Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Чорне і біле української дійсності

Про контрасти в житті наших читачів і всього суспільства
5 листопада, 2010 - 00:00

Експерти «Дня» діляться із читачами своїми заувагами щодо виборів, відкритості наших нардепів, подій культурного та наукового життя. Одним словом — чорно-білих українських реалій.

Михайло ЯКУБОВИЧ, викладач Острозької академії, релігієзнавець, сходознавець:

— В університеті, де я працюю, ми збираємося провести першу в Україні конференцію на дуже цікаву тему, присвячену сакральним текстам: «Коментарі, переклади, тлумачення». Все ніби виходить добре, приїдуть хороші гості. Це, безперечно, позитивно.

Як негативний прояв суспільного життя зауважив виборчі технології, які використовували кандидати в місцеві органи влади. Якщо раніше за допомогою таких технологій люди приходили у центральну владу, то зараз настільки брутально все робиться вже на місцях. Через це взагалі не хотілося йти на вибори, бо голосувати просто-таки немає за кого. Такі технології — це вже занадто. Це чорний піар вищої категорії, із залученням професійних фахівців, тому що навряд чи у місцевих депутатів вистачило б подібного хисту.

Як на мене, ще один позитив — погода цьогорічної осені. Принаймні вона стабільна. Мені доводилося бувати в країнах, де постійно тепло, у нас цього року подібна ситуація. Коли стабільно тепло, це завжди додає мені якогось позитивного настрою.

Марина ГОВОРУХІНА, прес-секретар Української гельсінської спілки:

— Поганою новиною вважаю те, що так і не прийняли закон «Про доступ до публічної інформації». Я переконана, він дуже потрібний. Із цим кожен день безпосередньо стикаюся на своїй роботі, і як журналіст, і як піар-менеджер. На жаль, його прийняття тільки затягується. Причина, думаю, в тому, що наші депутати все-таки бояться бути відкритими. Важко сказати, чи просунеться найближчим часом вирішення цього питання, бо маємо дуже непередбачуваних нардепів. Все залежатиме від їхньої політичної волі і також від нас самих, від громадських організацій, які мають донести важливість цього нормативного акту до тих же народних депутатів. Якщо ми це зробимо, якщо нам це вдасться, тоді, можливо, і приймуть закон. А може статися по-іншому: коли вони зрозуміють, що це справді є прогресивним законом, то, навпаки, відмовляться прийняти його. Мабуть тому, що, певно ж, є що приховувати.

Вікторія СКЛЯРОВА, координатор проекту «Туристичний поступ» (Харків):

— Почну із серйозної та важливої події у житті нашої родини. В середу отець Онуфрій Репецький, греко-католицький священик, освятив наше житло. Це сприяло згуртуванню родини, взаєморозумінню та спокою у цей неспокійний час.

Якщо говорити про наше місто, дуже приємно здивувало, що близький мені за поглядами й за духом кандидат в мери Арсен Аваков набрав дуже велику кількість голосів. Цей факт приємно здивував порівняно з тим, як узагалі проходили ці вибори, як вони були організовані: просто жахливо, суцільний хаос. Люди по три-чотири доби не спали. Їх тримали надворі, вони не могли зайти для того, щоб здати свої протоколи з виборчих дільниць. Влада створила жахливі умови, на людей ніхто не зважав. Опозиційні партії трохи їх підтримували, але насамперед про відповідні умови проведення виборів мала потурбуватися саме влада. До того ж, багатьох звільняли з роботи тільки за те, що вони погоджувалися бути у виборчих комісіях від БЮТ. І все одно харків’яни виявилися дуже розумними людьми і не обрали провладну силу. Вибори — це було приємно, і це було жахливо. Контрасти. Тепер склалася непевна ситуація: більшість не обрала провладного кандидата, невідомо, що тепер буде. Чи суди допоможуть? Знаємо, що багато з наших судів (особливо перших інстанцій) є заангажованими, але приємно, що не всі. Коли протягом останнього місяця чинився тиск на опозиційних кандидатів у депутати, їм вдавалося вигравати в апеляційних судах, з них знімали штучні обвинувачення в корупції. Є у нас іще чесні суди.

Харків все більше привертає увагу туристів. Дуже приємно відкривати для них наше місто. Люди уже не сприймають Харків як пострадянське, сіре, сердите місто, вони, навпаки, починають його розуміти як саме український Харків, колиску сучукрліту і багатьох важливих напрямків культури. Зокрема, в місті з’являється багато цікавих незвичайних пам’ятників. Приміром, нещодавно відкрили пам’ятник програмістові. Це тішить, бо до недавнього часу Харків не мав належного туристичного іміджу.

Дуже неприємно вразило, що звільнили директорку харківської книгарні «Є» Ірину Орловську. Це справжній удар. Книгарня, проіснувавши рік, стала дуже серйозним, важливим, потужним осередком української культури. Тут кожен місяць проводиться безліч чудових заходів, майже кожен день щось відбувається. З пані Орловською чудово працювалося разом. Нова ж директорка навіть не спілкується українською мовою. До речі, пані Ірину звільнило не харківське керівництво, це розпорядження надійшло з Києва. Що вдвічі дивно.

Культурне життя у нас жевріє. Днями відбуватиметься фестиваль недержавного театру «Курбалесія». Як ми знаємо, саме Лесь Курбас створив у Харкові український театр. Кілька днів тому пройшов міжнародний фестиваль традиційної народної культури «Покуть». У його рамках відбувся круглий стіл на тему «Розвиток етнічного туризму». Мені здається, що це дуже важливо для людей. А четвертого листопада розпочалася ще одна символічна візитівка Харкова — Міжнародний фестиваль виконавців на народних інструментах, який заснувала чудова команда наших діячів культури, зокрема за допомогою Галини Гнатівни Хоткевич, доньки нашого прославленого земляка Гната Хоткевича. Цей фестиваль мав відбутися навесні, але влада в Києві не підтримала, не зрозуміла цей задум. Тепер все ж таки вдалося організувати ці кілька днів чудової народної музики.

Ось так. Чорне і біле. Немає нейтральних кольорів. Дуже прикро, що влада чинить такий тиск, що ми впевнено крокуємо назад у «совок». Потроху звідусіль витискають нормальних людей. Вже чуємо на «Ері» представників партії «За единую Русь». Хіба в Австрії хтось дозволив би по радіо, по одному з центральних каналів, виступати людям з партії прихильників приєднання Австрії до Німеччини? А у нас спокійно надають радіоефір ось таким партіям, які фактично проти незалежної України. Хочеться, щоби в народі ще активніше цьому всьому випрацьовувався спротив.

Підготувала Анастасія САМОШИНА, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»
Газета: 
Рубрика: