Публіка виявляє ненаситну цікавість до всього, за винятком того, що дійсно варто знати.
Оскар Уайльд, видатний ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк, есеїст

Чому стратеги зайві?...

Політики керуються принципами піарності, коли потрібно працювати на репутацію країни
6 листопада, 2014 - 19:26
ФОТО REUTERS

...Багато публікацій «Дня», особливо в останнє десятиліття, були присвячені передбаченню взаємовідносин із Росією. Анексія Росією Криму та агресія її на Донбасі винесли на поверхню суспільства питання: можна чи не можна було передбачити подібний розвиток подій? «Ситуації, в якій опинилася країна, можна було уникнути. З 1996 року «День» тримає позицію і розставляє маяки, до яких мала і має рухатися країна. Час і подальші події не просто підтверджували наші посили, їх ігнорування часто призводило до трагічних наслідків» (Ю. Райхель, «Агресії Росії можна було запобігти», «День» №194 — 195 від 17 жовтня ц. р.). Та хто ж із політиків слухав (та й слухає сьогодні) ці передбачення. Хто з них звертається до стратегічного пророцтва (без перебільшення) про долю України сьогодні та у перспективі генерала-стратега Є.К.Марчука? Питання повисає у повітрі... Адже є не спростованим факт, що чинний нині уряд (та й попередні також) керувався (і керуються) у своїй діяльності в основному принципами піарності (сьогодні й на сьогодні), в той час як потрібно працювати на репутацію країни, на перспективу, на чому наголошує генерал Марчук.

Успіх України у світі й її майбутнє безпосередньо пов’язані з позитивною репутацією. Недаремно ж Росія витрачає колосальні кошти на формування негативного образу України у світі, що це «навіть не держава» (за Путіним), що це країна failed stait (країна, що не відбулася), щоб створити уявлення світової спільноти про непотрібність підтримки її. А з цього ніби автоматично випливає необхідність менторського «патронування» її та «допомоги» Росії своїм «ненав’язливим» втручанням. Мабуть, політикам там, нагорі, дуже незатишно стає, коли радниками стають мудріші та розумніші від них... Чи не тому потенціал людей штибу Марчука є незатребуваний? Певно, треба мати великий запас мужності та мудрості, щоб, притлумивши хибне уявлення про свою персональну велич та значимість, брати в радники таких людей... У піарній метушні нинішньої політики губиться велич стратегічного бачення перспективи розвитку держави.

Замовчувати той факт, що «День» був останні десять років на вістрі попередження та передбачення наслідків агресивної суті сучасної Росії, не можна. Автор цих рядків також долучився до цієї невдячної когорти пророків... Так, одразу (та під враженням) агресії Росії проти Грузії 30 серпня 2008 року в «Дні» було надруковано мою статтю з красномовною назвою «Сьогодні — Грузія, завтра — Україна», потім стаття «Оголеність правди» (жовтень 2008 р.), далі у №№214 — 215 була надрукована стаття «Про фетиш «братерства». У них були відверті заклики до зміни концепції взаємовідносин між Росією та Україною «братерства і дружби» на іншу, більш реалістичну і правдиву. Та де там... Тільки сьогодні, після безсоромної та нахабної анексії Криму, коли Росія почала в Україні неоголошену жорстоку цинічну і криваву війну на Донбасі, коли рікою полилася кров кращих синів-українців, сталися певні зрушення у питанні відносин між нашими державами. Тепер, нарешті, українці зрозуміли, що загроза може прийти аж ніяк не із Заходу (згідно з попередньою концепцією), а саме зі Сходу — від «братньої» Росії.

Захід довгий час плекав надію, що агресивність Росії — це наслідки нерозуміння Путіним зв’язків із сучасним світом, а тому її потрібно «виховувати» в дусі європейських цінностей — «пояснювати, просвіщати і, врешті-решт, умовляти». А на додаток росіяни, «обкурені» шовіністичними угаром — ідеями Путіна про пригнобленість Росії світом, про ущербність «непонятой российской души», яка «встає з колін», своїми 86% підтримки дали карт-бланш та розв’язали руки у діях проти України і світу. Схоже, що росіяни дійсно вірять в особливість якоїсь російської цивілізації та її пасіонарність на Захід. А «миротворча» політика України, на мій погляд, лише допомагає Путіну в здійсненні своїх мерзенних планів... Єдина користь від односторонніх проголошень нашого Президента про припинення вогню — це звільнення з полону (хоча цей термін можна використовувати тільки в разі війни між країнами, проте її юридично немає, тож є просто затримані та «заблукалі»).

Чи зможемо ми широким суспільним фронтом протистояти загарбницьким викликам Росії, покаже час. Одне лише зрозуміло: гамлетівське питання «бути чи не бути» є визначальним у найближчій та перспективній долі України.

Михайло ФАЛАГАШВІЛІ, Ірпінь
Газета: 
Рубрика: