Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

«День» допомагає осмислити наш історичний шлях і наші проблеми

20 липня, 2012 - 00:00

Газета «День» — це класичний приклад дотримання професійних канонів і етичних норм, прийнятих у сучасній демократичній журналістиці, зокрема й у вітчизняній. І, на мій погляд, це видання упродовж 15 років свого існування цілеспрямовано виконує основну місію — допомагає читачам осмислити наш історичний шлях і наші проблеми в суспільстві. За ці роки на сторінках «Дня» зібрано найважливіше багатство нашої країни — розповіді про чудових людей, неповторні історичні місця, знання, мистецтво, технології майбутнього, про те, що цікавить людей, які дивляться в майбутнє. Високопрофесіональна команда «Дня» має головне — власну філософію. Журналісти не бояться бути щирими з читачами, ведуть відкритий діалог і закликають суспільство повернутися до своїх витоків, повернутися до духовності. Нині багато суперечок про те, чи зникнуть газети. Така, як «День», — ні. Майбутнє медіа в конкуренції змісту, наповненості. Якісний продукт завжди матиме свого споживача. Гадаю, що регіональним журналістам, утім, і багатьом столичним, потрібно повчитися в команди цього видання журналістської громадянської позиції, яка ґрунтується на високому професіоналізмі. Журналіст повинен вміти оцінювати факти, а не лише їх збирати. Журналіст зобов’язаний відбивати інтереси свого народу. Звичайно, це дуже складно і відповідально. Газета «День» не один рік допомагала мені в професійній діяльності, на її сторінках я знаходила багато корисної інформації. І хочу подякувати команді професіоналів. Автори видання — інтелектуальні, непересічні особистості, у яких хочеться вчитися. Якщо я в чомусь сумнівалася, відповідь чи пораду я завжди знаходила на сторінках видання, читаючи якісну публіцистику, яку рідко зустрінеш сьогодні. Зізнаюся, газету «День» я читаю повільно, інколи з олівцем. Мені подобається знаходити на сторінках видання думки, які я вважаю важливими, і з’являється бажання повернутися до цих думок ще не раз. Звісно, це приносить задоволення. Газета «День» змушує читачів думати. Є речі, які не повинні пропускати сучасний читач-журналіст, як, наприклад, стаття Юрія Шевельова «Москва. Маросєйка», яку було опубліковано в «Дні» 30 грудня минулого року. Провінційність і кочубеївщина — це те, що заважає нам рухатися вперед. На цьому автор робить акцент у своїй публікації. І з цим не можна не погодитися. Окрім того, я не знаю іншого видання, де б на сторінках газети обговорювалися проблеми формування сучасної української еліти, проблеми її виховання, питання дезінформованості сучасного суспільства, проблеми відновлення духовних цінностей у нашому суспільстві. А це, напевно, найважливіше нині. На мій погляд, більше, ніж навіть економічні проблеми. Газета «День» має свій стиль, свою концепцію. Мені подобається верстка видання. На сторінках багато «свіжого повітря», соковиті великі фотографії, чіткі заголовки, осмислені рубрики. Для якісного видання мало лише якісного тексту, має бути на високому рівні й форма. «Дню» це вдається. Дуже важливо, що є у видання і свій «Прес-клуб». У суперечці завжди народжується істина. Так тримати, командо інтелектуалів!

Людмила САВКОВА, виконавчий директор МОГО «Миколаївський прес-клуб», член Національної спілки журналістів України
Газета: 

Коментарі

valerian | 07/21/12

XVII століття
1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького.
1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.
1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на «кіевскія новыя книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

XVIII століття
1720 — указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
1729 — наказ Петра ІІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1731 — вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.
[ред.]
XIX століття
1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
1876 — Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1884 — заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
1888 — указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.
1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.
[ред.]
XX століття
1908 — чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
1910 — закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
1911 — постанова VII дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.
1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
1914, 1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
1924 — закон Румунського королівства про зобов'язання всіх «румун», котрі «загубили матірну мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.
1925 — остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові
1926 — лист Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
1933 — телеграма Сталіна про припинення «українізації».
1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу»всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
1947 — операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.
1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
1960—1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.
1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.
1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.
1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
1972 — постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»).
1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.
1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».
1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
1989 — постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ