Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Або «звалити» звідси подалі,

або жити за законами дешевого вестерну?
14 серпня, 1999 - 00:00

Мені, як простому обивателеві, здається, що за останні п'ять років не відбулося ніяких соціально-економічних змін у нашій країні. Разюча, убивча риса нашої влади — абсолютна аморфність — уже набила всім оскому. Через те, як мені здається, не випадає вести мову про жодні зміни ні в кращий, ні в гірший бік, бо навіть для того, щоб ситуація в країні погіршилася, треба робити якісь помилкові дії, робити неправильні кроки. Можливо, я помиляюсь, але за останні вісім років нічого такого не відбувалося. Перші чотири роки все робилося, оглядаючись на Схід, повторювалися всі рухи Великого Брата, як правило, безглузді і непродумані. У наступні чотири роки не відбувалося нічого. Проте довкола, час від часу, було чути, що народ України з кожним роком живе гірше й гірше. Неправда! Він завжди жив однаково, однаково погано. Просто в людях природним чином накопичувалася і накопичується хронічна втома, а також безсилля, і від цього здається, що кожний новий день важчий за попередній. Неможливо тривалий час тримати штангу над головою. Не тому, що з кожною хвилиною вона важчає (вага не змінюється), а тому, що руки втомлюються.

А пресингу на народ із боку влади, за великим рахунком, не існує. Є байдужість і цинізм. Про які зміни може йти мова? Образливо, що навіть, зібравши воєдино весь оптимізм, котрого, хоч як дивно, ще немало, все одно не видно світла в кінці нескінченного тунелю. Тому залишаються два виходи: або податися звідси якомога далі, або жити за законами дешевого вестерну, де той правий і має успіх, у кого більший пістолет і тугіше набита кишеня.

Динаміка соціально-економічних змін у країні останні п'ять років дорівнює нулю, і ті незрозумілі порухи, які відбуваються вгорі і які намагаються створити хвилі економічних і соціальних перетворень, до народу доходять лише дрібними брижами. Та слабка хвиля тихо вмирає, як правило, десь на рівні виконавчої влади районного масштабу. І все-таки, як мені здається, шанси ще є, і найреальніший — у жовтні цього року.

Роман ЗІНЧЕНКО, бармен,
Красноград
Харківської області
Газета: 
Рубрика: