Бідна людина не та, у якого немає ні гроша в кишені, а та, у якої немає мрії
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Чому Україні треба іти в Євросоюз

22 березня, 2008 - 00:00

На початку: офіційна назва, також у слов’янських країнах — членах, цієї поважної політичної та економічної організації — Євроунія (ЄU). Українці звикли до своєї — Євросоюз. Хай так. Обидві назви можемо наразі вживати паралельно, кому як подобається. Не в цьому суть, а в іншому. Нашій країні дуже тяжко дається дорога до ЄС. Часом є нарікання на високі вимоги до нас.

Діалог між Україною та Євросоюзом за останній час активізувався, і це добре. Йдеться про час перед осінніми достроковими парламентськими виборами і створення підтримуваної Президентом В. Ющенком урядової коаліції. Брюссель поки що веде мову про посилену політику добросусідства з нашою країною, окремо від підготовки нової угоди ЄС — Росія, яку блокує Польща. Отже, ранг відносин Києва з Брюсселем підвищився, інтенсивність контактів з унійною Європою в різних формах і сферах — так само. Але наше державне керівництво, передусім Президент та його політичне оточення, хоче чогось більшого, ніж добросусідство, і має рацію. Пропонує, наприклад, угоду про асоційоване членство в Євросоюзі. Нема такої форми неповної участі в цьому співтоваристві? То створіть її, панове! Це не така вже наївна пропозиція, скажімо, на фоні промованої Парижем ідеї розширення ЄС у Середземномор’ї, включно з Тунісом, ігноруючи українське Причорномор’я (французи побоюються конкуренції на ринку зерна й овочів та ягід?).

Є також друга, істотніша перепона нашої інтеграції в європейський простір. Брюссельські керманичі — люди виховані й просто у вічі київським представникам її не називають. Хіба що західні журналісти часом напишуть. Західні політики, можливо, лише якимись натяками дають зрозуміти, що не вважають таку Україну, якою вона постає назовні, особливо у Верховній Раді, стосунках партійних політиків та чиновництва з бізнесом, організації судової влади, європейською у прийнятній для них мірі. Якісь ми недоєвропейці, що би про себе не думали. Українцям слід би самим критично глянути на себе і справді почати змінюватись. Для когось це буде довгий процес...

Обізнані в нашій історії кажуть: європейська Україна програла Україні неєвропейській 1708—1709 років, коли свої ж заруцькі в рясах, кочубейчуки з групою старшини у полтавських степах виступили проти «шведа» і мазепинців. Ось воно й покотилося. Аж до наших днів. Згадуємо інколи українську Конституцію — першу в Європі. Складену канцлером уряду Мазепи Пилипом Орликом, але то були інші люди.

Ми стараємося, тож залишаюся оптимістом. Часи міняються, і ми потроху разом з ними. Повторюю ще раз: щоб мати перспективу, українці мусять ставати проєвропейськими. Не захоплюючись надміру театром абсурду (мода на нього в Європі давно минула), не розм’якшуючись різними окуреними «Казантипами», не множачи ряди наших ні на що не здатних «ліберальчиків», спроможних хіба що створити ілюзію «європейськості». Надіюся на українця, який любить запитувати. Відповіді будемо шукати разом.

Чому і навіщо Україні треба йти в Євросоюз? Себто, мати перед собою мету. Підстав для цього багато, та назву три, на мій погляд, основні.

1. Щоб утвердити себе як народ, нація і держава в Єропі і в світі. Свого часу Александр Квасневський (не люблю лівих, але згадаю цього політика) говорив полякам, і вони схвалювали таку позицію: йти в ЄС сильною державою, що заново самоідентифікувалася як європейська держава і суспільство, самостійна у своїх рішеннях.

2. Щоб стимулювати науково-технічний розвиток країни, ініціативу та інновації творчих особистостей.

3. Щоб підвищувати добробут населення, його культуру, залучати до струменя розвитку опалі, депресивні регіони.

Участь у Євросоюзі дає такий шанс. Треба лише, щоби цю свою місію зрозуміли його провідники. То ж неправда, що «Захід віддав Україну під опіку Москви». Занадто важливим для нього є її геополітичне місце на континенті. Нам потрібні друзі й партнери, зацікавлені у нашій присутності в одній з ними спільноті, а такими можуть бути західні сусіди, що мають за східним кордоном частину своїх одноплемінників: поляки, угорці, словаки... Ось недавно, 13 березня, на черговому саміті євросоюзівців у Брюсселі польський прем’єр Дональд Туск апелював до зверхників адміністрації ЄС та колег-прем’єрів подумати про Україну, не триматися на відстані від неї. Особливо в непевний час.

Ще пам’ятаємо слова відомого латвійського політика та урядовця Валдіса Біркавса, сказані українцям: «Україна занадто велика для маленької мрії». А ще сказав нам: підготовчий процес до вступу у поважну європейську чи світову організацію важливіший, ніж сам вступ...

Дмитро КАРП’ЯК, публіцист
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments