої нейтральності. Сполучені Штати планують підтримати ініціативу, надавши технічну допомогу та політичну підтримку відповідно до мети фонду, на додаток до програм, що підтримують інтеграцію ринку, реформу регулювання та розвиток відновлюваних джерел енергії в енергетичному секторі України».

Фактично цей фонд для України – ніщо. Навіть якщо США, Німеччина й інші країни-донори та великі приватні компанії доведуть кошти Зеленого фонду для України до планованого рівня в 1 млрд. доларів на рік і якимсь чином зуміють зберегти цей рівень інвестицій у подальші роки, то вже після 2024 року кошти фонду компенсуватимуть лише половину збитків від можливого припинення російського газового транзиту. Головне ж, поки цей фонд фактично порожній. Німеччина обіцяє 175 млн. доларів  2022 року, але виконання обіцянки багато в чому залежатиме від результату майбутніх парламентських виборів у Німеччині, після яких Меркель повинна піти. США ж поки не обіцяють нічого, окрім технічної допомоги фондові. Тому немає ніяких гарантій, що Зелений фонд функціонуватиме  2022 року та в подальші роки. До того ж значна частина коштів буде витрачена на такі, по суті, безуспішні для України речі як електромобілі, вітряні електростанції й інші сумнівні засоби боротьби з глобальним потеплінням. Більш-менш реальним є лише отримання Києвом від Берліна фінансової підтримки у розмірі 70 млн. доларів на диверсифікацію джерел енергоресурсів. Але в порівнянні з майбутніми втратами прибутків від транзиту російського газу це – крапля в морі.

Тому в України не залишається іншого виходу, як продовжувати боротьбу проти «Північного потоку-2», незважаючи на напівофіційне прохання з Вашингтону припинити цю боротьбу, щоб не погіршувати американо-українські стосунки. У цій боротьбі Київ може розраховувати на підтримку Польщі та більшості інших країн Східної Європи. Шанси тут пов'язані з існуючою в США двопартійною згодою щодо необхідності запобігти введенню в дію ПП- 2. У Конгресі республіканці та демократи здатні подолати можливе президентське вето на закон, покликаний заблокувати його завершення. Але для того, щоб змусити Байдена запровадити відповідні санкції, поправки, що стосуються «Північного потоку-2», доведеться вносити в бюджетний законопроект, і невідомо, чи підуть демократи на таку сильну конфронтацію з адміністрацією Байдена. Реальнішою є можливість того, що на президентських виборах 2024 року перемогу отримає або Дональд Трамп, або інший республіканський кандидат, що дотримується тієї ж позиції, що й Трамп, стосовно ПП-2. На користь такого результату свідчить відсутність у адміністрації Байдена яких-небудь вагомих досягнень, похилий вік Байдена та непопулярність у основної частини демократичного електорату Харріс, його можливої спадкоємиці  2024 року. Того ж року якраз збігає термін дії угоди про транзит російського газу через Україну, так що зупинити ПП-2 буде ще не пізно. Крім того, якщо майбутня правляча коаліція в Німеччині виявиться неможливою без участі «зелених», з'являться шанси, що Берлін змінить свою позицію щодо ПП-2.

Борис Соколов
Газета: 
Рубрика: