Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

На нашому шляху до перемоги…

три підняті шлагбауми, які ми чомусь вважаємо опущеними
20 квітня, 2022 - 15:18
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Безумовно, доля України вирішується на полі бою. Але є ще правничий фронт і нехтування його важливістю, як не раз доводив світовий досвід, може легко нівелювати і звести нанівець бойові перемоги.

Пишу тезово. Для тих, хто хоче деталізації – дивиться посилання у кожній підтемі.

ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ

Після перемовин у Стамбулі українською делегацією проголошений намір створення нового механізму, який би передбачав нейтралітет України та гарантії, «надійніші за статтю 5 Вашингтонського договору», що унеможливлювали б чергову агресію проти України. Був анонсований також пошук країн-гарантів, які при нападі на нас протягом трьох діб матимуть зібратися і почати воювати разом з нами проти агресора. Спочатку поставимо просте питання: а навіщо це комусь потрібно – без прямої загрози для своєї країни вступати у не свою війну, за свої гроші посилати туди на смерть своїх громадян? Тут «гарантів» ми якщо і знайдемо, то це будуть хіба що Угорщина, Ізраїль, Казахстан. – тобто ті, хто очевидно і гарантовано не підуть на конфронтацію з Росією.

По-друге, гарантії окремих країн, тим більше якщо вони мають реалізовуватися  не раніше 72 годин – це ніщо порівняно з гарантіями 5 статті Вашингтонського договору про негайний та автоматичний вступ у війну на стороні жертви агресії всіх країн НАТО. За три доби Росія, використовуючи стратегічні ракети та бомбардувальники проти «нейтралізованої» і тому беззбройної України може завдати їй як мінімум непоправної шкоди.

А між тим у нас вже є механізм, за який ми у 1994 році заплатили біля 50 млрд доларів США і є країни-гаранти. Цей механізм має назву Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, більше відомий як Будапештський меморандум. Механізм, який достатньо і незаслужено обпльований Москвою і нашими невігласами, який ми то бачимо у передвиборчій президентській програмі, то чуємо про нього, що це «папірець». Або «договір, який не працює».  

Повторюю вкотре: договір – це механізм, який сам по собі справді не працює і не може працювати. Тому не варто, купивши молоток і навіть не спробувавши взяти його до рук, не навчившись користуватися, обурюватися, що він не забиває цвяхи.

Більш надійним механізмом гарантій є лише членство в НАТО, коли напад на одну країну – негайно і без додаткових рішень, без тридобового очікування, вважається нападом на всіх. Але ми чомусь цього «не розуміємо». Після «мінських хрестиків» та «норманських ноликів» продовжуємо шукати «стамбульські квадратики» у той час, коли є сертифіковані ліки під назвою НАТО, надійність яких не дає збоїв вже 73 роки.

Відмовлятися від вступу до НАТО на користь ефемерних обіцянок і нездійсненних фантазій є або невіглаством, або безвідповідальністю, або підігруванням Кремлеві.

ПРАВО ВЕТО РОСІЇ В РАДБЕЗІ ООН

РФ, незаконно зайнявши місце СРСР в ООН і Раді Безпеки і зловживаючи правом вето, зробила і Організацію і її головний орган недієздатними. Виключити Росію з ООН чи Радбезу практично неможливо, враховуючи складну і тривалу процедуру, а також вже висловлену чи цілком прогнозовану незгоду з цією пропозицією Сполучених Штатів та майже всіх інших постійних членів РБ ООН.

Проте є проста і прописана в Статуті ООН процедура, за якою відповідно до п.3 статті 27 можна легко і швидко позбавити РФ права вето в голосуваннях з усіх питань, які стосуються її агресивної війни проти України.  

Потрібно просто разом з адекватними партнерами – перш за все з Великою Британією – ініціювати в Раді Безпеки розгляд і забезпечення виконання цієї прямої статутної норми. Повторюю: прямої норми Статуту ООН, яку члени Організації, а тим більше її головного органу мають виконувати безумовно і беззаперечно.

ФІНАНСУВАННЯ ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ ТА РЕІНТЕГРАЦІЯ ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

Після відновлення територіальної цілісності перед Україною постане завдання відбудови зруйнованого, реінтеграції тимчасово окупованих територій. Для цього вже зараз треба вирішувати комплекс проблем з фінансового, кадрового, технічного забезпечення – зокрема здійснити підрахунки обсягу шкоди, завданої Україні агресією Російської Федерації, складення реєстру воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених РФ під час збройної агресії проти України, забезпечити підготовку консолідованої претензії України до Російської Федерації, опрацювати, здійснити перевірку і скласти список кандидатів на керівників адміністрацій на звільнених територіях.

Цими проблемами зараз частково починають займатися відповідно до свого функціоналу різні міністерства та відомства. Очевидно, однак,  що для  більш  ефективної роботи, не розпорошення зусиль і  коштів потрібна чітка спрямованість, організація та координація всієї цієї діяльності.

Між тим, вже два роки у Верховній Раді зареєстрований, але лежить практично без руху проект Закону «Про Національне агентство України з питань подолання наслідків збройної агресії Російської Федерації», який значною мірою покликаний забезпечити комплексне вирішення зазначених вище проблем.

Варто лише запустити процес можливої доробки цього документу, його розгляду і прийняття.

 

Павло ЖОВНІРЕНКО, голова правління Центру стратегічних досліджень
Рубрика: