Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

«Зі своїх помешкань вони виходили ще затемна...»

29 вересня — День вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру
26 вересня, 2019 - 16:43

«Доля єврейського населення Києва була вирішена ще навесні 1941-го...». У цьому, опинившись на лаві підсудних, зізнався В. Ебелінг — заступник начальника поліції безпеки в окупованому Києві, безпосередньо причетний до «вирішення єврейського питання» у столиці України.

«МИ ВВАЖАЛИ НІМЦІВ ВИСОКОКУЛЬТУРНОЮ НАЦІЄЮ...»

19 вересня 1941 року. До Києва входять передові частини 6-ї німецької армії під командуванням генерал-фельдмаршала фон Рейхенау. Кияни, за спогадами сучасників, зустріли їх спокійно, не здогадуючись про жахіття, які вони їм принесли.

«Ми, євреї, теж не панікували, — розповідає Наталя Цукерман, якій пощастило вижити. — По-перше, спочатку вони поводились досить цивілізовано. А по-друге, всі знали німців як висококультурну нацією, що подарувала світу багато талановитих поетів і письменників, композиторів».

24 вересня у центрі столиці України прогриміли вибухи, влаштовані диверсантами НКВС, яких спеціально залишили у місті. Вони, до речі, не завдали істотної шкоди окупантам. Проте гітлерівці приписали їх євреям, заявивши, що «винні будуть жорстоко покарані». Але, знаючи про давню і патологічну ненависть Адольфа Гітлера до усього єврейства, наміри верхівки Третього рейху «остаточно вирішити єврейське питання», в цю версію важко повірити.

«У своїй книзі «Майн Кампф», виданій задовго до нападу на СРСР,  Гітлер чітко вказав, що головний ворог «арійства» — євреї, — говорить Віталій Нахманович, провідний науковий співробітник Музею історії Києва. — Тому він намагався їх позбутися в будь-який спосіб. 

Спочатку Гітлер обмежив євреїв у Німеччині різними законами. Коли захопили Польщу, почали зганяти в гетто. Коли окупували Францію, була ідея депортувати взагалі усіх євреїв на Мадагаскар, який був французькою колонією.

Далі почалася війна з Радянським Союзом, а це вже була війна світоглядна. Вона мала вестися, по-перше, проти «жидобільшовицького» режиму, по-друге — проти «нижчої раси» — слов’ян.  Місцеве населення намагалися ставити у такі умови, щоб воно сиділо, як миші, і виконувало кожен наказ.

Тут акції знищення євреїв були показовими — для залякування населення. Спочатку нацисти сподівалися, що українці самі знищать своїх євреїв. Вони писали приблизно так: ми прийдемо, підштовхнемо і вони самі своїх євреїв повирізають. Це у них звалося «заохочувати акції самоочищення». Йшлося про всі окуповані території СРСР — Україну, Білорусь, країни Балтії».

«Оправдання» німцями розстрілів у Бабиному Яру спростували з часом самі нацисти. Зокрема, заступник начальника поліції безпеки міста Києва В. Ебелінг, який під час окупації брав безпосередню участь у винищенні єврейського населення Києва, перебуваючи після війни на лаві підсудних, заявив: «Доля євреїв міста Києва була вирішена навесні 1941-го: перед нашим вторгненням до СРСР. На нараді у нашого фюрера. Усіх їх належало негайно розстріляти. У нас все для цього було: залишалося лише вибрати місце. Ним став Бабин Яр».

Чому вибір упав саме на це урочище? Насамперед тому, що його територія  мала довжину понад 2 кілометри і глибину 50 метрів. Отже, тут могли поміститись десятки тисяч трупів. До того ж неподалік знаходилась залізнична станція «Київ-Лук’янівка». Зважаючи на це, можна було обдурити людей, мовляв, боятись нічого — ми просто перевеземо вас у більш безпечні місця. Як би там не було, а вранці 28 вересня кияни побачили розклеєні по усьому місту листівки з наказом всім євреям зібратися вранці 29 вересня неподалік вулиць Дехтярівська і Мельникова. Хто не прийде — буде розстріляний. Люди повірили.

Ось як про це пише у своєму документальному романі Анатолій Кузнецов, на той час 12-літній підліток-киянин — свідок цієї трагедії: «Зі своїх помешкань вони виходили ще затемна. З дітьми, що ревуть, зі старими і хворими... Перехоплені мотузками клумаки, обдерті фанерні валізи, залатані кошики, скриньки з теслярськими інструментами. Бабусі несли, перекинувши через шию, наче гігантські намиста, плетениці цибулі — запас провізії на дорогу».

Перші постріли в урочищі пролунали цього ж дня: гітлерівці розстріляли близько 22 тисяч євреїв. Тих, кого не встигли, загнали на ніч до гаражів танкоремонтного заводу, але вже вранці наступного дня і їх знищили. Кати вирізнялися своєю педантичністю і ретельно задокументовували свою «роботу». Зважаючи на такий облік, відомо, що 29—30 вересня вони розстріляли 33 771 єврея. Наймолодшій жертві було усього 3 дні, а найстаршій — 103 роки.  Урочище стало могилою також і для десятків тисяч представників інших народів: українців, росіян, білорусів, вірмен, грузинів. А ще — військовополонених, серед яких понад 100 матросів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, які до останнього набою чинили спротив наступаючим на Київ гітлерівцям. Знищили тут і  621 члена Організації Українських Націоналістів: даний факт переконливо спростовує радянсько-російський міф про те, що вся ОУН «вірно служила окупантам».

Гітлерівці під страхом смерті заборонили киянам ховати євреїв: в наказах, розвішаних на будинках, було сказано: «Якщо хто-небудь пустить єврея на нічліг або проживання, буде негайно розстріляний не тільки він сам, а й уся родина».  Але  знаходилися люди, котрі, ризикуючи життям своїм і своєї сім’ї, рятували, переховували євреїв.

Перед тим, як залишити Київ, фашисти спробували приховати сліди кривавих злочинів. І вирішили спалити трупи розстріляних. До цієї «акції»   залучили в’язнів Сирецького концтабору, маючи намір потім і їх знищити. Виконуючи наказ нацистів, в’язні проживали на території Бабиного Яру — у землянці.  Але  зуміли  вирватись з їх лап. Щоправда, більшість була затримана німцями, але кілька чоловік все ж уціліли, виступивши згодом свідками на  Нюрнберзькому процесі: так світ дізнався про злодіяння нацистів у Києві.

Скільки ж людей знайшли свій останній прихисток у Бабиному Яру? Достеменної відповіді на це запитання немає досі. 1946 року на Нюрнберзькому процесі, згідно висновків Державної комісії, яка розслідувала нацистські злочини під час окупації Києва, називали цифру у 100 тисяч. Останнім часом дослідники цієї трагедії кажуть, що у цьому урочищі було розстріляно не менше 150 тисяч людей. Вони були різних національностей, віросповідання, але абсолютну більшість становили саме представники єврейського народу.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Уже в післявоєнний час, щоб остаточно поховати страшну правду, радянська влада вирішила побудувати в урочищі — на місці розстрілів — стадіон. Але завдяки протестам творчої інтелігенції цього не сталося. А письменник-фронтовик  Віктор Некрасов 1959 року закликав спорудити в Бабиному Яру пам’ятник. З великим небажанням, але влада врешті-решт пішла назустріч: сьогодні на місці масових розстрілів височить меморіал, який нагадує про трагедію, що тут сталася під час Другої світової війни.

В УКРАЇНІ ДЕСЯТКИ БАБИНИХ ЯРІВ...

Крім Києва, гітлерівці нищили євреїв на всій території окупованої ними України.

Чи не першими жертвами гітлерівців стали майже 12 тисяч євреїв Кам’янця-Подільського:  26—28 серпня  за наказом обергрупенфюрера СС Фрідріха Єкеля всі вони були знищені.

А 8 і 19 серпня зондеркоманда СС знищила сотні представників цього народу в Білій Церкві.

Наприкінці жовтня 1941 року до Харкова вступили передові частини вермахту. А 5 грудня  почався перепис населення міста, під час якого представників цього народу заносили до «особливих списків»: з їхньої загальної кількості понад 70 відсотків становили жінки і діти й люди похилого віку. 14 грудня за наказом військового коменданта міста генерала Путкамера всіх їх переселили в район ХТЗ, організувавши в робітничих бараках єврейське гетто. За спогадами свідків, щодня звідти виводили групи по 250—300 чоловік, яких розстрілювали у Дробицькому Яру. Найбільше євреїв нацисти знищили на Вінниччині, Івано-Франківщині, Закарпатті, Львівщині, Хмельниччині та Рівненщині.

УКРАЇНЦІ — ПРАВЕДНИКИ СВІТУ

Наближені до Кремля історики і різного штибу «експерти» звинувачують  українців у масовому винищенні  євреїв. До цієї справи долучилися навіть діячі культури і мистецтв. Згадаймо хоча б художній фільм «Матч»! Набір звинувачень стандартний: «масове винищення єврейського населення», «проведення спільних із загонами СС каральних акцій», «видача гестапівцям єврейських дітей» тощо.

Не сперечатимемось зі «знавцями» українсько-єврейських взаємовідносин в роки війни. А нагадаємо, що Міжнародна єврейська організація «Яд Вашем» визнала Праведниками світу 2246 українців: це звання надають тим, хто в роки війни рятував єврейське населення від неминучої загибелі. До речі, серед Праведників світу — десятки українських націоналістів, які в путінській Росії в «особливій пошані». Один з низ них — Іван Вовчук (справжнє прізвище Федір Вовк), районний провідник ОУН Нікопольщини. Це звання отримав за врятування багатодітної родини Бакстів.

Врятувала єврейську дівчинку Ірину Райхенберг й Наталія Шухевич — дружина головного командира Української Повстанської  Армії. Роман Шухевич особисто виготовив для дитини документи на прізвище Рижко Ірини. А після того, як жінку заарештувало гестапо, сховав її в монастирському сиротинці. Ось такі вони, «кровожерливі» українські націоналісти!...

Родина київського священика Олексія Глаголєва врятувала за роки окупації одинадцятьох євреїв!.. А Надія Хоменко, яка допомагала виховувати в єврейській родині 3-х дітей,  пішла у Бабин Яр разом з ними...

Не залишалася осторонь трагедії мільйонів євреїв і Українська Греко-Католицька Церква: 1942 року, коли нищення євреїв стало масовим,  митрополит УГКЦ Андрей Шептицький написав Гімлеру листа, протестуючи проти масових вбивств євреїв та втягнення до цієї акції української поліції. Він був єдиним ієрархом такого високого рангу в окупованій Європі, хто виступив на захист єврейського населення. На такий сміливий крок не спромігся навіть папа Пій XII!..

Більш того, митрополит Шептицький переховував у келіях собору святого Юра десятки євреїв, в тому числі і дітей. Рятувала їх і очолювана ним Церква, надавши прихисток у церквах сотням людей. У листопаді 1942 року Шептицький не побоявся видати пасторського листа «Не убий!», засуджуючи будь-які види вбивств, погрожуючи вбивцям відлученням від церкви: зі змісту написаного було зрозуміло, що лист адресовано насамперед нацистам...

Сергій ЗЯТЬЄВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ