Буковинський літописець: подвиг на тлі загальної байдужості
Життєздатність українського села
Із вірою в українське село
«Нам є що показати!»
«День» уже неодноразово публікував матеріали про селище Бернове Чернівецької області (№128, субота, 26 липня 2003; №49, п’ятниця, 19 березня 2004; №179, субота, 1 жовтня 2005; №49, субота, 25 березня 2006). Ми дуже радіємо з того, що залишилися ще в Україні люди, яким небайдужа доля села, які вболівають за неї всією своєю душею. Такі люди, як Віктор Вакула, є безперечним прикладом для наслідування. Він створив сільський музей, де докупи зібрав усю історію Бернового, написав рукопис книги-літопису життя селища, активно вболіває за його долю, прагне показати всім, що українське село живе й житиме. Доки український Олімп політикуму розкидається передвиборними обіцянками, «маленькі герої» України роблять конкретні, реальні речі для майбутнього покоління. Маємо надію, що «Нариси з історії Бернового» пана Вакули (на жаль, вони поки існують лише в рукописному варіанті) знайдуть небайдужих людей, котрі допоможуть авторові видати її. Такі історичні розвідки дають новий імпульс розвитку місцевому краєзнавству. Адже саме з маленьких «клаптиків» складається велика історія великого народу.
Добрий день, шановна пані Ларисо! Звертаюсь до вас як постійний обожнювач газети «День». Ваше видання неодноразово публікувало мої листи про реалії та перспективи нашого буковинського села Бернове. Так як ваше видання має широкі можливості розповсюдження, я дуже радий з того, що українці в далекій Австралії та Канаді, у Росії та в азійських країнах почули врешті-решт правдивий матеріал про становище українського села, що воно живе, попри всі ті матеріальні та моральні труднощі, що існують в Україні.
Сьогодні на дворі вже ХХІ століття — село залишилося селом. Населення зуміло пристосуватися до нових умов існування в час незрозумілих реформ та затяжної економічної кризи. Селяни одержали державні акти на земельні паї та масово їх приватизують з легкої руки Юлії Володимирівни, проте обробляють землю одиниці. Майже п’ять років земля засівається бур’янами замість того, щоб колоситися житом, пшеницею... Дивлячись на це злочинне ставлення держави до землі, наші старожили плакали. Відсутність належної техніки, нестача робочих рук — усе це призвело до того, що земля пустує. На жаль, сьогодні через відсутність учнівського контингенту в селі перестала функціонувати середня школа. Більшість господарських об’єктів (тваринницьке містечко, тракторний стан, механізований тік, консервний завод, тепличне господарство тощо) —зруйновані, розкрадені. Звичайно, всі проблеми сільського життя без допомоги держави (яка, на жаль, чомусь стоїть осторонь цього) вирішити важко. Проблема державної молодіжної політики, пільгового кредитування сільського виробника, відсутність контролю за ціноутворенням, стабільного ринку збуту с/г продукції — усе це має вирішуватися на рівні держави, її законотворчої складової. Проте селяни — мудрий, кмітливий народ зуміли відродити вівчарство, утримують по 2—4 корови, вирощують для реалізації, на ринок продукти народного господарства. Селяни втягуються в ринкові відносини через посередників-перекупщиків, які диктують свої грабіжницькі умови для народного виробника. Сьогодні наші жителі за власний кошт провели водогін та газифікували село.
Декілька років тому бізнесмени поряд із нашим селом збудували базу відпочинку — «Дім рибака», де відпочивають нині жителі багатьох областей України; зараз на стадії будівництва знаходяться ще три подібні бази для туристів. Це говорить за те, що майбутнє села — туристична інфраструктура, в якій селяни, у свою чергу, будуть забезпечені робочими місцями. У Берновому сьогодні проживає 400 пенсіонерів і тільки 200 робітників, близько половини з яких на заробітках за кордоном. Молодь після навчання залишається у місті. Пустує багато будинків, які привертають увагу міських жителів, що перетворюють їх у дачні господарства. Два роки тому до села прийшли інвестори, які вклали з селянами несправедливі договори на обробку земельних паїв, виплачуючи по 300 кг зерна людям.
На превеликий жаль, Будинок культури (тепер дозвілля) сьогодні втратив ту виховну, культурно-просвітницьку функцію, яка покладалась на цю установу в минулому. Колись на цій сцені виступали — Софія Ротару, Назарій Яремчук, Павло Дворський та безліч інших прославлених українських виконавців та колективів. Кіномережа занепала, тому для молоді залишилися лишень дискотеки та найближчі кіоски із алкоголем — ось й уся розвага. За таких справ, звісно мало хто з молоді ходить до бібліотеки, яка до речі, продовжує працювати.
У майбутньому році ми відзначатимемо 300-річчя заснування села. Маю надію, що ще багато століть поспіль воно буде радувати людей своєю природною чарівністю та цнотливістю. Я хочу показати наше Бернове як приклад того, що українське село жило і буде жити, саме тим людям, які в це не вірять. У села є всі реальні перспективи для економічного зростання. У мене є впевненість у тому, що через кілька десятків років Бернове стане селищем міського типу, до нас на берег Дністра будуть з’їжджатися як наші співгромадяни, так і туристи-іноземці, — адже нам є що показати світу.
