Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Конституція не дишло…

Потрібно чітко вибудовувати систему управління державою
1 лютого, 2021 - 11:44

Моя мама казала завжди дуже прості, але доступні речі. Говорила просто: «Якщо до двадцяти років людина некрасива, до тридцяти нерозумна, до сорока небагата, то розраховувати на якісь дива навряд чи проходиться».

Наша країна ще дуже молода, їй в цьому році виповниться лише 30. Дуже хотілося б, щоб вона у свої тридцять, справді стала розумною, оскільки ми всі прекрасно знаємо, що вона дуже красива. А в 40 мені хотілося б, щоб вона стала ще й заможною! Тоді б і слова нашої мами справдилися б.

Працюючи по всій Україні, будучи лідером однієї із найбільших українських партій, я прийшов до одного простого висновку: «Система управління державою має бути вибудована так чітко, як вибудовується система управління великими національними, або транснаціональними компаніями. Якщо в тебе не спрацьовують елементи широкої демократії на моменті прийняття рішення, а потім недостатньо високий рівень виконавчої дисципліни після того, як рішення прийнято, то що бізнес, що держава ефективно функціонувати не можуть». Який би устрій не було закладено в основу управління державою, ці два основні правила залишаються вірними.

Україна потребує негайної глибокої реструктуризації своєї політичної системи, про це ми вже з вами не раз говорили. Але спроби поправок до діючих у різні періоди варіантів Конституції України, в умовах нестабільних ситуацій, приходу до влади різних людей, викликали скоріше поглиблення кризових явищ як в економіці, так і в політичному житті, аніж вирішували назрілі проблеми.

Я дуже обережно ставлюся до того, коли кожний новий президент каже, що нам треба вносити зміни до Конституції. Але він, мабуть, бачить це з тієї точки зору, з якої уявляє собі себе на тій посаді, на якій знаходиться у цей певний проміжок часу, не зазираючи хоч на крок у майбутнє держави та її ефективного функціонування при іншій  новій владі.

Ми сьогодні розуміємо, що Україні потрібні чіткі регламенти поведінки усіх гілок влади. Наша нація дійсно дуже молода, ми не маємо, на жаль, вродженого почуття обов'язку державної субординації, дисципліни, яка притаманна населенню не тільки європейських держав, але й РФ та Китаю. Ми живемо у такому собі вільному світі, де держава робить вигляд, що нібито вона платить, а люди роблять вигляд, що вони працюють.

Насправді в цьому році ми відзначаємо 103-річчя нашої держави від першого її утворення та 30-ліття незалежних часів! І у наших генах все-таки залишається вічний протест. Чому? Тому що тоді 103 роки тому була надія, що держава відбудеться, але цього не сталося,  і сьогодні у багатьох людей, якщо не в переважної більшості, в очах – чергове розчарування.

Колись, перебуваючи у Вільнюсі, я запитав таксиста: «Скільки проживає в цьому місті людей?». Він відповів: «Все залежить від того, коли вибори, бо люди вільні і вони «голосують ногами». Якщо вони бачать, що влада не виправдовує їхні сподівання, і немає в країні того рівня стабільності та заробітку, впевненості в майбутньому, то вони виїжджають звідси. Через те, коли люди розчаровані, - каже таксист, - у нас 400 тисяч населення, а коли починають вірити в те, що житимуть, так як вони очікують, ми досягаємо майже мільйона!»

Тобто тут говориться про те, що ми повинні змінити протест на гідність. Ми часто називаємо нещодавню революцію – Революцією Гідності, але чи багато людей розуміють її суть. Чи це все-таки був не протест, а саме гідність, оскільки коли ми говоримо про гідність, то це б мало стосуватись усіх громадян України.

Головні підвалини і рецепти процесу переродження мають бути подані не в змінах у Конституцію одного керманича або іншого, а у Конституції як в статуті правильної публічної компанії, де чітко виписано права і обов’язки системи управління державою: хто кому підпорядковується, як діє, яким чином приймаються рішення і як вони виконуються.

На жаль, у більшості випадків, що для громадян України, що для людей, які є у владі, Конституція залишається якоюсь ефемерною книгою, у якій щось виписано, але не обов'язково його потрібно дотримуватися. Тому, якщо очільник країни не дотримується Конституції, то автоматично всі інші люди в державі також вважають, що її дотримуватися не потрібно.

У політичних партіях такою Конституцію є Статут. І коли до мене багато разів приходили люди, котрі вважали, що вони мають більший вплив у партії, ніж хто-небудь інший, я відповідав завжди дуже просто, що ми не можемо нічого робити, що йде всупереч Статуту організації. Чому? Тому що Статут в партії так само, як Конституція в державі. І якщо її Голова дозволить якісь відхилення від Статуту, то пояснити потім всім іншим, що вони повинні його дотримуватися абсолютно нереально.

Мені часто говорили, що Статут – це така собі, мов би, несерйозна річ, особливо коли є якась, наприклад, не зовсім стандартна ситуація. Але в таких випадках, я переконував усіх, що потрібно все вирішувати через робочу групу, і у відповідності до положень Статуту виносити необхідні зміни на Президію, Політичну раду, а потім і на З'їзд. І по-іншому ми робити не можемо.

Тому ми говоримо сьогодні про створення такої системи державної влади, в якій кожна зі складових була б наділена не лише певними повноваженнями, але й відповідальністю за їх виконання. Ще раз акцентуюсь, що потрібне широке обговорення на етапі прийняття рішення, але після ухвалення – має бути безумовно висока виконавча дисципліна. Так функціонують демократії, так функціонують і тоталітарні режими. Вони по-іншому вибудовані, але однаково передбачають виконавчу дисципліну і відповідність діяльності та дій кожного до Основного Закону – Конституції держави.

В основі організації держави мають постійно діяти певні принципи: цілісність держави, національне самовизначення, справедливість, глобалізація, демократія, сталий розвиток і безпека. Цілісність України вимагає усвідомлення усіма громадянами своєї причетності до української держави.

Що ж таке причетність? З одного боку, це результат національного самовизначення народу, формування і закріплення національного усвідомлення, що іде через освіту нації та її культуру.

У новому баченні те, що ми сьогодні говоримо, якою повинна бути Конституція? Так ось найперше – це обов'язкова базова освіта для всіх громадян. Базова освіта є державним стандартом освіти, який має бути засвоєний усіма дітьми України незалежно від волі батьків і здійснюється коштом держави. Держава зобов'язана забезпечити високий рівень базової освіти і її конкурентноспроможність з освітою аналогічного рівня за кордоном.

Нам дуже часто розповідають про те, що в нас не конкурентоспроможна освіта. Але я пам'ятаю свої роки студентського життя, коли ми дивувалися, як нам легко вчитися в Сполучених Штатах Америки. Після наших вищих учбових закладів вчитися за кордоном було надзвичайно легко. Я до цього часу впевнений, що наш рівень освіти, закладений ще в часи Радянського Союзу, побудований на прекрасній професійній школі нашого викладацького складу, є  конкурентоздатним. Тому держава зобов'язана забезпечити саме високий рівень, насамперед, базової освіти.

З іншого боку, чинником причетності, що пронизує життя усіх громадян в Україні, є сплата податків. Абсолютно незвична річ для простого українського громадянина і для того, хто займає високі посади в державі.

Люди повинні розуміти, що кожний, хто живе в цій країні, має сплачувати податки. І в більшості випадків звичайні прості люди є платниками податків, тому що він сплачується навіть із копійчаної пенсії.

Але разом з тим, у нас мільйони економічно здатного населення, яке працює і робить якусь справу, але не сплачує жодної копійки до держави. Чому? Тому що в даному випадку вони сприймають сплату податку як покарання. Тим паче, коли це спеціально «закручується» через податкову інспекцію, податкову міліцію та інші органи, які фактично карають.

Дуже часто людина, яка переїжджає з України, знову ж таки, наприклад, до США, в перший рік намагається ухилятися від сплати податків, так як робила це в Україні. Але згодом, коли вона приходить за медичним страхуванням, чи страхуванням на автомобіль, або хоче отримати пільговий кредит для придбання житла, то розуміє, що не маючи історії сплати податків, нічого з названого, вона на жаль, не отримає. А якщо і зможе, то за значно більші кошти ніж ті люди, які сплачували нехай і невелику суму, але сплачували. Через це податок не може бути покутою.

Система оподаткування має бути мотиваційною. Кожен хто сплачує податок має відчувати свою впевненість у тому, що також відіграє своїми грошима роль у тому, як працює армія, яка освіта, яка охорона здоров'я. І в такому випадку, коли людина вкладає свої гроші, вона по-іншому починає ставитися до того, що і як  функціонує у своїй державі.

Податки необхідні для організації забезпечення гідного життя її громадян, створення матеріальної бази для розвитку творчого потенціалу нації, на забезпечення обороноздатності та побудови доріг, поширення й обміну інформацією, і багато-багато іншого. Сплативши податок державі, людина конкретно усвідомлює свою причетність до справи країни, і вона по праву може вимагати від держави послуг, захисту і справедливості.

Сплативши податки у своїй діяльності громадянин почуває себе вільно, самостійним розпорядником результатів своєї праці. Розміри оподаткування визначаються відповідними  законами про оподаткування. Держава встановлює прогресивний податок на прибуток. Нагадаю, що наразі  ми сплачуємо однаково податок на прибуток незалежно від того, які насправді доходи у людини. Ніколи не можна вирівняти і підняти рівень середнього класу в України, коли найбагатші і найбідніші сплачують однаковий відсоток податку. У більшості країн світу виплати робляться прогресивно, чим більше заробляєш, тим більше маєш сплатити податків для своєї держави.

Це стосується усіх! Це і підтверджує уся наша напрацьована робота щодо того, який має бути новий устрій нашої країни. Щоб цього досягнути має бути правильний, справжній адміністративно-територіальний поділ держави, а також нагляд за справедливістю з боку прокуратури.

Уряд контролює та стимулює своєчасність сплати податків. Тобто ми дивимось в майбутнє, як це повинно бути. У нашому баченні нового адміністративно-територіального поділу нашої держави найнижчою ланкою управління, відповідно до наших ідей, є – громада. Громадою вважаємо – громаду міста, а також громаду села. 

Сільська громада повинна мати чисельність близько 15 тисяч людей та об’єднувати 10-15 сіл. Але ті нарізки, які відбулися перед місцевими виборами 2015 року і подальшими хвилями місцевих виборів, при нарізанні громади у 2020 році, нічого спільного з цим не мають. Хоча і були ідеї та правильні алгоритми, але в кінцевому етапі адміністративно-територіальний устрій виписувався, на жаль, по бажанню місцевих феодалів.

Аналогічна організація повинна бути такою, як у більшості держав світу. Наприклад, Гміна в Польщі, Геменде в Німеччині, Комуна у Франції. Громада – це населення і належна до громади територія з майном та інфраструктурою, в тому числі поля, ліси, озера, ріки, дороги, городи, сади, будівлі, підприємства, заклади охорони здоров'я, освіти і культури та інше. Відстань від місця управління громади до найвіддаленішого села не може перевищувати 10-15 км. У наших же громадах утворилися такі вигини, де є громада, яка зовсім маленька і складається з декількох сіл, а є громади у яких, аби дотягнутися до адміністративного центру, потрібно більше 40 км їхати.

У ланцюжку суб’єктів держави України має бути так: громадянин – родина – село – громада – район – місто – область і нарешті – держава. Кожна ланка має виконувати максимально спроможний для неї об'єм функцій, а те, що нижній рівень суб'єктів управління не спроможний виконати самостійно передається для виконання на вищий рівень. У цьому полягає сутність принципу глобалізації, який у наш час пронизує усі ділянки життя людей.

Про яку децентралізацію і адміністративно-територіальний устрій ми можемо говорити, коли в чинній нашій Конституції саме поняття адміністративно-територіальної одиниці – «громада», яка має бути знову ж в основі адміністративно-територіального устрою, просто немає.

Через те ризик того, що будь-хто через суди в Україні може повернути процес децентралізації назад, надзвичайно високий. Тому не можна робити вибірково якісь речі, потрібно чітко вибудовувати систему управління державою із тим напрямком, де приймаються рішення, хто і на якому рівні їх приймає із високою виконавчою дисципліною.

Віталій СКОЦИК, доктор економічних наук
Рубрика: