Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Добрі справи, земля і закон

Продовжуючи тему кількох публікацій «Дня»
10 жовтня, 2019 - 19:17
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

У замітці Тетяни Сіденко «Поїхали на Дніпропетровщину! («День» № 108-109 від 21 — 22 червня ц. р.) ішлося про «Музей правди» і про етнохутір Галушківку, який став нині дуже привабливим для туристів куточком української козаччини. Там же, в розділі «Ландшафтне диво» авторка пише про унікальний авторський сад Світлани Кульбашної в селі Військовому. Це трохи південніше від обласного центру, над самим Дніпром. Дехто з моїх знайомих, фанатів ландшафтного дизайну і садівництва, дуже захотів туди поїхати! Площа саду становить рівно гектар, і там створено справжній ботанічний рай: багато квітникових композицій, ще й штучний сосновий бір — понад 100 сосен! Чомусь мимоволі згадався закарпатський сад Наталі Мартишинець на схилах Чорної гори, яка височіє на Виноградовом. Площа її саду також невелика — півтора гектари. Але це 190 дерев хурми 22 сортів. Із них чверть уже плодоносить — деякі плоди важать до 400 грамів! Хочеться подякувати нашим талановитим і працелюбним українським жінкам, котрі щедро дарують людям красу. А взагалі, тема садів та штучних лісопосадок напрочуд актуальна. Як і тема будь-якої доброї справи, яка стосується питань землі, території. Це і музеї під відкритим небом, і табори відпочинку, і облагороджені після прибирання смітників території.

***

Знаю випадок, коли талановитий ерзянський поет (у минулому офіцер авіації, а зовсім нещодавно — учасник АТО) мріяв створити козацький табір на березі Дніпра. Розумів, що потрібно виховувати молоде покоління українців — людей активних, освічених, фізично сильних, які вміють дружити і творити добро. Мріяв офіцер і про те, щоб козацький табір відвідували земляки із Республіки Мордовія, а також із Чувашії, Татарстану та інших національних утворень Російської Федерації. Щоб громадяни цієї країни могли віч-на-віч контактувати з українцями, здобувати знання про Україну. Але ця чудова ідея дивовижно працездатної людини розбилася об... українські реалії. Землю на березі Дніпра та ще й біля Києва отримати практично неможливо. Це ж якби там щось будувалося... А потім ще й «відкат»! А так... робити безкорисливо добро для людей у наш час дуже важко.

***

У статті «Порятунок від бійні» («День» № 144 від 13 серпня ц. р.) Олена Бережнюк, розповідаючи про волонтерів, які за власний кошт годують тварин, котрі виявилися непотрібними господарям, також не змогла обминути тему землі: «...не вистачало і грошей, і людей, охочих продати необхідну кількість землі. Адже у Львівській області земля — одна з найдорожчих в Україні. Так у нас з’явився філіал у Дніпрі, потім у Миколаєві. Ми вже планували всіх тварин перевезти на Миколаївщину, адже до нас зверталося дуже багато людей. Та раптом знайшлася людина, яка запропонувала нам землю!»

Це добре, що хорошим людям пощастило, але загалом проблема землі та її ефективного використання залишається актуальною.

Агроном із Дніпропетровщини, щоб припинити утворення і розростання стихійного смітника на території, яку орендував, за власний кошт вивіз те сміття і засадив ярок лісом. До того ж, розчистив маленький струмок, зробив при ньому ставочок, з якого вже могли пити воду дикі качки, кабани, козулі... Створив маленький рай площею майже в чотири гектари! Але цим добрим ділом креативний агроном створив неабияку проблему для себе. Адже та, засаджена лісом, територія належала до земель сільгосппризначення. Попри те, що крутизна схилів не дозволяла там щось сіяти. Помилка, звичайно, сталася, але ж спробуй тепер її виправити! Почнеш бігати по інстанціях — ніколи буде й ділом зайнятися. Отже, садити ліс у балці категорично не можна! А смітник утворити — будь ласка. Чиновникам легше зіпсувати життя порядній людині, аніж встежити за десятками губителів природи. Адже останні роблять свої темні справи в різний час, роблять їх без попереджень, за ними не прослідкуєш... Смітник ріс би й розростався, і ніхто за це не поніс би покарання. Поліція нікого не впіймала на гарячому — от і все. Ніхто не винен. А тут чесний агроном тепер мусить віддячувати «добрим» чиновникам за мовчання: то на шашлики запросити, то ще щось. Поки не чіпають. Але ж і справедливою таку Україну ніяк не назвеш.

***

Підприємець із Чорноморська (Одещина) Леонтій Павлюк за власний кошт видав невеликим примірником україномовну книжечку «День Добра». У ній автор закликає також мешканців Причорномор’я створювати зелені насадження: «Земляки, повертаючись восени чи навесні зі своєї дачі, зробіть Добро. Захопіть із собою вишеньку, калинку, горобину, бузок чи якесь інше деревце. Так-так, саме з тих, які ви викорчували з кореневої порослі і збиралися спалити на багатті. Привезіть з собою деревце або кущ у місто і посадіть його біля свого дому. Адже цей саджанець, так само, як і ви — жива істота. І вона буде вам безмірно вдячна за те, що ви дали їй нове життя...»

***

Хоч би як там було, але найкрасивіші парки на території колишніх смітників я побачив у Доброславі, районному центрі Одещини. Місця для відпочинку, лавиці, скульптури, пам’ятники... Це щось неймовірне! Ентузіасти чистили і прикрашали землю, а негідники продовжували смітити. Але голова селища Людмила Прокопечко йшла і йшла в наступ. І ось її самовіддана наполегливість перемогла — тепер у Доброслав можна возити людей із Києва, Одеси, Коломиї, Трускавця, Львова... Певен: результат роботи сподобається всім. Як бачимо, хороших людей у нас вистачає. Якби ще закони діяли — людські і Божі. З людськими — незабаром побачимо, можливо, нова влада щось змінить. А стосовно Божих... Автор цих рядків уже багато років мріє про Велику християнську, антиритуальну революцію. Щоб церковні обряди щороку скорочувалися, а кількість добрих справ постійно зростала. Адже справжній священик, що не кажіть, а таки повинен бути християнином. Тобто повинен вірити у потойбічне життя, не боятися смерті, а головне — не бути ласим до грошей. Святі отці, поведіть людей на добрі справи — і церква як інституція одразу стане потужнішою в десятки разів! І об’єднатися різним конфесіям буде легше. І світські закони почнуть оптимізуватися, ставати справедливішими. І, як результат, через пару десятиліть земля наша стане такою красивою — гідним прикладом для всієї Європи!

Сергій ЛАЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ