Врятуймо мову — мова врятує нас!
Юрій Іллєнко, кінорежисер, сценарист, актор, оператор, продюсер, Народний артист України 1987 року

Зі сталевою волею бійця

Ігор ГОРДІЙЧУК: «Військових треба вчити думати і знаходити виходи з різноманітних ситуацій креативно, колективно та багатоваріантно»
10 січня, 2018 - 18:06
ГЕРОЙ УКРАЇНИ. ГОРДІЙЧУК ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ / ФОТО АНДРІЯ НЕСТЕРЕНКА

В українському війську дедалі відчутнішим стає вплив нової крові. Молоді люди з передової, зі шкільної парти, загалом із цивільного середовища йдуть у військові виші, щоб опанувати мистецтво захисту вітчизни. Їх мотивує, зокрема, і приклад звитяжців, котрі мужньо, деколи ціною здоров’я та життя показують практично, як потрібно любити й боронити рідну землю. Кумиром багатьох українців став і нинішній очільник Київського військового ліцею імені І. Богуна, Герой України, генерал-майор Ігор ГОРДІЙЧУК. Це справді багатогранна особистість...

«УСЕ, ЩО ВДАЛОСЯ ЗРОБИТИ НА САВУР-МОГИЛІ, — ЗАСЛУГА ГЕРОЇВ-ДОБРОВОЛЬЦІВ»

Якось мені пощастило побувати на зустрічі курсантів Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка із Ігорем Гордійчуком. Одразу скажу, що дуже вразила атмосфера, яка панувала у вщерть заповненій курсантами й офіцерами залі. Відверта розмова, безліч серйозних запитань і стільки ж щирих відповідей із вуст героя Савур-Могили немов компресували майже дві години в єдину мить насолоди спілкування. «Синку, слухаю твоє запитання...», або «Друже, ти зрозумів, що я мав на увазі?» постійно лунало від спікера, котрому війна, а точніше зв’язківці, придумали, напевно вже довічно, позивний «Сумрак».

Ігор Володимирович — неймовірний боєць просто зі сталевою волею до життя і зразковою відданістю справі, якій він присвячує себе сповна. Його пристрасною стезею є війська спецпризначення, саме як знавець спеціальних операцій він і проявив себе з перших днів проведення АТО.

Уже позаду рейди глибинної розвідки в тилу ворога, взяття під контроль стратегічної висоти неподалік українсько-російського кордону й неймовірна історія боротьби під шквальним вогнем російської артилерії. Тоді загинуло багато українських патріотів. Гордійчук зазнав низки контузій, а під час виходу з оточення та вирішального прориву з-під Іловайська величезний осколок завдав страшну травму потилиці. Потім був полон, дивовижний порятунок та подвиг медиків лікарні ім. Мечникова у Дніпрі, їхніх столичних колег. За його життя боролися два місяці. Поступове відновлення після реабілітації у Військово-медичному центрі Збройних сил США триває і досі.

Як вдавалося підтримувати на Савур-Могилі, під постійними обстрілами, високий бойовий дух?

— Там практично всі завдання виконували добровольці, які свідомо ризикували. Треба знати правду: дехто з кадрових військових знаходив причини, щоби не виконувати свою роботу — то танк не заводився, то пальне не тієї якості, то приціл зламався. От зазираєш в очі людині, а там — порожнеча... Відбирав із сотні 10—20 чоловік, брав кілька танків і йшли вперед. Нагадаю, це була особливість початкового етапу війни. А ті ж хлопці, котрі дісталися Савур-Могили, були найбільш умотивованими, тому там повсякчас витав бойовий дух найвищого ґатунку.

— Вам довелося ухвалювати нестандартні рішення. Наскільки актуальною є здатність військового діяти адекватно швидко й ефективно в автономному режимі власної ініціативи та відповідальності?

— Треба мати гарну базову підготовку — без неї важко розраховувати на успіх тривалої дії. Це вкотре довела і протидія російській агресії. Я навчався в українських вишах, американських, брав участь у міжнародних коаліційних силах в Афганістані (заступником командира сектору), у формуванні УкрЛитПолБригу. Я мав фундамент вишколу, знав бойові можливості всієї техніки, що перебувала в моєму підпорядкуванні. Та коли плануєш рейдові заходи, найважче усвідомлювати те, що попереду ворожі засідки, мінні пастки, але треба йти і виконувати завдання. Найбільше переймаєшся тим, як уберегти людей. Важливо як теоретично, так і практично уявляти, які можливості є в розвідки, чи правдива інформація отримана від неї. Було багато фейків, поширених ворогом і дехто піддавався на провокації. Тобто, ми відчували брак інформаційного забезпечення бойових операцій. Із ностальгією згадував, як вправно в Афганістані коаліційні сили використовували технологію інтерактивного управління веденням бойових дій. І от у таких суворих умовах саме нестандартність підходів приносила нам певний успіх...

Знаєте, все, що там вдалося зробити, — заслуга героїв-добровольців. Хлопців, які втекли з Криму, прорвавши блокаду (розвідгрупа «Крим». — Авт.) — десь із півтора десятка бійців. Потім долучилися ті, хто вирвалися з Луганська і прибули з Харкова. Вони кинули все, що мали, і взялися за роботу — захищати Україну. Їхні групи так і назвали за містами походження. Так зібрали основу мого бойового розвідувального загону спецпризначення. Мало хто з них мав тривалий військовий досвід, дехто зовсім не служив. Їх цілодобово вчили військовому ремеслу.

Я спеціально шукав собі бійців серед місцевих, аби переконати їхніх земляків, що ми не хунта й не їмо дітей, а таки захищаємо свою землю. Буквально свою! Звісно, кісєльовська брехня глибоко в’їлася у свідомість людей на сході. І ця ситуація схожа з тим, що ми спостерігали із нашими партнерами в Афганістані. Ми практично не могли провести жодної успішної операції, бо афганці нам не вірили, називаючи кафірами. Ми довго не знаходили широкої підтримки населення. Недовіра загрожувала програшем багатьом важливим заходам проти ісламських радикалів. Треба було так повернути справу, щоби більшість необхідних завдань виконували, власне, афганські силовики, а не підрозділи коаліції. І без медійної підтримки такого результату не варто було очікувати. Ось чому робота військового журналіста, прес-офіцера, фахівця інформаційно-психологічних операцій — надважлива.

Від якості такої діяльності нерідко залежить те, будемо ми стріляти, або в нас, чи ні. Треба достукатися до свідомості — по краплі, по слову, по сюжету. Пробудимо Донбас, і тоді з меншими втратами повернемо його до українського лона. Військові медіа, інформаційно-психологічні операції є витребуваними царинами професійного вишколу. І зараз ми схиляємо дітей до думки, що вони у цій стезі зможуть чудово реалізувати свої таланти на службі у війську.

«ТЕПЕРІШНІЙ СПРОТИВ АГРЕСІЇ КРЕМЛЯ ВОДНОЧАС ТВОРИТЬ І НОВУ ТЕОРІЮ, І НОВУ ВІЙСЬКОВУ ПРАКТИКУ»

Ігор Гордійчук переконаний: найголовніше, чого слід досягнути у військовій освіті, це перейняти принциповість, з якою готують фахівців безпекового сектору наші партнери у НАТО. Вчити думати і знаходити виходи з різноманітних професійних ситуацій: креативно, колективно, багатоваріантно, в результаті індивідуальних інтелектуальних зусиль чи в процесі командного мозкового штурму. Теорія — стандарт, але практика — завжди виклик, де ти маєш адаптувати базову матрицю до поточного моменту. Найцікавіше, що теперішній спротив гібридній агресії Кремля водночас творить і нову теорію, і нову військову практику.

— Моє завдання як керівника ліцею — прищепити вихованцям любов до військової справи, — зауважує ректор. — Що ми будемо сильнішими, то краще розумітиме противник, що ціна будь-якої воєнної потуги проти України надзвичайно висока. Мрію про те, щоб значно більше «богунівців» вступали до військових вишів. Доцільно, щоби там їм допомогли розкрити свій потенціал, навчили ініціативності. Адже у війнах усе більшого значення набувають саме якісні мізки і здатність їх застосувати у військовій справі.

У Ігоря Володимировича є воля й бажання реформувати ліцей, але, як він каже, бракує чарівної палички. Його завдання номер один таке: ліцей має бути вільним від корупції. Ректор обіцяє докласти максимум зусиль для досягнення такого результату. Завдання друге: ліцей має повністю стати українським по духу.

Генерал Гордійчук упевнений: найважче і найгірше для країни вже позаду. Головне, що більшість українців так чи інакше беруть участь у відновленні України. Це суто наша робота — нелегка, але правильна. Партнери допоможуть порадою, проте ніхто не зробить за нас найважливіше.

— Коли я навчався у США, американські офіцери наголошували: їхні Збройні сили — поза політикою, кого народ вибере, тому й служитимуть. Так само і ми: присягали Українському народу. Політики нехай займаються політикою, а ми, військові — займатимемося своїм. Тоді ми не просто збудуємо власну країну, а й зробимо її успішною, — зауважує Герой України. — Звісно, політики часто приїжджають до передової, намагаються вести якусь агітацію. Військові ж усе добре розуміють, для чого це робиться, бо за чотири роки війни вони виросли. Я знаю 99% генеральського і командирського складу Збройних сил. Всі вони — на своєму місці. Тому, які б гасла їм не пропонували політики, ніхто на них «не клюне». Зараз Путін хоче підірвати нас зсередини, адже розуміє, наскільки ми виросли, щоб намагатися зламати нас ззовні. Наша сила — тільки в єдності.

Геннадій КАРПЮК, військовий журналіст
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments