Суспільство без віри і любові втрачає здатність розрізняти добро і зло
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ

Злочинне лицемірство Кремля

Чим може звершитися підвищення ставок по донбаському кейсу?
23 березня, 2021 - 19:28
ФОТО РЕЙТЕР

Ситуація на фронті після нового року по багатьом складовим загострилася і продовжує набирати обертів. Все відбувається по наростаючій — обстріли збільшилися, відповідно збільшилася і кількість загиблих, військова техніка стягується ближче до лінії розмежування, а на дипломатичному рівні спостерігається жорстке протистояння із взаємними звинуваченнями сторін. Причому, якщо з боку України це реальне намагання припинити війну і повернути свої території, то з боку Кремля — це єзуїтське прагнення нав’язати Києву і Європі статус-кво, який Москва створила в результаті агресії проти  нашої країни.

Як приклад можна навести останнє протистояння, яке триває щодо плану з мирного врегулювання ситуації на Донбасі, який ініціювала Франція та Німеччина як посередники у нормандському форматі. Документ містить так звані кластери перемир’я. «Там нічого принципово нового немає, і тим більше немає перетину «червоних ліній»... Цей план — це ніщо інше, як спроба прив’язати до календаря конкретні дії для виконання угод, досягнутих у нормандському та мінському форматах», — заявив днями радник глави української делегації в ТКГ Олексій Арестович. За його словами, поправки України до французько-німецьких пропозицій існують та вже два тижні як до них внесені.

Відповідний план був направлений на розгляд Москві. Але у відповідь заступник глави адміністрації президента РФ Дмітрій Козак направив листа політичним радникам норманського формату, в якому запропонував зобов’язати Київ привести липневу заяву міністерства оборони України про припинення вогню у відповідність до узгоджених в тому ж місяці заходів щодо дотримання перемир’я «без будь-яких вилучень і інтерпретацій».

Далі вже змушений був реагувати глава офісу президента України Андрій Єрмак, який у листі до нормандських радників повідомив, що Україна за жодних умов не може погодитись на пропозиції Кремля. Єрмак наголосив, що встановлення і суворе забезпечення сталого і всеосяжного режиму припинення вогню є запорукою виконання всіх важливих домовленостей, досягнутих лідерами нормандського формату, і ключовим пунктом Мінських домовленостей. «Тому ми занепокоєні продемонстрованим російською стороною підходом до цих важливих питань, так само як і маніпулятивним характером запропонованих паном Козаком висновків.  Відповідно, за жодних умов не можемо погодитися з пропозиціями, що містяться у його листі від 19.03.2021», — йдеться у листі Єрмака.

Україна дійсно тримає лінію фронту не лише захищаючи свої території, а фактично представляючи собою захист від агресії Росії для всієї Європи. Разом з тим, Європа не може ігнорувати позицію власних виборців. У Росії серйозна дипломатична школа — формальної, неформальної, культурної дипломатії. У Росії серйозні бізнесові впливи, які формують власне лоббі на Заході. Звісно, Кремль максимально використовує ці інструменти для того, щоб створювати тиск в середині західних країн. І тут не слід очікувати від європейців того, що вони не здатні нам щось дати, заганяючи їх в ситуацію подвійного тиску, а потім розчаровуватись, коли ми цього не отримали. Треба чітко розуміти, що для нас є необхідним в плані допомоги Заходу.

Все це свідчить, що ситуація як і раніше залишаться патовою, проте відбувається поступове підвищення ставок. Україна йде на це, розуміючи що процес потрібно якось рухати, інакше варіант із Придністров’ям чи Абхазією ставатиме все більш реалістичним. Росія ж діє в звичному для себе амплуа — агресора, який плювати хотів на всі міжнародні норми і правила: чим більше хаосу, тим краще. Тоді можна нав’язувати свій порядок денний, побудований на гібридних імперсько-радянських ретроспективах.

«ДЕШЕВЕ ШУЛЕРСТВО З БОКУ МОСКВИ»

Сергій ГАРМАШ, журналіст, представник Донецька в ТКГ (facebook.com):

— Судячи з питань колег, багато хто розцінює пропозицію Дмитра Козака, висловлену ним в листі Н-4, про заборону ВСУ відкривати вогонь у відповідь без дозволу Києва, як щось нове. Насправді, така позиція вже закріплена в липневих Заходах щодо посилення режиму припинення вогню.

«Вогонь у відповідь в разі наступальних дій допускається тільки в тому випадку, якщо він відкритий за наказом відповідного керівництва Збройних сил України і керівництва збройних формувань ОРДЛО після безуспішної спроби використовувати вищезгаданий координаційний механізм» — цитувала тоді в своїй заяві спецпредставник головуючого в ОБСЄ в Україні пані Грау. Інша справа, що на сьогодні сторони по-різному розуміють «координаційний механізм». Тому він і не спрацьовує. Так що сіль пропозицій Козака не в цьому. Хитрість Москви в іншому.

На сьогоднішній день це зобов’язання укладено в рамках Тристоронньої контактної групи (ТКГ) членами якої є Україна, Росія та ОБСЄ. Це важливо — угода в ТКГ, — тобто, з Росією. Але в тексті самого документа під назвою «Заходи щодо посилення режиму припинення вогню» Росії немає. Там є «керівництво Збройних сил України і керівництво збройних формувань окремих районів Донецької та Луганської областей». Для нас апріорі керівництвом збройних формувань ОРДЛО є Росія, оскільки вона їх фінансує, постачає їм озброєння і ними керує. Тобто, по суті, ця угода є угодою між Україною і Росією, досягнутому за посередництва ОБСЄ. Ну а з ким ще могло бути укладено угоду в Трьохсторонній контактній групі, ні з ОБСЄ ж? ОРДЛО, нагадаю, членами ТКГ не є, вони лише надають консультації та узгоджують з чітко визначеними в Мінському комплексі заходів тематиці: місцеві вибори і особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО. Тема безпеки, — відповідно до Мінських угод, — це не компетенція ОРДЛО.

Але така ситуація не влаштовує Росію, яка робить вигляд, що вона посередник, а стороною конфлікту є «Донецьк і Луганськ». Практично всі дії РФ, всі 7 років мінських і нормандських переговорів, спрямовані на суб’єктивізацію ОРДЛО. Не виняток і останній лист Козака зовнішньополітичним радникам Н-4. У ньому він пропонує (цитую з російського Інтерфаксу) «узгодити і закріпити підписами проект спільних підсумків відеоконференції політрадник від 18 березня ... «яким» ... зобов’язати Київ привести липневу заяву міністерства оборони України про припинення вогню у відповідність до узгоджених в тому ж місяці заходами щодо дотримання перемир’я «без будь-яких вилучень і інтерпретацій. Ці зобов’язання серед іншого припускали, що відкривати вогонь у відповідь можливо лише за наказом керівництва збройних сил України або ополченців після безуспішної спроби використовувати наявні механізми з реагування на порушення режиму припинення вогню».

А тепер дивимося: за задумом Москви, та ж домовленість, яка вже була досягнута в ТКГ, між членами Трьохсторонньої контактної групи (серед яких немає ОРДЛО), тепер скріплюється підписами членів Нормандське четвірки. Причому, з преамбулою: «Франція, Німеччина і Росія, використовуючи свій вплив, докладуть усіх зусиль для того, щоб режим припинення вогню був стійким і всеосяжним». Тобто, Росія, тут вже виступає не як керівництво збройних формувань ОРДЛО, а як один з посередників, поряд з Німеччиною і Францією. І ці три учасники Н-4 зобов’язують одного — Київ — в разі загострення ситуації на фронті, мати постійні контакти з якимсь п’ятим «суб’єктом» — ОРДЛО. Який, до сих пір Нормандське четвіркою окремим суб’єктом не розглядалося. Але, який де-факто, таким стає, якщо Н-4 під таким документом підпишеться. Чистої води маніпуляція і, я б навіть сказав, дешеве шулерство з боку Москви. Звичайно, Україна, як уже заявив Андрій Єрмак, не погодиться на це.

Якщо Росія дійсно хоче зниження ескалації на фронті, то нехай просто (не прийміть за тролінг) перестане стріляти, як це було кілька місяців відразу після укладення угоди про заходи щодо припинення вогню. Тоді ми перестанемо відповідати. І все! Ніяких додаткових документів підписувати не потрібно. Всі вже давно підписано. Питання тільки в бажанні Росії взяти на себе відповідальність за конфлікт на Донбасі і, відповідно, його припинити.

Найсумніше — це кровожерливе лицемірство російської сторони. Адже Москва прекрасно розуміє, що якщо Києву по кожному обстрілу доведеться вступати в прямий контакт з Донецьком і Луганськом, то ці обстріли будуть нескінченними, оскільки, там дуже хочуть безпосередньо розмовляти з Україною, зображати з себе сторону конфлікту...

«НАМ ПОТРІБНО БУДУВАТИ БІЛЬШ ШИРОКІ КОАЛІЦІЇ І ІНШІ ІНСТРУМЕНТИ ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ»

Олег СААКЯН, політолог:

— Поки що ситуація виглядає патовою, тому виходу з неї в загальноприйнятому розумінні найближчим часом не буде. Як мінімум, нас очікує стагнація переговорного процесу, пробуксовування та зростання провокацій на лінії фронту. Як максимум, можливі і більш провокаційні дії, зокрема, на лінії фронту. Тобто все можливо — від стагнації до бойових зіткнень.

Вихід із цієї ситуації мені вбачається у відході на півкроку назад з точки зору «Мінська» і Нормандського формату в ракурсі переговорних процесів і вихід за їхні рамки. Нам потрібно будувати більш широкі коаліції і інші інструменти протидії російській агресії на міжнародній арені, максимально вписувати наші національні інтереси в стратегії інших країн. Недовичерпано коло співпраці з країнами, які зазнали окупації від Російської Федерації або мають з нею незакриті територіальні питання. Також не використані всі можливості співпраці в цьому напрямку з країнами, які не входять до Нормандського формату і які не є ядерними державами, але економічно, інноваційно, демографічно є сильними країнами, не зацікавленми в остаточному краху світоустрою після Другої світової війни, який розхитує Росія. Ці країни внаслідок дій Росії також виявляються в слабкому становищі. Україна має шукати серед таких країн союзників стаючи не стільки частиною проблеми, скільки частиною відповіді на те, як цю проблему вирішити, формуючи власну суб’єктність, порядок денний і позиціонування себе на міжнародній арені. Тобто ми не нав’язуємо світу проблему окупованих Криму і сходу України, а намагаємось вписати їх в контекст проблем інших країн.

При цьому треба зазначити: чим стійкішою є країна, згуртованішою внутрішньо, тим сильніше буде наша позиція на перемовинах в аспекті інтеграції окупованих територій в тіло України. Вкрай важливо не допускати конфліктів всередині військово-політичного керівництва, щоб в армійських структурах збереглися бойові офіцери. Вони мають великий практичний досвід для посилення Збройних сил України та адекватної реакції в разі загострення ситуації. На жаль, такого підходу часто не вистачає в українській політиці, від чого і не завжди ефективна та своєчасна реакція на виклики. Внутрішні чвари є нашою слабкістю, в які мітить ворог окрім збройної агресії. Це стосується в тому числі інформаційної і культурної сфер, які мали б давати точки однозначності і опори суспільству в період інформаційної війни. Але я б не очікував, що такий стан речей зміниться в найближчій перспективі. Такі процеси можуть відбутися лише еволюційним шляхом. Багато в чому вони є дитячими хворобами зростання українського суспільства і української держави. Під тиском війни ми проходимо цей шлях пришвидшено.

Зауважимо також, що Україна дійсно тримає лінію фронту не лише захищаючи свої території, а фактично представляючи собою захист від агресії Росії для всієї Європи.  Разом з тим, Європа не може ігнорувати позицію власних виборців. У Росії серйозна дипломатична школа — формальної, неформальної, культурної дипломатії. У Росії серйозні бізнесові впливи, які формують власне лоббі на Заході. Звісно, Кремль максимально використовує ці інструменти для того, щоб створювати тиск в середині західних країн. І тут не слід очікувати від європейців того, що вони не здатні нам щось дати, заганяючи їх в ситуацію подвійного тиску, а потім розчаровуватись, коли ми цього не отримали. Треба чітко розуміти, що для нас є необхідним в плані допомоги Заходу.


ГОЛОС ІЗ FACEBOOK

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА, «День»
Газета: 
Рубрика: