Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Примус» Кремля до діалогу

Доки зустріч в рамках «нормандського» формату в підвішеному стані, Президент України їде з візитом до Великої Британії
20 жовтня, 2021 - 21:15
Фото Reuters

У грудні мине два роки від останньої зустрічі глав держав «нормандського формату», під час якої було підписано Паризьке комюніке, яке покликане сприяти розв'язанню проблеми окремих районів Донецької та Луганської областей. Чи змінилося щось суттєво з того часу? Ні, бо Росії це не потрібно. Вона прагне як мінімум — поступок, як максимум — капітуляції України. Для Москви окуповані території українського Донбасу — це інструмент для впливу і шантажу нашої країни, а також елемент торгів із Заходом. Недарма ж, очільник російського МЗС Сєргєй Лавров заявив, що «ми не повинні спускати з гачка (Мінських угод. — Ред.) пана Зеленського і всю його команду». У України своя стратегія, одним із пунктів якої є вимога організувати нову зустріч згаданого «нормандського формату». Розмови про це почалися одразу після того, як стало зрозуміло що Кремль за звичною практикою нічого не виконує. Аргументи росіян про те, що в усьому винна Україна, в адекватних людей викликають водночас сум та іронічну посмішку, адже цинізм путінського режиму давно відомий. Але з ним доводиться працювати. Саме тому українська сторона шукає різні варіанти для нового саміту лідерів Н4 з можливістю переглянути Мінські домовленості. Чому? По-перше, Москва їх завжди порушувала, обстрілюючи українські позиції, а по-друге, в такому вигляді вони не можуть бути виконані, бо це не розв'язання проблеми, а консервація окупації.

Серед пріоритетів української влади — необхідність підключити до переговорів американську сторону. Зокрема, про це йшлося під час зустрічі президентів України і США у Вашингтоні. «Ми обговорювали з президентом Байденом декілька варіантів залучення США до врегулювання цього конфлікту (на Донбасі. — Ред.), і вони сказали, що в принципі підтримують, але будуть думати над форматом і потім пропонувати цей формат Україні та Росії. Я знаю, нещодавно була зустріч представника президента США Вікторії Нуланд з колегами в Москві, вони говорили, впевнений, на багато тем, це їхні теми, — але вони говорили і про формат їхньої участі», — заявив нещодавно Президент України Володимир Зеленський (www.svoboda.ictv.ua).

Розглядається також можливість зустрічі на рівні двох президентів — України та Росії. «На сьогодні Німеччина, Франція та Україна зацікавлені в зустрічі в «нормандському форматі». Україна, зі свого боку, зацікавлена в зустрічі з президентом Росії в будь-якому форматі… Гадаю, відсоток того, що відбудеться зустріч, залежить від Росії», — сказав глава Української держави.

Ця тема має не стільки змістовне наповнення, як потужну інформаційну складову. Ще навесні цього року Зеленський заявив про готовність зустрітися з Путіним «у будь-якій точці українського Донбасу», на що президент РФ відповів, що готовий до зустрічі в Москві, та ще й з обмеженою тематикою для переговорів. Кожна сторона висуває свої умови. Власне, тому і триває певний пінг-понг заяв про можливу зустріч, який поки не має жодної практичної реалізації. Хоча всі прекрасно розуміють — цього не хоче російська сторона, видумуючи всілякі нісенітниці.

«Поки особливих перспектив для цієї розмови не проглядається, знову ж таки, через дії української влади. Саме українська влада не виконує Мінських домовленостей, — заспівав днями стару пісню прессекретар президента РФ Дмітрій Пєсков. — …Розумієте, дуже складно говорити з паном Зеленським. Пан Зеленський, наприклад, наполегливо називає Росію учасником конфлікту на південному сході України. Це не так. …В Україні зараз проводять законопроєкт про так званий перехідний період, який де-факто означатиме вихід Києва із Мінських домовленостей. Тому поки перспективи погані». Ще раніше він також заявляв: «Річ у тім, що для нас же не існує теми Криму. Проте, як нам кажуть в Офісі Президента України, Зеленський хоче обговорювати Крим…»

Діагноз, як то кажуть, «налицо»: агресору складно обговорювати з представниками інших країн тему власних злочинів. Особливо з Україною, на яку він напав, загарбавши частину її території й убивши тисячі людей. Але доведеться. Рано чи пізно. Цивілізований світ має примусити Росію відповісти за свої злочини. Якщо уявити, що зустріч у рамках «нормандського формату» або ж на рівні президентів України і Росії відбудеться, то чи варто очікувати на якийсь прогрес?

«ІМОВІРНІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ЗУСТРІЧІ В РАМКАХ «НОРМАНДСЬКОЇ ЧЕТВІРКИ» НЕ МАЛА. В ЗУСТРІЧ ЗЕЛЕНСЬКОГО І ПУТІНА НЕ ВІРЮ»

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Центру «Нова Європа»:

— Імовірність проведення зустрічі в рамках «нормандської четвірки» не мала. Якихось суттєвих результатів за підсумками такої зустрічі чекати не варто. Це радше буде вияв вдячності Ангелі Меркель, котра була присутня із самого початку в урегулюванні конфлікту з Росією. Тому Путін може погодитися на участь у такій зустрічі. Але, як відомо, російська сторона в принципі проти будь-яких зустрічей щодо врегулювання конфлікту, допоки Україна не зробить суттєвих поступок. Тому я нічого не очікую від цього. У кращому разі, це буде протокольна зустріч, на якій говоритимуть про важливу роль, яку відігравала Німеччина, і про те, які сподівання сторони пов’язують з участю нового канцлера в зусиллях щодо стабілізації ситуації в регіоні.

Що ж до ефективності «нормандського формату», то варто сказати, що очевидним є те, що цей формат повною мірою не спрацював. З іншого боку, якщо повернутись у недалеке минуле й уявити, що могло б статися, якби не було такого формату і не здійснювався б тиск іззовні, то де зупинився би Путін, ми не знаємо. Зрозуміло, спрацював не лише західний тиск — головну роль у цьому плані відіграв спротив українців російській агресії. Якби Путіну було абсолютно наплювати на реакцію Заходу, то він не грався би в гібридну війну і маневрування на кшталт «настамнєт». А то якраз була гра на західну публіку, і хоч би як викручувалася Москва, але західна увага для Кремля має значення. За часів Порошенка та ж сама Ангела Меркель час від часу ставила на місце Путіна, вказуючи йому на реальні докази присутності російської армії на українській землі. Грубо кажучи, щоб він брехав, та не забріхувався.

На жаль, ключові західні актори своєї ролі не виконали повною мірою — Росія як агресор до відповідальності не притягнута. І тут треба ставити питання не лише до Німеччини в рамках «нормандського формату», а й до тих, хто ставив свої підписи під Будапештським меморандумом. Путін дійшов до тієї межі, коли через брак більш рішучих дій з боку західних партнерів України він відчуває вседозволеність. Значна частина європейських політиків, як і українських, хотіли б миру. Але шляхи досягнення цього миру європейці і ми бачимо по-різному. Москва може дисциплінуватися лише тоді, коли зрозуміє, що ЄС може дати реальну відсіч. Інакше кажучи, Путін розуміє мову сили. Напівмир або замирювання в Москві не розуміють і сприймають як слабкість. Таким чином, Путін відчував себе безкарним і його апетити лише зростали. Кремль весь час чекав, що ось-ось США та Європа «махнуть рукою» на Україну і здадуть нас.

Якби від початку позиція та реакція ЄС були більш рішучими, ясними і зрозумілими, то і Путін, який весь час чекає на скасування санкцій, поводився б інакше. Сьогодні ми маємо ситуацію, коли ЄС знову хоче знайти спільну мову з Росією, але остання цього діалогу не хоче. Кремль і зараз чекає на те, що ось-ось або Україна піде на поступки, або ЄС і США «махнуть рукою» на Україну. Все це буде призводити до того, що на певному етапі хтось муситиме зробити рішучий крок уперед. Головне, щоб це не було запізно і щоб Росія не пішла на ще більш масштабну агресію. Ми ж щодо окупованих територій опинилися в дуже зловісному колі, коли жодна зі сторін не змінює своїх підходів, але при цьому всі розуміють, що досить найменшої іскри, щоб війна здійнялася з новою силою.

В зустріч Зеленського і Путіна я не вірив від початку. Розумію прагнення української сторони йти на будь-які варіанти і формати для того, щоб добитись миру, але нинішня ситуація повчальна тим, що навіть міліграми віри в можливість домовитися з Москвою вже мали б зникнути. Принаймні стаття Мєдвєдєва минулого тижня вже мала би поставити хрест на спробі домовитися з Путіним. Мова аргументів там не працює. І згаданою статтею Росія дала зрозуміти, що з Зеленським ніхто в Кремлі домовлятись не збирається. Єдиний для них діалог, який можливий із Зеленським, може базуватися лише на поступках з боку України і згоді з ультимативними вимогами, які висуває Росія.

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА, «День»
Рубрика: