«Бути відповідальними...»

Наталія ЗАГОРУЙКО, кандидат філологічних наук, викладач Кам’янець-Подільського національного університету ім. I. Огієнка:

— Наше життя переплетене радістю і смутком водночас, проте я намагаюся зосереджуватися на позитивних речах. Відповідаючи на запитання, що хорошого, — можу сказати, що зовсім скоро у видавництві «Смолоскип» вийде у світ моя монографія на тему: «Таборовий епістолярій українських шістдесятників» за моєю дисертацією, над якою я працювала три роки під керівництвом Михайлини Коцюбинської. У ній проаналізовано листування відомих поетів та літературних критиків — І. Світличного, В. Стуса, Є. Сверстюка, В. Марченка, які були позбавлені волі через свої переконання. Для людини, що перебувала в таборі, лист був чи не єдиною «трибуною» та «зв’язком» зі світом, завдяки якому політв’язень не лише інформував рідних про свій побут, але й мав можливість надсилати свої творчі напрацювання. Сподіваюсь, читачам буде цікаво прочитати таке дослідження, відчути атмосферу тієї доби, адже у наш час ми практично не пишемо довгих паперових листів, а обходимося короткими повідомленнями в соціальних мережах.

Якщо говорити про негативні моменти, то цьогоріч мене не лише шокувала кількість покинутих напризволяще котенят, а й жорстокість, з якою це було зроблено — зафіксовано непоодинокі випадки, коли люди діставали із баків для сміття новонароджених кошенят... Але якщо ми прагнемо досягнути європейських стандартів, то, звичайно, маємо дбати про належне утримання наших братів менших, жорстоке ставлення є неприпустимим у цивілізованому суспільстві. Звісно, хотілось би, щоб власники тварин були відповідальними за тих, кого вони приручили, бо, як відомо, одна невирішена проблема породжує іншу.

Оксана ПОЧАПСЬКА, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики К-ПНУ ім. I. Огієнка, член Української Галицької партії:

— Коли ти маєш можливість займатися улюбленою справою — це найкраще з того, що може з тобою трапитися. Для мене хорошим є напрям роботи, яким я займаюсь, — освіта. Адже він мені близький і комфортний. Я радію з того, що в моєму місті вдалося реалізувати такі освітні проекти, як І і ІІ Кам’янець-Подільський медіафорум (спільно із Кам’янець-Подільською міською радою), І Всеукраїнський молодіжний форум «Медіа. Політикум. Євроінтеграція» (спільно із Українською Галицькою партією). А ще охоче долучаюся до участі у різноманітних проектах. Це є позитивним для мене: і як для викладача, і як для члена Української Галицької партії, яка в основу своєю програмної діяльності ставить просвітницькі пріоритети, сімейні й культурні цінності.

Коли починаєш роботу над черговим проектом, на якомусь етапі його реалізації виникають певні питання і труднощі. Чи цікаво це комусь іще, окрім мене? А чи вартий він моїх зусиль і часу? Проте всі сумніви і побоювання зникають, коли ти бачиш реальний результат. 

Прикро усвідомлювати, але інертність нашої молоді мене розчаровує. Бо коли ти привозиш спікерів для розмови з іншого кінця України, а на зустріч приходить 5—6 людей, — це таки дійсно обезнадіює. Також неприємно дивують люди, котрі хоча б за своїми посадовими повноваженнями мали би підтримувати освітні проекти, «щиро» запитують: « А ти справді думаєш, що це комусь потрібно?» Але труднощі, мабуть, для того й існують, щоб отримувати максимальне задоволення від вдало втіленого в життя проекту.

Ольга ГОЛУБ, позаштатний кореспондент газети «Подолянин»:

— Мені важко виокремити щось хороше чи погане серед великої кількості інформації, яка щодня надходить. У моєму житті останнім часом багато змін, тому що зараз намагаюся поєднати навчання на двох факультетах і роботу. Можу зауважити, що робота  журналіста — це безупинний рух, поспіх, по-іншому не може бути. Але коли є багато подій, змін — це завжди до кращого.

Щодо поганого — постійний брак часу. Планів та мрій багато, і всіх їх хочеться втілити в життя, а на все просто не вистачає часу. Звісно, хочеться більше часу проводити з сім’єю, проте не завжди це вдається. Особисто для мене приходити додому втомленою, але духовно наповненою і щасливою від того, що робиш те, що тобі подобається та приносить задоволення, — це круто.

Безумовно, кожна людина по-різному сприймає хороше і погане, тому що не буває в житті однієї людини поняття «доброго» і «поганого» якось сходитися. Для мене погано — це коли немає нічого нового, а для когось — це норма.